95-16
Шрифт:
— Ти не спитав його звідки?
— Ні, звичайно.
— Дивно, дуже дивно, — Джонсон задумався. Раптом стукнув себе по лобі: — Леон міг йому сказати, що чекає на твій приїзд, а при цьому згадав, хто ти такий. Адже Лютце теж знав про тебе.
— Справді, — згодився Шель. — Ти маєш рацію. Але якщо він уже чув про мене раніше, то чому спитав, чи в Гроссвізені хтось може ствердити мою особу?
— О, Менке — це старий позер і формаліст!
— Є ще одна справа.
— Слухаю.
— Я зустрів у саду доктора дивного індивідуума…
— Звичайно, Гюнтера, садівника, шофера і взагалі праву руку старого.
— Нахаба.
— Мене це не дивує. На нього скаржаться докторові майже щодня.
— Чому ж Менке не вижене його?
— Їх щось зв'язує, але я не знаю подробиць. Гюнтер сліпо слухається старого.
— Чи Менке…
— Не обмовляйте дорогих відсутніх, — сказала, входячи, Кароліна. — Який страхітливий злочин вчинив той сивоголовий паяц?
Шель глянув на неї. Жінка спинилася, збагнувши його подив. Запала хвилина неприємної мовчанки. Джонсон сидів похмурий, гнівно стиснувши куточки вуст.
— Ми говорили про доктора Менке, — бездумно сказав Шель, аби розвіяти поганий настрій.
— Я чула. У Гроссвізені його називають святим Миколаєм з риб'ячими очима.
— Дуже влучне порівняння!
— Він намовляв мене, щоб я була його партнером у вертепі, в образі чорта…
— Ідеальна для тебе роль, — буркнув Джонсон. — Можу позичити тобі роги.
— Не хвилюйся, старенький! — заспокоїла його дружина. — Я вигадала цю казочку, щоб витягнути вас із того підвалу.
Вона підійшла до Після і легенько поклала йому руку на плече, коли той спробував підвестися.
— Пане асистент прокурора, — звернулася до чоловіка. — Ти забув свої обов'язки, чарки порожні.
Джонсон підвівся.
— Що питимеш? Бенедиктин, шеррі, бренді чи горілку Смірноффа?
— Для мене шеррі, my dear [27] , — замовила Кароліна.
Коли чоловік вийшов з кімнати, вона кокетливо глянула на гостя:
— Після скількох чарок ви «розкручуєтесь»?
— Як коли. П'ю рідко, але витримую чимало. Не знаю, чи доцільно занадто «розкручуватися»?
27
Мій любий (англ.).
— Хто вовка боїться… — фамільярно підморгнула Кароліна.
Шель відчув неспокій. Не хотілося бути причиною сімейних чвар. З скрутного становища його вивів хазяїн. Джонсон повернувся і, ставлячи келишки та пляшки на стіл, запитав:
— Льоду чи води?
— Прошу чистої.
— Авжеж, — завважила Кароліна, — ви, поляки, не розбавляєте горілку.
Диктор оголосив наступний номер програми:
— Зараз перед камерами телебачення виступить відомий оркестр Карла Богландера.
— За здоров'я «святого Миколая»! — сказала Кароліна, подаючи келишки.
Кімнату заповнила ритмічна мелодія «Ля Кубани». Чудовий напій пройняв Шеля приємним теплом. Кароліна глянула на нього, запрошуючи до танцю. Темпераментна музика збуджувала фантазію. В кімнаті стало душно.
… Шель лежав на ліжку н похмурій кімнаті на Ейхенштрасе. Крізь відчинене вікно легенько дихай свіжий вітерець, ворушив злинялу занавіску.
Іншим разом монотонний шум заколисав би Шеля, та після сьогоднішніх подій сон його не брав. У голові, мов у калейдоскопі, виринали і зникали картини,
Кароліна! Молода, красива, струнка… Вони танцювали цієї ночі так, ніби їх уже ніщо ніколи не могло роз'єднати. І тільки тоді, коли змовкли звуки останнього танго, неохоче повернулися до столика.
Шель глибоко вдихнув повітря. Гнітила думка, що своєю поведінкою він образив Джонсона. Пауль багато пив, ставав дедалі буркотливішим і зрештою перейшов на вперте, гнівне мовчання. Пізно вночі провів Шеля додому. Обмінялися фразами ввічливості і холодно розсталися перед дверима. Американець пішов насуплений і апатичний. Шель жахнувся: чорти надали Гроссвізен, Пауля, Лютце… «Завтра ж виїду звідси, і все скінчиться», — вирішив він. У голові шуміло, думки плуталися. Меблі втрачали контури, картина з водяним млином перетворилася на безформну пляму…
Засинаючи, Шель знову подумав про Кароліну.
КОРИЧНЕВИЙ ЧЕМОДАН
Минала тиха ніч. Переслідуваний видіннями, які лише у сні може творити фантазія, Шель перевертався з боку на бік. Стомлений і розбитий, прокинувся само тоді, коли марно намагався втекти від павукоподібної потвори з величезною головою і виряченими очима. Весь у тумані сонного кошмару, він ледве приходив до пам'яті. У скронях страшенно боліло, язик був пухлий і шорсткий.
Коли Шель встав, сонце піднялося вже високо і мінилося теплими відблисками на підвіконні. Голячись і одягаючись, він думав про вчорашній день. Цікаво, що дасть візит до бункера? Чи знайшов Лютце записку? Чи взагалі він пам'ятає про їхню зустріч?
А в цей час на кухні фрау Гекль якийсь чоловік у темно-синьому костюмі оглядав зім'ятий голубий конверт.
— Ще не виходив? — спитав підозріливо.
— Ні. Повернувся пізно вночі, тепер спить. Десять хвилин тому я проходила повз його кімнату. Нічого не чути…
— Гм. Немає відправника…
— Марки теж немає. Довелося заплатити листоноші тридцять пфенігів, сподіваюся, віддасть?
— Що робив учора?
— Вранці збирався до пана Джонсона. Повернувся десь близько першої ночі. Не знаю, де був і що робив.
— Перевірте ще раз, чи не прокинувся. Не треба, щоб він мене тут бачив.
— Ну, гаразд. Цілий день бігаю вгору і вниз…
Коли фрау Гекль вийшла, незнайомець ступив до вікна і притулив конверт до шибки.
— Цікаво, хто це відправив, — промимрив. — Приїхав учора. Майже нікого тут не знає… — Чоловік вдивлявся в конверт, намагаючись розібрати його зміст. — Добре заклеєний, — ствердив сам до себе. — Щось друковане… Квитанція… Gepack Aufbewahrung Grosswiesen… [28] Нерозбірливі літери. Цифри. Певно, дата. Предмет: EIN KOFFER [29] , — читав по літерах. — Цікаво.
28
Камери схову Гроссвізена (нім.).
29
Чемодан (нім.).