95-16
Шрифт:
— Чи не зв'язана ця справа з людьми, які його оточували?
— Леон працював у кількох установах, найдовше в міському управлінні. Його вважали сумлінним і чесним працівником, проте він ніде не нагрів собі місця. Просто не знаю, де шукати асоціацій, — Джонсон одвернувся до вікна.
— Чемодан з підвалу, — пробурмотів Шель, — лист з проханням про негайну допомогу, несподіване самогубство… Я згадав учора про відчинені двері Леонової кімнати, але, вважаючи ці підозри необгрунтованими, не хотів марнувати час на балачки.
— А тепер що думаєш?
— Відомо, що більшість самогубців
— Що ти хочеш цим сказати?
— Думаю, що хтось забрався в кімнату після самогубства Леона і щось звідти забрав.
— Можливо, — сказав Джонсон, — але звідки та людина, яка, входячи, не вміла зачинити дверей, звідки вона знала, що Леон Траубе заподіє собі смерть саме тієї ночі?
— Маєш рацію! — квапливо погодився Шель. — Я оце подумав, що в чемодані можуть бути речі, які мали особисту цінність для померлого: якісь пам'ятки, дрібнички, цінні як згадка. Але яку роль у цьому відіграє Лютце? Чому він поводиться так дивно?
— Уявімо, що Лютце надіслав поштою квитанцію на багаж, щоб не зустрітися з тобою…
У двері постукали.
— Пане прокуроре, прийшов пан Стейнер, — повідомила секретарка.
— У мене справи, Ельзо.
— Він наполягає, хоче сказати вам кілька слів у спішній справі.
— Я почекаю в канцелярії, Пауль, — запропонував Шель.
— Гаразд, — неохоче згодився Джонсон. — Хай він зайде, Ельзо.
Зачиняючи двері за відвідувачем, секретарка спитала Шеля:
— Може, переглянете сьогоднішні газети? Будь ласка, ось «Дас Мекленбургер тагеблат» і «Гроссвізенер анцайгер».
Шель сів до столу і розгорнув місцеву газету. Переглянув заголовки політичних повідомлень, хутенько пробіг очима реклами, що займали більшість шпальт, однак зосередитися не зміг. Перегортав сторінку по сторінці. На останній звернув увагу на оголошення про весілля, повідомлення про народження, про смерть, не проминув і поліцейську хроніку. Всміхнувся, згадуючи, як кілька років тому сам складав таку ж хроніку для «Трибуни Вроцлавської».
Раптом усмішка застигла на його вустах.
«Минулої ночі, — читав Шель, — автомобіль збив жителя Гроссвізена Герберта Лютце. Це трапилося близько двадцять другої години. Машина не зупинилась, і досі її не знайдено. Герберта Лютце у тяжкому стані відвезено до міської лікарні».
В цю мить з коридору відчинилися двері, і до канцелярії зайшов кремезний чоловік. У нього була квадратна, висунута вперед щелепа, м'ясисті губи і високий лоб. Біляве волосся зачесане назад.
— Добрий день! Є прокурор Джонсон?
— У нього відвідувач, — сказала секретарка підводячись. — Може…
— О, привіт, інспекторе! — вигукнув Джонсон. — Ви прийшли вчасно. — Він попрощався з відвідувачем і представив Груберу свого приятеля.
Інспектор подивився на журналіста з помітною цікавістю. Подав руку.
— Вітаю,
— Пауль! — звернувся Шель до Джонсона. — Лютце в лікарні!
— Що-о?
— Учора ввечері попав під машину.
— Звідки ти знаєш?
— Прочитай, — він подав газету, вказавши пальцем на замітку.
— Справді, — сказав Джонсон
— Може, ви поясните мені, про що власно йдеться? — втрутився Грубер.
— Джон приїхав у Гроссвізен, щоб відвідати Леона Траубе…
— Це той, що повісився п'ять днів тому?
— Той самий. Повідомлення хазяйки про те, що двері кімнати самогубця були не зачинені, викликало підозру у мого приятеля. Ця суттєва деталь послужила основою для інших домислів. Згодом Джон відшукав Лютце і хотів поговорити з ним про небіжчика. На жаль, Лютце був, як завжди, п'яний. В гарячці він сказав про якийсь чемодан. Після марних намагань порозумітися з п'яницею Джон залишив у бункері записку, що приїде сьогодні вранці. Виходячи з дому, Джон одержав листа — квитанцію на якийсь чемодан. Певно, той, якого Траубе чогось залишив Лютце. Ми вирішили просити поліцію про допомогу. Якщо все виявиться фальшивою тривогою, ми пробачимося перед вами і — пообідаємо разом.
— А випадок з Лютце? — спитав Шель.
— Ви знаєте щось про це, інспекторе?
— Авжеж, бачив рапорт, але не цікавився ним докладно. Випадок має щось спільне з вашою справою?
— Це залежить від того, що сховано в чемодані, і від багатьох інших речей.
— Якщо так, не гаймо часу. Їдьмо на вокзал!
Шель попрямував за інспектором. Справа видавалася серйознішою, ніж гадав журналіст. Лютце попав під машину безперечно після того, як вкинув листа у поштову скриньку. Він, мабуть, щось знав або передчував… Хтось зацікавлений в тому, щоб його знешкодити. А коли вже пущено в хід такі круті заходи, значить, Леонова таємниця для когось важлива й грізна. Але в тому, що відбувалося досі, дуже багато незрозумілого і суперечливого.
— Ти вважаєш, Пауль, що це випадкова катастрофа? — звернувся Шель до Джонсона, який ішов поруч.
— Досить дивний збіг обставин, проте, не забувай, ким був Лютце. Спершу я подумав, що все це влаштовано навмисне, але кому цей п'яниця міг заважати?
Спускаючись по сходах, Джонсон спитав інспектора:
— Чи він серйозно поранений?
— Хто, Лютце?
— Еге ж.
— Здається, його добряче пошматувало, кілька ребер зламано, докладніший огляд покаже, чи є ще якісь ушкодження.
Інспектор відчинив дверцята великого чорного автомобіля, кивком голови запросив Джонсона й Шеля сідати, і згодом додав:
— Переживе. А якщо й перенесеться на той світ, ніхто його не оплакуватиме.
Джонсон і Шель зайняли місця на задньому сидінні.
— Bahnhof [30] , Гайнц, — наказав Грубер поліцейському, що сидів за кермом.
— Чого ти такий пригнічений, Джоне? — спитав американець, коли автомобіль рушив.
— Ти скажеш, що я вигадую й фантазую, Пауль, але дивись: Леон, який хотів зі мною говорити, лежить на цвинтарі, Лютце, який щось від Леона одержав, у лікарні! Якщо повернемося назад і почнемо від того, що один з висланих листів не дійшов…
30
На вокзал (нім.).