Амаркорд (Збірка)
Шрифт:
Соломон Айвазовські формував концепцію газети як максимально елітарну та інтелектуальну, розраховану на нащадків «спадкової еліти». Він вважав, що ілюстрації на кожній сторінці — річ абсолютно зайва, замість ілюстрації краще вмістити більше корисної інформації, а найкращою ілюстрацією є діаграма або графік. Пан Айвазовські не мав вищої освіти. Свого часу він вступив на факультет стандартизації і метрології якогось київського вузу, але його вигнали з другого курсу за «націоналістичні переконання», бо він ходив на пари у вишиванці, що в совєтські часи сприймалося відомо як. Але пан Айвазовські на все життя зберіг любов до графіків, схем та діаграм і намагався ілюструвати ними не лише сторінки з новинами української та міжнародної політики, регіональними подіями та спортом, а й сторінку з новинами
Пан Соломон поважав статті під заголовками на зразок «Дихотомія першого туру» чи «Компаративна регресія», а також уживання журналістами слів латинського походження, не поважав російські прізвища і будь-які слова, походження яких здавалося йому російським. До останніх він чомусь відносив і слово «каша», тому у КРІСі-2 вживався тільки вираз «козацька страва», що призводило до непорозумінь, коли друкувалися, наприклад, різдвяні рецепти приготування куті. Не всі господині розуміли, що мається на увазі у реченні: «Дві склянки сирої козацької страви залити окропом». Статті, підписані прізвищами із закінченнями на — ов, Соломон Айвазовські мовчки знімав із полоси і примушував замінювати іншими статтями. Якщо прізвище з таким закінченням траплялося йому в тексті, він просто його викреслював. Таким чином, коли до Тигиринської міськради обрали депутата з прізвищем Портнов, КРІС-2 змушений був називати його просто Депутатом, і у міськраді довго не могли вирішити, кого ж саме газета так виділила з-поміж загалу. Аж поки не надрукували інтерв’ю, чого неможливо було уникнути, бо Портнов відповідав за теплопостачання міста, і в зимовий період кожен мешканець Тигирина і, відповідно, кожен читач нашої газети дуже прагнув якщо не подивитися Портнову в очі, то принаймні почитати, що він про це все думає.
Нелюбов до всього російського ставила перед паном Айвазовські нелегкі життєві випробування. Наприклад, у випадках, коли йому хотілося вилаятися, він послуговувався виключно автентичною українською лексикою.
Через це його лайливі звороти часто нагадували переклади американських фільмів вітчизняним телебаченням. Не можу сказати, хто виглядав більш переконливо: пан Айвазовські, який нервово викрикує: «Трясця його матері», чи Арнольд Шварценеґґер, який несамовито верещить під час погоні за кіборгом-суперником: «До дідька лисого! До дідька всі ідіть!», а потім: «Стривай, поганцю, стрива-а-й!» І на ходу стріляє з ультрасучасної зброї. Але у такі моменти було у цих двох чоловіків щось подібне.
Соломон Айвазовські поважав людей, які висловлювалися за ідею відокремлення Галичини від решти України з кордоном уздовж ріки Збруч, і не поважав тих, хто скептично ставився до його бажання відновити у відокремленій Галичині (зі столицею в Тигирині, ясна річ) Габсбурзьку монархію. Пан Соломон переставав помічати тих, хто наважився йому заперечити, навіть якщо співрозмовник мав рацію. У статтях, написаних самим Соломоном Айвазовські, я розуміла в кращому випадку кожне п’яте слово.
Соломон Айвазовські боровся не лише проти русизмів, а й вважав, що слід українізувати всі можливі іншомовні запозичення, а також наполягав на тому, щоб уникати вживання слів, «маркованих дискурсом ворожої ментальности». Це поняття надто складне й неоднозначне, щоб я могла дати йому визначення, тому наведу кілька прикладів. Слово «дискотека», на думку пана Соломона, було марковане «попсовим» дискурсом, тому замість нього ми писали «гопця-дрипця». Слово «богослужіння» асоціювалося у нього із «православним дискурсом», тому ми писали «меса». «Комп’ютерний дискурс» теж викликав у пана Айвазовські певні «марковані» застереження, тому потрібно було писати «залучник», а не «атачмент», «плік», а не «файл», «табличка» (з наголосом на першому складі), а не «дискета», «плита» (з наголосом на першому складі), а не «компакт-диск».
Але найбільше у всьому, пов’язаному із паном Соломоном, вражає історія його кохання.
Уже понад вісім років він закоханий у Шарлотт, француженку українсько-таїтянського походження, з якою він познайомився у буквальному сенсі уві сні і яку ніколи
Уві сні пана Айвазовські дівчина повільно роздягалася, і коли повністю оголилися її невеличкі, але дуже спокусливі й округлі груди, з пипок бризнуло молоко, і на віконному склі, яке раптом опинилося перед дівчиною зі сну, краплі порозтікалися в різні боки, складаючись в електронну адресу та ім’я Шарлотт. Уранці пан Айвазовські написав до незнайомки, і відтоді вони надсилають одне одному по тринадцять листів щодня. Тринадцять — улюблене число Шарлотт.
Батько Шарлотт — син українських емігрантів, мати — таїтянка, вони познайомилися під час кругосвітнього круїзу на пароплаві «Ікар» і одружилися на третій день після знайомства. Для цього вони навіть зійшли з пароплава у найближчому порту, щоб зареєструвати свої стосунки, і це їх урятувало, бо у цей час пароплав затонув.
У Шарлотт є шість сестер, жодна з них не говорить українською, зате всі надзвичайно гарні й мають яскраво-рудий колір волосся. Шарлотт тестує парфуми для найвідоміших французьких косметичних фірм. У вільний час вона вишиває. Її бабця колись зафіксувала свої улюблені візерунки на шматку полотна, а тепер виявилося, що таких технік уже не пам’ятають навіть у глухих карпатських селах. У день, коли Соломон Айвазовські написав їй першого електронного листа, Шарлотт почала вишивати їхню шлюбну постіль. Білими нитками, залишеними їй у спадок іще бабцею, на білому полотні ручної роботи, привезеному з України. За рік вона встигає вишити один комплект, світлини всіх орнаментів постійно надсилає коханому в електронному вигляді, і вони обговорюють кожну деталь цих вишивок; не менш детально обговорюють і церемонію свого майбутнього одруження, яка має стати чимось справді грандіозним. У тому, що вони тепер завжди будуть разом, у них ніколи не виникало сумнівів. Хоча чому вони при цьому за вісім років так ані разу й не зустрілися, нікому не відомо.
Знайомі пана Айвазовські жваво пліткують на цю тему. Одні вважають, що Шарлотт боїться подорожувати, щоб не застудити свій унікальний ніс і не втратити чутливості до ароматів. А панові Айвазовські відмовили у візі. Інші переконані, що Шарлотт насправді зовсім не закохана у пана Соломона. Найсміливіші припускають, що Шарлотт узагалі не існує, а історія зі сном пана Айвазовські і тринадцятьма любовними листами, які щоденно приходять на його редакційну поштову скриньку і в існуванні яких немає жодних сумнівів, — це один із синдромів психічного захворювання, бо ці листи пан Айвазовські надсилає собі сам.
На тему романтичного кохання Соломона Айвазовські Юліан Йосипович написав афоризм: «Пароксизм кохання хижий, загребе — полюбиш рижу».
Як визначити, кого ж насправді вбили
— Ну шо, рєбята, дєлаєм газєтку? — життєрадісно прогудів з порога пан Незабудко своїм колоритним басом. Він зняв пальто і капелюх, струсивши дощові краплі на підлогу, а потім сів на редакторський стіл. — Я тепер перейшов на короткі форми віршування, майже як у японців, — повідомив він далі. — От слухайте: «Зарубай собі на носі, що їбаться треба босим».
І він широко посміхнувся.
— Викладуйте, в кого які сенсації є на перву полосу.
Ми мляво зашаруділи сторінками записників. Сенсацій там було негусто.
— Ну, може, засідання міськради. Перше цього місяця, — без ентузіазму запропонував пан Фіалко.
— Геніально. Ще.
— Скоро демобілізація в армії, — запропонував пан Маргаритко.
— Прем’єра «Ромео і Джульєтти» у Львівському оперному театрі, — сказала я, коли погляд пана Незабудка зупинився на мені.
— Пам’ятник Шевченкові руйнується, — сказав пан Маргаритко, коли знову настала його черга.