Архе
Шрифт:
Все то так. Але у мене почалися менструації.
137
/. Менструації
Ці духовні виділення відвідували мене раз на сезон. Під час тічки з моїх
мізків цілодобово вибулькувалося щось дуже схоже на відпрацьовану кров: спогади про несказане, обіцяне і непереглянуте. Я затикав тічку як міг -
розказував безглузді секонд-гендівські анекдоти, брехав, писав вірші, вив
сичем на герань і лабав на гітарі. Це допомагало зосередитися на виділеннях.
(Так, нічого особливого,
коштувало мені нервів).
Найчастіше під час менструацій я тупо сидів і тік.
Я сидів у кімнаті, заваленій старими зошитами, пожмаканим папером, списаним
рівняннями окисно-відновних реакцій, немитими майонезними слоїчками із
засохлим жовтявим осадом на стінках, зловісно почорнілими мензурками, дрібками розбитих пробірок, довгими волосинами, спаленими сірниками, недокуреними цигарками, старими зашкарублими капцями, несвіжими крихтами
черствого печива - серед усього цього милого срачу, цієї дратуючої
нав'язливої всюдисущої хуйні я сидів і втикав у стінку. І мені було пофіґ.
Я тік.
2. Гніздо
Десь років так із п'ять тому я вирішив зробити зі своєї кімнати Музей однієї
людини. Властиво, музей самого себе.
Покрити своєю присутністю кожну шпару, кожну пляму, кожен кутик кімнати, клеючи й слинячи, повзаючи і випорожнюючись тут і там, як велетенська оса-
амфофіла.
Зробити осине гніздо.
Коли ідея ця прийшла до голови, я здався собі чистим і легким, як дотик
каліграфа до паперу. Коли помру, думав я собі, в мою кімнату-музей бажаючих
поселятимуть, як у готель. За тиждень відвідувач скромних дванадцяти
квадратних метрів Осиного Гнізда, вкритих знаками моєї присутності, буде
отримувати встановлений раціон, який
І38
один до одного відповідатиме кулінарним смакам покійника. Постійно гратиме
улюблена музика покійника - для входження в атмосферу. Решту часу шановний
добродій відвідувач смакуватиме найґустовнішу протопоезію побуту: залишені
мною артефакти.
Мінерали, розкидані купками, пластами й нашаруваннями по хаті - берлінська
блакить, силікатний пісок, гіпс, корунд, цирконій, берилій, брунатні розсипи
брому, безліч пробірок з ароматними речовинами, схожими на киселі-
концентрати. «...Але обережно, шановний!
– застерігатиме рекламний проспект
до музею.
– Покійник добре знався на хімії, тож вважай - не натрап на
отруту!». Сухі тільця комах, заплутані у павутиння, схожі на карту Ґондвани і
Лавразії плями потопу з квартири поверхом вище, химерно орнаментовані
воронячим пір'ям і тролейбусними квитками тріщини в кутках, порості добре
вгодованої колонії
циферблатах, перероблений на кальян апарат Кіпа з налиплим на стінки гашишем
і з порохом, налиплим на гашиш, мензурки, клаптики подертих фотографій дівчат
– витончена насолода самотнього фетишиста... велетенські шматки нігтів з
великих пальців на ногах, схожі на засохлий, потертий на грубій терці твердий
сир, погнуті ланки давно загублених ланцюжків, шпильки, трибки, браслети від
годинників і ключики від «катеринок», старі батарейки моделей А, АА і ААА,
«Крона» і «Сатурн», які з роками стають липкішими, а за язик щипають уже
ледве-ледь. Газовий лічильник, розгаратаний спеціально до такої межі, щоб
деркотів усередині: це деркотіння імітувало барабанний дріб дощу по бляшаному
підвіконню. Ціла колекція предметів без назви: я умовно розділяв ці артефакти
на Металевий і Склокерамічний періоди. Згодом додався ще й третій -
«Найзагорнутіший», тому що я навіть не міг конкретно визначити, що я перед
собою бачу. І чи не галюциную, бува.
139
3. Предмети без назви
Кілька слів про колекцію речей без назв. Усі вони мали загадковий вигляд, огорнуте невизначеністю походження й абсолютно сюрреалістичне призначення.
Найтривіальніші об'єкти можна було порівняти з деякими предметами світу
буденності: з гребенем для розчісування мідних дротів, наприклад, або з
відламаним лезом ковзана, яким зручно пиляти черствий хліб, чи з затичкою до
ванни, оздобленою компасом. Чи з футляром від подвійної підкови. Або з лупою
для розглядання розсипаної солі (хто не знає, нагадаю: цей прилад кріпиться
спеціальними затисками до шийки столової ложки чи виделки). Але таких
предметів були одиниці. Решта - чорні діри інтерпретацій.
Я ретельно оберігав свою колекцію і не хотів, щоби хтось бачив її до моєї
смерті. А то покажу комусь із необережності, а тут якийсь, блядь, кухонний
ерудит відразу візьме й випалить: «Так це ж звичайнісінький штангенциркуль!».
Чи там «зільберґштуцель» якийсь. І все - магія неназваного відразу зникне.
Тому я дуже дорожу ними - небаченими і неназваними. Невпізнаними.
Колекцію неназваних речей стороннє око бачило тільки раз, і це око належало
Андрієві - найближчому з найпосвя-ченіших. Попередньо я взяв з Андрона
обітницю не називати мої об'єкти. Хай навіть подумки. Він оглянув їх і