Архе
Шрифт:
тушею мій новий товариш повністю перегороджував прохід.
150
151
Морж вповз приблизно наполовину і зупинився трохи перепочити. За цей час я
роздивлявся його бивні - нічого такі, але я б па очі декана з такими не
з'являвся. Хтозна-що можуть подумати. Я підійшов до цієї дихаючої гори сала й
помацав моржеві вуса. Довгі, жорсткі й просвічують білим. Морж продовжив свій
анабасис на кухню, і я збагнув, куди він тягнеться - до холодильника. Це
кинуло
Полярний гість, немовби зрозумівши, що його розкусили, додав чаду. Ненароком
він перевернув табуретку і посунув стіл - із цукернички злетіла кришечка, вивернулась ложка й розсипала цукор. «Ще сусідів побудить», - подумалось
мені, одначе думку розвивати не став.
Морж видав протяжне мукання, надривне, мов у корови, і з силою буцнувся
головою об холодильник - так, що той аж похитнувся. Потім буцнувся ще раз і
запитально глянув на мене. Мені ж від такого погляду стало зовсім незручно, і
я відвів очі вбік. Почував себе достоту так, наче близький друг запропонував
зробити щось таке, що йшло врозріз із моїми поглядами на життя.
Морж вдарився в холодильник утретє, і я, заливаючи сухий чай окропом, подумав, що дверці, мабуть, рятувати запізно. Заніс у кімнату чай (виходячи, довелося переступити через масивний хвіст - кухня в мене маленька).
Он як - і двері тепер на кухню не закриєш, бо хвіст не влазиться, і назад не
затягнеш. Зрештою...
Я підійшов до моржевого хвоста - він закінчувався лапами-плавцями, що
зрослися докупи, - обхопив його руками і потягнув. Морж не впирався, але від
того, що мені так просто вдалося зрушити з місця таку тушу, я відчув себе як
уві сні. Поки я затягував його назад до кімнати, він кілька разів глянув на
мене через плече, - шкіра на шиї бралася глибокими лискучими складками, -
глянув не то осуджуюче, не то з німим проханням. Сумним поглядом він
проводжав недосяжні тепер дверці холодильника, а їх вигнуте відображення в
очах тварини робилося чимраз меншим.
Морж брикнув хвостом, вирвавшись із моїх рук. Мотнув головою і, натрапивши
поглядом на шафу, трохи підповз до неї. А потім почав методично тертися
бивнями об її кант, здираючи при цьому лак. З глибин його жирної горлянки
чулося задоволене гурчання, як із забитого слиною гелікона. Найбільшу
насолоду морж отримував, коли шерехатий кант шафи шкрябав його ясна. Від
такої картини я й собі провів язиком по яснах і подумав, що час уже почистити
зуби.
Не відкладаючи цю справу надовго, пішов у ванну. Понюхав по дорозі долоні -
вони пахли тюлькою. Капа на ліжку теж, мабуть, просмерділася.
Але то
О третій точно на місці плювка я чекав свого нового знайомого. Я згорбився і
час від часу пошарпував лівим кутиком рота, імітуючи нервовий тик - входив у
роль потворного, але до біса харизматичного, до того ж трохи божевільного
хіміка-експериментатора.
Побачивши, якими вкрадливими, плюшевими кроками наближається П'явка, я
подумав, що роль трохи божевільного буде, можливо, не зовсім тою. Доречнішою
видалася та, котру про себе я звав так: Поранений в Голові/ П'є Зеленку.
– Здоров, Бабу, - кинув я недбало.
– Канапку будеш? Свої перекуски я зазвичай
носив у чорних кульках на
сміття. Перехожі розцінювали це як акт екстремізму.
П'явка секунду вирішував, наскільки безпечно для кар'єри та здоров'я брати до
рук ту страшну архітектурну вигадку з трьох лопат житнього хліба і низки
майонезних катастроф, яку я назвав канапкою. Врешті відмовився, і я в гордій
самотності віддався провансальному божевіллю.
Витерши з носа дрібки й злизавши з целофану залишки «Провансалю», я дбайливо
склав пакет і запхав до кишені.
– А нашо він тобі?
– перевіряючи тривожні здогадки, поцікавився П'явка.
152
153
Я струшував з бороди крихти і, мов між іншим, кинув:
– Та от, клей буду нюхати.
– Та, клей? А ти нюхав вже колись? А взагалі, як ти ставишся до наркотиків? А
ти пробував колись якісь наркотики? От я не знаю, я не таяк всі, от я би, знаєш, я би наркоманам безплатно давав шприци, бо ж вони так само люди, і їх
також можна зрозуміти, але, знаєш...
Під інтенсивним обстрілом глибинних П'явчиних думок ми брели вздовж
незнайомих мені будинків і спортивних майданчиків, де діти відкривали сезон
весняних Олімпійських ігор - таких, якими ті були ще за Античності. Я почав
було міркувати над цією загадкою антропології, як П'явка переможно вигукнув і
підбіг до стовпа, що ряснів облізлими оголошеннями. Він глянув на мене і
поманив рукою.
– Дивися! Ми знайшли їх!
Я ще раз глянув на олімпійців і підійшов до стовпа. На зеленому тлі афіші
червоніли великі літери:
ОПЕРА СКРИПУ
пророчить:
сьогодні ввечері -
метаантропологія у 3-х частинах
ЧАСТИНА1 скрип a capella
UNDERGROUND ENVIRONMENT
за будинком №17 біля спортмайданчика
Бормашина - директор обласної клініки спадкових
патологій Хосе Паскуда
Гальмуючий трамвай - майстер скрипу Антиноль Zsuf Іржаві гойдалки - мисткині-
психопатки Ірина