Археоскрипт (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

"Цiкаво, чи вiн i з Анiтою розмовляв?
– з'явилась думка в Туо.- Але ж вона нiчого не казала..."

Так от, ознайомившись з усiма доступними матерiалами, вiн, Фаусто Лабан, прийшов до висновку, що немає нiяких пiдстав не довiряти, навпаки логiка в цьому випадку саме за те, щоб поставитись до незвичайних фактiв якнайсерйознiше i найуважнiше. Уже прояви неабиякої фiзичної витривалостi i виняткової психiчної сили свiдчать про унiкальнiсть особи Туо. Або... вгадування чужих думок ("Якщо Туо й зараз може це робити, то переконається, що вiн, Лабан,

говорить те, що думає..."). Або мова Туо - є в нiй окремi риси багатьох земних мов, зокрема африканських - такий наслiдок лiнгвiстичного аналiзу, - але це самобутня i, мабуть, досконало розвинена мова...

Туо слухав зосереджено, концентровано, i хоч нiчого нелогiчного чи неправдивого в словесних руладах Фаусто Лабана не вловлював, проте чимось ця людина викликала в нього ледь вiдчутну антипатiю. Може, навiть тiльки тiнь антипатiї, але це iнтуїтивне вiдчуття непокоїло. I доброзичливiсть археолога була якась занадто рацiональна, чи що, без людської теплоти... Обличчя непроникне, застигле, очi схованi пiд пухнастими бровами. I весь вiн гладенький, неначе порцеляновий.

Вибалакавшись, попросив Туо "пiдтвердити або спростувати сказане".

Туо розповiв i про Центрум, i про Фiлiю, тiльки запитання про космiчний корабель, кинутого Лабаном неначе ненароком, нiби й не почув. Його вражала загибель Центрума i всiєї високорозвиненої людської цивiлiзацiї.

– Так, якщо це мало мiсце, - розтулив губи Лабан, - то катастрофа апокалiптична.

– Розкопками я ж i хотiв довести, що ця подiя "мала мiсце", - сказав Туо.

– Я цiлком згоден з вами.
– Лабановi очi виглянули на мить i знову сховалися.
– Скiльки б ви не розповiдали, якi б вражаючi картини не малювали, - все це тiльки слова. Потрiбно знайти хоч осколок з тогб Центрума - щоб можна було його помацати.

– Впевнений, що Археоскрипт уцiлiв.

– I його цiннiсть для науки, - додала Марта, - в тисячi разiв бiльша, нiж скарби Тутанхамона.

– Без сумнiву, - погодився Фаусто Лабан.
– Саме тому я й маю намiр запропонувати вам, шановний Туо, органiзувати археологiчну експедицiю.

Марта заплескала в долонi:

– Браво! Браво! А мене вiзьмете в Африку? Скажiть, Туо, вiзьмете?

Туо всмiхнувся самими очима: скiльки ще дитячостi в цiєї дев'ятнадцятилiтньої дiвчини!

– Ми, звичайно, повнiстю беремо на себе фiнансування експедицiї, продовжував Фаусто Лабан, - i полагодження формальностей з урядами тих країн, на територiї яких доведеться провадити розкопки. Ви ж знаєте, що територiя Сахари належить тепер тринадцятьом рiзним державам?

– Так, тодi свiт був подiлений надвоє: Центрум i Атлантида, - сказав Туо.
– А тепер - як осколки пiсля вибуху ядра...

– Не зовсiм так, - заперечив Лабан.
– Сучасне становище подiбне до тодiшнього. Свiт знову подiлився фактично надвоє. Держави групуються навколо двох протилежних полюсiв: Сполучених Штатiв Америки i Радянського Союзу.

– Скажiть...
– Марта подивилась на археолога сумними очима.
– I може вибухнути атомна вiйна?

– Я цього

не думаю, - спокiйно вiдповiв Лабан.
– Зброя настiльки руйнiвна, що застосувати її означало б знищити цивiлiзацiю.

– Але ж тодi бомби були ще потужнiшi, в тисячi разiв потужнiшi, а от же... застосували!.. Хiба тодi не знали, що цивiлiзацiя загине?

– Все в божiй руцi.
– Лабан скинув очима вгору.

– Менi хотiлося б, щоб Археоскрипт послужив справi миру, - сказав Туо.

– Я не заперечую, - вигулькнув до нього очима Лабан, - хоча вважаю археологiю наукою, далекою вiд полiтики.
– I, певне, щоб пiдкреслити свою думку, додав: - Дуже далекою.

– Те, про що я кажу, - пояснив Туо, - незмiрно вище вiд усякої полiтики. Iдеться про iсторичну долю всього людства...

– У нас набагато скромнiше завдання, - дозволив собi усмiшку Лабан, наочно пiдтвердити iснування Центрума.

– I Атлантиди, - додав Туо.
– В Археоскриптi - експонати з усього свiту.

– Отже, якщо ми в принципi погодилися з вами, - Фаусто Лабан розщiбнув портфеля, - то можемо розглянути й деталi формальної угоди.
– Вiн вийняв зчепленi великою скрiпкою папери.
– Будь ласка. Ось проект угоди, оце ось кошторис, штатний розпис...

Марта радiсним поглядом дивилася на папери i була трохи здивована, що дiловитiсть Лабана зовсiм не зворушує Туо.

– Само собою зрозумiло, - провадив далi археолог, - що ми просимо вас керiвництво експедицiєю взяти на себе.

– Ви досi не сказали, хто це "ми", - зауважив Туо.
– Яку органiзацiю ви представляєте?

– Яку органiзацiю?
– скривив губи Лабан. Здалося навiть, що вiн трохи розгубився.
– Хiба я ще не сказав? Та ось же на бланку написано: Фонд по дослiдженню пам'яток античностi. Нам вiдкриють рахунок в одному з швейцарських банкiв.

Туо поклав руку на папери:

– Гаразд, я подумаю. Ви можете завiтати завтра в цей же час?

Марта здивовано подивилась на Туо, мовляв, що ж тут iще думати? Це ж те, чого ми марно добивалися...

– Якщо ви... не впевненi в наслiдках розкопок...
– пiдвiвся Фаусто Лабан, - то ще не пiзно дати вiдбiй. Ми й так iдемо на великий ризик, бо ви ж нiяких гарантiй не маєте...

Туо пройшовся по кiмнатi, потiм зупинився бiля столу.

– В наслiдках я впевнений. Можна сконструювати прилад, який дасть нам змогу точно визначити мiсце, де заховано Археоскрипт... Але ви ж розумiєте, що справа дуже серйозна, треба все обмiркувати перед тим, як зважитись.

"Певне, хоче порадитись з Анiтою...
– подумала Марта.
– Але ж вiн її любить!"

– Отже, я прощаюсь.
– Фаусто Лабан подав руку спершу Мартi, а потiм Туо.
– До завтра. Сподiваюсь, ми дiйдемо згоди.

Коли вiн пiшов, Марта накинулась на Туо:

– Ну, й ви, от уже ви! Що вас зупиняє? Чи вже засвоїли поведенцiю наших дiлкiв...

Туо поклав їй руку на плече:

– Це, Марто, дуже серйозний крок. Ви хочете знати, чого я не погодився одразу... Так от, я й сам би хотiв це знати...