Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— Я теж так думаю, — кивнув Хріс головою. — Може, мені й пощастить здійснити задум. Як справи в лабораторії, Барн? Посуваються потроху?
— Я вже втягнувся в роботу, і Стефсон мною задоволений. — Він роздумував, чи слід розповідати другові про реорганізацію в атомному місті, йому хотілося поговорити з Хрісом і про Біт. Ці дві теми найбільше цікавили Барна, і він тільки чекав, коли піде шофер, щоб почати розмову.
На якусь секунду Хріс міцно стулив губи: його тіло пронизав колючий біль. Хворий витягнув худі руки, і з-під рукавів показалася помережана синіми жилами жовтувата шкіра, напнута прямо на кості без будь-якого шару
— Ми давні друзі з Барном Кальманом, Тедд, — сказав Браун. — Разом училися, ходили в один клуб. Ми тоді не були такими тихими хлопцями, як тепер, — розсміявся він. — У нас була весела компанія. Приємно згадати. Ми не замислюючись пірнали в глибини життя.
— А тут ви все завертаєте не туди, — спокійно промовив Тедд О'Брайєн. — Пробачте, містер Браун, але це справді так. Взяти хоча б пригоду в лабораторії, потім випадок з трубою реактора, на яку ви тоді вилізли. Хіба це було потрібно?
— Ти вже мені натякав на якусь пригоду, Хріс. Розкажи, що тут скоїлося. — Барн поклав руку на кулак свого друга і тільки силою примусив себе не відсмикнути її: яка ж у Брауна холодна й кістлява рука!
— Знаєш, Барн, — відповів Хріс, — я мріяв про славу вченого. Хотів довести, що можу зробити щось корисне для людства. Я знаю, сьогодні це звучить патетично, але людству таки загрожує радіоактивне проміння, і треба знайти вихід! Мені двічі не пощастило. Спочатку розбилася ампула з радіоактивним соляним розчином. Рідина була під високим тиском і тому розбризкалася по всій кімнаті. Як вона проникла крізь захисний одяг у моє тіло, для мене і досі лишається загадкою. В усякому разі, моє тіло вкрилося пухирями, і я почав гнити. Лікарі вже відмовилися мене лікувати. Але медики помилились, я виявився сильнішим, ніж вони гадали.
— І саме тому, містер Браун, ви полізли на реактор, — сказав Тедд, багатозначно хитаючи головою.
— Не тому, Тедд, але хтось же мусив це зробити.
— Я вас тоді привіз сюди із швидкістю пожежної машини.
— Справа в тому, що наш старий реактор десь пробило, — сказав Браун. — Уранові стрижні були погано збагачені ураном 235 і складалися переважно з урану 238, а головне — їх давно не піддавали регенерації. Для цього ніколи не вистачає часу. Така історія може і сьогодні трапитися з швидкісним натрієвим інкубаторним реактором… Тоді внутрішня частина старого реактора розжарилася до червоного кольору. Пізніше виявилося, що канали, по яких проходить пальне, прорвало і уран по розколинах потік униз. Кожної секунди уранова маса могла досягти критичного рівня, і тоді весь реактор злетів би під три чорти. В реакторі, певно, утворилося занадто багато плутонію. Отже, лишався тільки один вихід — налити через трубу води, подолати перегрів і по можливості загальмувати реакцію.
Браун останнім часом не говорив так багато і довго. Він замовк, віддихався і повільно погладив рукою своє рідке волосся.
— Для цього хтось мусив полізти на трубу висотою сімдесят метрів, — знову почав Браун. — Більшість працівників атомного міста сиділи в сховищах, а серед науковців, які скупчилися біля реактора, був тільки один неодружений.
— І він вирішив рискнути життям, — пробурмотів. Тедд.
— Я думав, що вже маю імунітет проти променів, і наказав підняти мене на змонтованому пристрої для ремонтних робіт. Я взяв з собою шланг, але не зміг одразу направити воду в трубу: надто великий був тиск. То були жахливі хвилини — я сидів буквально на краю пекла. Нарешті,
— Еге, — невдоволено промовив Тедд»! — І тут ви лежали за вікном із свинцевого скла. Звідусіль приходили люди й дивилися на вас, мов на чудовисько. Вони хотіли побачити, як ви вмираєте, містер Браун, але ви їм цієї приємності не зробили. — Шофер обережно поклав свою важку руку на руку Брауна. — І тепер теж не зробите цього. А ви знаєте, — тицьнув шофер пальцем в груди Барна, — що мене найбільше обрадувало? Це те, що товстун, Атомний слон, змушений був виплатити містеру Брауну призначену премію: в душі він сподівався на інше. Премії вони виписують швидко. Вам, містер Браун, виплатили премію чималеньку, варто було рискувати.
— І тому він так тяжко хворіє, — сказав Барн. — Краще вже відмовитися од тієї премії.
— І дати реактору злетіти в повітря? — спитав Браун і похитав головою.
— Тепер ви можете спокійно жити на ті долари, містер Браун, коли закінчите курс лікування.
— А куди мені дітися? Я, правда, досить енергійний хлопець. Але того, хто потрапив у Мехіко-Занд, більше не відпускають. Коли я знову буду у формі, я тебе заміню, Барн. Тобі Стефсон знайде краще місце.
Тедд О'Брайєн нахилився до Барна Кальмана і сказав:
— Післязавтра я знову вийду на роботу. Якщо вам потрібен шофер, вимагайте, щоб до вас послали мене. Друг містера Брауна і мені друг, з вашого дозволу, містер Кальман. — Він підвівся і сказав — Пробачте, прийшла моя дружина.
Важкою ходою, погойдуючись, як моряк, Тедд пішов парком назустріч дружині.
— Що ти зробив для цього О'Брайєна, Хріс? Він, здається, ладен піти за тебе у вогонь і воду.
— Нічого особливого, — відмахнувся Браун. — У Тедда є хлопець. Вчиться в Сан-Франціско. От я й підтримую його трохи. А що мені робити з моїми доларами?
Хріс Браун глянув на подружжя О'Брайєнів і кивнув їм головою.
— На Тедда ти можеш покластися, Барн, навіть більше ніж на самого себе. Іноді мені здається, що ми надто довго віддаємо свої сили ПЕК. Розумієш?
— А мені здається, Хріс, що в тебе останнім часом з'являються погані думки.
Браун не звернув уваги на це зауваження і наче між іншим сказав:
— Коли людина лежить в санаторії і не має чого робити, її думки літають далеко-далеко, аж страшно стає. Знаєш, друже, тут є кілька чоловік, які дуже чисто грають на флейті, а ми маємо їм підігрувати. Мелодія називається спільність ідей дослідників, розумієш? Але ноти вони пишуть самі, більше ніхто.
Барн спробував осміхнутися, та це йому не вдалося.
— Послухай, Хріс. Я, правда, лише початківець, принаймні тут, але вже дещо бачив і чув. Мабуть, не всі підігрують тій мелодії. Взяти хоча б Стефсона і Метіуса…
— Стефсон, мабуть, ні, — перервав і його Браун. — Можна навіть сказати напевно, що він не підігрує. Але Метіус підігрує, коли йому подобається музика. Це мрійник. Настане час, коли він раптом прокинеться і побачить, що стоїть на краю безодні. А Кальман… — Хріс схаменувся, — Це ж твій батько…