Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
Біт Стефсон вимкнула магнітофон і підвелася. Цей план просто злочинний. Вони хочуть видати звичайну водневу бомбу за чисту, вільну від радіоактивності!
Дівчина була схвильована. А ЩО. коли про все розповісти? Тільки хто їй повірить? Правда, є плівка, та як дівчина доведе, що це запис справжньої розмови? Плівку в неї відберуть, а її звільнять, арештують, примусять мовчати.
Біт підійшла до вікна і хотіла покликати батька. Професор стояв у садку і байдуже дивився на свої улюблені рослини. Думками він був десь далеко-далеко звідси. Батько, певно, тільки удавав, що проведена Брекдорпом реорганізація його
Але приховувати цю таємницю від людей вона не має права. Кому ж можна звіритися? Браун? Хріс Браун? Ні, Барн Кальман. Він повинен поговорити з своїм батьком, відмовити його од участі в цьому злочині.
Тепер Джек Кальман повертався у Рівертаун пізно. Щоб прискорити роботу, він іноді залишався в атомному місті на ніч. Учений весь віддався новому завданню.
Його спроба залучити до своєї роботи і сина не вдалася. Барн відмовився. Робота в лабораторії В-24 не просто подобалася йому: він вважав, що повинен і далі провадити досліди, розпочаті Хрісом Брауном. Крім того, мета досліджень Стефсона, впевненість і спокій ученого були Барну приємніші, ніж плани батька, його гарячковість у роботі.
Того вечора Кальман відверто заявив про свою перемогу над Стефсоном і Метіусом. Уже після перших слів між старим і молодим виникла суперечка. Кальман об винуватив сина у зраді інтересів батька.
Але Барн не здавався.
— Ти вчений, тату, і я вчений. У нас різні погляди на деякі питання. Якщо ти доведеш, що моя думка помилкова, я тільки радітиму. Але, наскільки я знаю, експеримент тобі не пощастить здійснити. Ти провалишся!
— Це тобі Стефсон набалакав!
Барн знизав плечима.
— Нехай і так. Звичайно, ми говорили з ним. Адже цю теорію розробив Стефсон?
— Він допустив багато помилок.
— Можливо. Правда, я не помітив жодної, коли читав його нотатки. А там, де він не знайшов дальших шляхів, пробач мені, тату, ти теж навряд чи знайдеш нові варіанти. Їх нема, він усі…
— Він усі їх підрахував на папері, — збуджено відмахнувся Джек Кальман. — А я здійсню всі варіанти на практиці і перевірю їх.
— Крім того, я не маю бажання рискувати своєю репутацією, зв'язуючи її з виготовленням бомби.
— Хто тобі сказав, що наша нова конструкція має на меті бомбу?
— А хіба це таємниця, батьку? Про це говорить весь Мехіко-Занд, хоч відверто висловлювати думки тут рисковано, бо агенти містера Шпрінгера пильно стежать за кожним. Співробітники один одному не довіряють.
— І все-таки ти вже щось знаєш. Дивно. Адже йдеться про дослідницькі таємниці, які…
— Послухай, тату, — перервав його син, — ми, мабуть, набагато далі просунулися б уперед, якби у нас в атомному місті не було таємниць, дозволялося міжнародне співробітництво. Вчені-природознавці завжди обмінювалися досвідом, незважаючи на кордони між країнами.
— Застарілі погляди, — промовив Кальман старший. — Якщо
Він почав читати свою звичайну проповідь.
— Пробач, тату, але я хочу прогулятися, — Барн підвівся і вийшов.
Молодий Кальман гуляв по Рівертауну, намагаючись триматися далі від будинку Стефсонів. Правда, Барну кортіло поговорити з Біт; його мало цікавило, що сказав би про це батько. Але він боявся, що Стефсони розцінять це як настирливість. А які висновки зроблять агенти Шпрінгера? Хай їм грець отим шпикам! І все-таки він вільний американець, навіть тут, у Мехіко-Занді і Рівертауні.
Барн оглянувся довкола. ПЕК пощастило, вона знайшла прегарну місцевість у пустелі. Тут є вода, а де вода — там життя. Тут можна… Що тут можна? Думки Барна крутилися навколо одного: мабуть, краще було б усе-таки не підписувати договору. Барн сердито шпурнув сигарету. Він уже не маленький і може сам вирішити, що робити і з ким зустрічатись.
У цій частині міста будинки були одноманітні і маленькі — житла молодших службовців і робітників. Вони стояли один біля одного, зовні дуже схожі, майже однакові. Біля кожного — невеликий садочок. У Барна було таке відчуття, наче він попав у в'язницю. Молодий учений все оглядався довкола і думав про тих людей, що жили за цими стінами, йому дуже хотілося знати, що вони думають. Але між ними і вченими тут, у Рівертауні, стоять паркани, вищі за ті, що огороджують садки. Робітники і вчені — люди різних категорій. Барну Кальману закортіло постукати в чиїсь двері, зайти і поговорити з людьми.
Раптом хтось гукнув його:
— Алло, Барн!..
На розі вулиці стояла біла машина Біт Стефсон. Дівчина привіталася і сказала:
— Ви так стоїте, наче щось загубили.
Барн глянув на дівчину: сині мигдалевидні очі, невеличкий ніс, на щоках ямочки, а губи…
— Я саме думав про те, що мені колись подобалися блондинки.
— Он як? — Біт відчинила дверцята машини. — Їдьмо до нас! А тепер який колір вам до вподоби — сіро-ліловий чи зелений?
— Мені найбільше до душі колір вашого волосся, Біт.
Згодом, у садку, дівчина спитала:
— А що ви там, власне, шукали, в тій частині міста?
— Слушне питання. Що я маю шукати в протилежному кінці міста. Якби у Рівертауні був вокзал, то я, мабуть ходив би туди гуляти.
— Ви ж не маєте наміру залишити Мехіко-Занд? — спитала Біт. — Це неможливо. Ви підписали договір строком на п'ять років.
— Ах, якби вся справа була в договорі, — відмахнувся Барн. — Як ваш батько сприйняв реорганізацію, рішення директора забрати в нього більшість лабораторій? Це пов'язано з роботою над новою конструкцією.
— Ви справді так думаєте? — здивовано спитала Біт.
— Я ще мало тут живу, щоб правильно міркувати про все, — ухилився від прямої відповіді Барн. — Якщо вірити батькові, то потрібні для нової конструкції формули вже лежать у нього в кишені. Але боюсь, що Брекдорп поставив перед ним нездійсненне завдання, і він може провалитись.
Молоді люди гуляли в садку. Дівчина хотіла сказати: він не тільки може провалитися, а напевне провалиться; його пошиють у дурні, поклавши на нього всю відповідальність… Але вона оволоділа собою, хоч це було нелегко, і заговорила про інше: