Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— А що мені кар'єра? Я плюю на неї! — відповів Барн, міряючи кімнату кроками. Потім зупинився біля приятеля і вигукнув: — Я не згоден з планами свого батька. Я не можу зрозуміти, чому він віддається справі, від якої можуть загинути сотні тисяч людей, як він може вбачати в цьому своє найвище наукове покликання!
— Він не один такий. Усі знають, що ніякої «чистої» бомби немає. Будь-яка бомба брудна, особливо, коли нею хочуть захистити примарну ідею про перевагу американців над іншими народами. Поглянь на Едварда Теллера, найвизначнішого вченого серед ядерників. Я завжди ставився до
— А ти знаєш, що це шахрайство? — спитав Барн пошепки. — Фоггі і Боттом монтують звичайнісіньку водневу бомбу на п'ятнадцять мегатонн. А потім скажуть, ніби на Ратакових островах випробувано надпотужну бомбу на шістдесят мегатонн. Виходячи з цієї різниці в потужностях, обчислять радіоактивність бомби і доведуть її «чистоту».
Браун, здавалося, не чув цих слів. Він поринув у думки.
— Барн, ми пішли хибним шляхом, — промовив, нарешті, вчений. — Нам треба було приєднатися до інших, до тих, хто бореться за життя.
— Ні, Хріс. Ми мусимо спробувати добитися зміни тут у нас. Берд Магон…
— Берд сидить у Нью-Йорку, — перервав Браун. — Він може протестувати, — оце й усе, що йому лишається! Добре, що ми тут самі в лабораторії. Ти кажеш, що Фоггі й Боттом монтують водневу бомбу? Ти з ними розмовляв?
— З ними, Гарріманом, Теддом О'Брайєном і Говеном.
— Отже, є два варіанти щодо проблеми чистої бомби. Або твій батько не створить її і пани підуть на прямий обман. Або твоєму батькові все-таки пощастить…
— Досліди в «барі привидів» провадить Гарріман. Досі вони всі були марні.
— Добре. Тоді лишається перший варіант, — уголос міркував Браун. Він сидів скоцюрбившись на стільці і говорив так, наче був сам у кімнаті. — Значить, влаштують вибух водневої бомби, пошлють в атмосферу ще більше смертельних променів, обдурять людство… Але людство не можна обдурити, Барн. Адже провадяться міжнародні вимірювання…
— Дурниці, Хріс. Наслідки вимірювань підготують люди Шпрінгера.
— Послухай, Барн, ти знаєш більше, ніж кажеш мені.
— Я знада тільки, що буде саме так.
— А де Фоггі і Боттом монтують цю бомбу?
— В новому корпусі 37.
— Вони там не самі, — повільно промовив Хріс Браун. — І все-таки до них треба зайти… Ходімо, Барн. На нас можуть звернути увагу. В людей Лекса Шпрінгера довгі вуха. — Він поклав руку на плече друга і сказав: — Я не люблю твого батька, але не можу спокійно спостерігати, як з нього роблять злочинця.
Вільсон сидів у кріслі Брекдорпа за директорським письмовим столом з чорного скла і нудьгуючи жував кінчик сигари. Він пильно дивився на Джека Кальмана, який багатослівно пояснював, чому він не досяг успіху в створенні конструкції Х-10.
Френк
— Наведені причини, дорогий професоре, були б мені цілком зрозумілі, — почав він, — якби це говорив хтось інший. Доручене вам завдання було, без сумніву, нелегке. Але ви, здається, взагалі мало просунулися вперед. Із звітів професора Метіуса можна зробити висновок, що він завдяки систематичній дослідницькій роботі досяг значно більших успіхів у розв'язанні проблеми вільної від нейтронів ядерної реакції. І це…
Почувши ім'я Метіуса, Кальман одразу ж спалахнув.
— Дорогий професоре, — бажаючи трохи заспокоїти його, сказав Вільсон після короткої паузи, — я тільки констатую факти, не більше. Щоб просунути справу, вперед, учений повинен зважити на все позитивне і негативне в своїй роботі.
Кальман нічого не відповів, тільки кивнув головою.
— Отже, ми констатуємо, що заради ваших дослідів тимчасово відсунуто на другий план інші дуже важливі роботи. Ви, містер Кальман, мусили б зробити на основі своїх експериментів хоч би деякі теоретичні висновки, що дали б нам право провадити досліди далі. Ми ж не можемо так відмовитися од розв'язання цієї проблеми, сказавши: «Не виходить!»
Кальман знизав плечима і почав знову пояснювати:
— Під час вибуху водневої чи плутонієвої бомби треба перетворити деяку кількість певного матеріалу-на пару і цим загальмувати радіацію, що виникає внаслідок руху нейтронів. Цей матеріал має перетворитися в нетривкий ізотоп, який протягом кількох хвилин чи годин за допомогою невеликої серії реакцій розпаду стає зовсім нешкідливим. Вплив радіації буде обмежено незначною територією, а її інтенсивність-набагато зменшиться. Про такий вибух можна було б сміливо сказати, що після нього не лишається радіоактивних часток.
— Це все дуже добре, — відповів Вільсон. — Але у ваших міркуваннях нема нічого нового. Це ж теорія професора Стефсона, чиї матеріали передано у ваше розпорядження.
Кальман сприйняв ці слова як удар. Спочатку. Вільсон торочив йому про Метіуса, а тепер дорікає, що теорія, над якою він працює, була розроблена Стефсоном, а йому, Кальману, її передано як подарунок.
— Коли все це було відомо Стефсону, то чому ж ви доручили дальшу розробку проблеми мені? — спитав Кальман. Він підвівся і почав нервово ходити по кімнаті. — Може, Стефсон уже має в своєму письмовому столі схему конструкції чистої бомби?
— Цього ніхто не говорить, дорогий Кальман, — спокійно відповів Вільсон. — Отже, ви кажете, що провели експерименти з різними металевими парами, і вони не дали бажаного ізотопового ефекту. Ми поважаємо таблиці, розрахунки, лабораторні досліди… Теорія — хороша річ, професоре, але практика — краща. А чому б вам не сказати простіше: X-10 — триступінчата бомба — про мене, хай це буде плутоній, тритій і дейтерій — з відповідним охолодним устаткуванням. Навколо зовнішнього кожуха бомби розміщена певна маса елементу X-10. Після вибуху цей елемент перетворюється в газ об'ємом у кубічний кілометр і абсорбує, тобто вбирає виділене проміння. Тим самим ми й досягаємо чистоти, — закінчив свою думку Френк Вільсон і з тріумфом глянув на співбесідника.