Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— Я вчора був у нього, — втрутився в розмову Боттом. — Йому вже краще. Він мені… — Боттом запитливо глянув на Тедда О'Брайєна.
— З містером Кальманом, — пояснив Тедд товаришам, — ми зустрілися в містера Брауна. Пізніше містер Браун сказав мені, — звернувся він до Барна, — що на вас можна покластися. Ми віримо містеру Брауну.
Барн зрозумів: ці люди говорять про таке, що можна чути не всім.
— Якщо ви вірите Хрісу Брауну, будь ласка. Більше я нічого не можу сказати про себе. Я ж не знаю…
— Ми не згодні з тим, що за останні кілька тижнів коїться в Мехіко-Занді, —
— Той, хто підписав контракт з пеклом, не може сподіватись потрапити в рай, — зауважив Фред Боттом.
— Декому це вже вдавалося, Боттом, звичайно, якщо вважати, що є райський сад для панів, — з усмішкою сказав Тедд.
— Йдеться про нову конструкцію вашого батька, Кальман, — знову заговорив Гарріман.
— Я проти цих експериментів.
– Ну добре, якщо Х-10 небезпечна річ, то воднева бомба ще небезпечніша. А в нас уже починають монтувати і таку бомбу. Фоггі і Боттом — інженери з монтажного корпусу.
Говену цей вступ здався занадто довгим. Робітник повернувся до перерваної приходом Барна розмови:
— Грошова допомога потерпілим від аварії дуже мала. Після того, як злетів у повітря корпус 37, допомогу вдвічі зменшили. Коли комусь щастить видряпатися, як Тедду, і повернутися на свій електрокар, то він замість долара одержує тепер лише п'ятдесят центів. А що буде далі, ніхто не знає. Згадаймо подружжя Бредлі…
Тедд О'Брайєн помахом руки перервав приятеля.
— Ви монтуєте водневу бомбу? — спитав Барн у інженерів.
Фоггі кивнув головою.
— Це перша, але досить велика, — відповів інженер.
— Розумієте, Кальман, — знову заговорив Гарріман, — ми тут обмірковуємо справу, яка стосується нас усіх. Треба використати всі наявні можливості. Вимоги підвищити грошову допомогу бере на себе профспілка. Це ваша справа, О'Брайєн. Профспілка має також поставити вимоги щодо безпеки праці. Аварію з натрієвим інкубаторним реактором можна було передбачити заздалегідь. По-перше, ним важко керувати, по-друге, його не дуже часто ставили на регенерацію. Стефсон і Метіус кілька разів попереджали про це. Але після вибуху в корпусі 37 пани вирішили поповнити втрачені запаси тритію і за всяку ціну збільшити виробництво цього матеріалу. Тепер ми маємо, очевидно, таку ж історію, як тоді, коли Хріс Браун накликав на себе смерть.
— Ну, він ще живий, — пробурмотів О'Брайєн.
— Під життям розуміють щось інше, — зауважив Боттом.
— Отже, — розвивав Тедд думку Гаррімана, — другий пункт вимог профспілки такий: реактори треба ставити на регенерацію через короткі проміжки часу, незважаючи ні на які обставини. Безпека праці — насамперед.
— Так вони й погодяться, — вставив Говен. — Їх цікавлять передусім гроші. А реактори дають великі прибутки.
Барн мовчав. Він пишався, що ці люди прийняли його в своє коло. І це тільки тому, що про нього доброї думки Хріс Браун. Проте в Барна виникло питання, чи знають про цю групу його батько і Стефсон.
— … Третім пунктом, — сказав Гарріман, — має бути протест проти ядерних випробувань.
— Цей пункт
— Не може ж профспілка… — сердито пробурмотів Боттом.
Але його перервав гучномовець, який оголосив: «Містеру Варну Кальману негайно з'явитися в корпус 13. Містеру Варну Кальману негайно з'явитися в корпус 13».
За стінами сховища завили сигнали: «Відбій! Тривога закінчилась!» Гучномовець повторив:
«Тривога закінчилася. Містеру Кальману з'явитися в корпус 13».
Гарріман підвівся.
— Ну що ж, виходить, звичайна тривога. Старий реактор знову чогось завередував. Ходімо працювати. А вас, містер Кальман, мабуть, чекає невелике аварійне завдання.
Барн ще не знав, що значить «аварійне завдання», і Гарріман пояснив йому:
— Певно, якісь вимірювання біля реактора. Нічого особливого.
— Я вас відвезу туди, містер Кальман, — запропонував Тедд О'Брайєн. Іншим він нагадав — О сімнадцятій годині в атомному барі.
Всі кивнули головами. Тільки Френк Говен сказав, що він зайнятий, йому треба йти на чергування.
Всі вийшли із сховища. Тедд О'Брайєн подзвонив у гараж і сказав, що повезе Кальмана в корпус 13.
— Не верзи дурниць, Джо, — кинув Тедд у трубку. — Я їду, і все.
В цей час мимо пройшов якийсь чоловік. Тедд виплюнув йому вслід рештки жувальної гумки. Вже сидячи в машині, шофер ще раз глянув на чоловіка і зауважив:
— Хотів, певно, щось підслухати, винюхати.
— Чому ви розмовляєте так таємно, Тедд? — спитав Барн. — Про це ж можна поговорити офіціально. Адже профспілка тут досить сильна.
— Сильна? Це тільки так здається, містер Кальман. Вона дивиться на світ лише одним оком і тим оком лічить гроші, свої й наші. Вона лічить добре, нічого не скажеш. А на другому оці в неї пов'язка. Коли десь пахне політикою, у профспілкового начальства з'являється нежить. Я не хочу говорити нічого поганого про ваших колег, містер Кальман, але серед науковців дуже мало таких людей, як Браун і Гарріман. А в справах, що стосуються реакторів і «бару привидів», потрібні науковці, які можуть дати нам пораду, сказати розумне слово. Грошової допомоги ми доб'ємося. А щодо безпеки праці, то ПЕК і сама в цьому зацікавлена. Бо коли атомне місто злетить у повітря, пропаде і бізнес. А от протест проти ядерних випробувань…
— Чому ви не звернетеся до Стефсона і Метіуса? Якби вони приєдналися…
— Що робить горила, — відмахнувся Тедд, — мені невідомо. Але ті, що його знають, кажуть, ніби він може не їсти й не пити і буде ситий самими своїми дослідами. Коли до того ж має ще й сигару, то йому більше нічого не треба. Це схоже на правду. Ну, а Стефсон, той до нас ближче. Ви, мабуть, граєте в шахи і знаєте, що великі фігури вступають у гру останніми.
— А що ж я маю робити, Тедд?
— Вам треба приглядатися до людей і встановити зв'язки, найкраще з молодими науковцями. Ви син первосвященика, пробачте, але так звуть вашого батька, і голос такої людини, як ви, щось важить.