Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— А що ж далі? — сумно промовив Барн. — Те, що ми кохаємо одне одного, не завадить ні батькові, ні Брекдорпу послати мене на «Ізабеллу». Та я не поїду, — сказав він твердо. — Я в цьому участі не візьму.
— А що, Брекдорп уже офіціально поставив перед тобою таке завдання?
— Ні, але батько натякнув.
— Твій батько все ще захоплений своїм планом, точніше планом Брекдорпа?
«І саме сьогодні доводиться говорити про такі речі! — подумав Барн. — Ніби нема іншої, важливішої для нас теми?»
— Мій батько… Ми не можемо спокійно
— Не так це просто, Барн. Ти, мабуть, ще як слід не прочитав договору. Не ти, а дирекція вирішує, де використати твої сили і здібності в інтересах ПЕК.
— Тоді я піду з роботи.
— Це був би ще один привід для сварки з батьком. Крім того, звільненням навряд чи можна запобігти обману на Ратакових островах.
— Обман? — здивувався Барн. — Так можна було б назвати випробування. Але мій батько…
— Пробач, Барн, — сказала Біт, взявши його за руку, — але твій батько зробить те, що йому накажуть. Він до божевілля закоханий в свою ідею, крім того… — вона замовкла.
— Що ще?
— Є ще одна обставина. Саме тому я запросила тебе сьогодні до нас. Твій батько не може відступити.
— А коли він пересвідчиться, що не досягне мети?
— Тоді його змусять провести випробування.
Барн підвів голову і пильно глянув на Біт. Він нічого не розумів.
— Змусять? Ні, Біт. Хоч мій батько і честолюбна людина, але на обман не піде.
— Ходімо в дім, — сказала Біт і підвелася. — Прослухаєш розмову, записану на плівку, мабуть, помилково. Ні Брекдорп, ні Вільсон не знають про цю плівку.
Молоді люди зайшли в дім. Стефсон підвівся з крісла. Барн сердечно привітався з ним, а Біт сказала:
— Хочу, щоб Барн прослухав плівку.
Стефсон дивився то на дочку, то на гостя. Те, як вони стояли одне біля одного, усмішка Біт сказали йому все. Ну що ж, це їхня справа, хоч любити сина професора Кальмана нелегко, та ще такій дівчині, як Біт. Професор поклав руку на плече молодого вченого і сказав:
— Будьте мужні, Барн!
— Не знаю, містер Стефсон…
— Я теж казав: «Не знаю». Але настає час, коли кожному доводиться приймати рішення самостійно, йдеться про вашого батька, Барн… — сказав професор і кивнув у бік сусідньої кімнати, де Біт вставляла в магнітофон ролик з плівкою.
Барн попрямував туди. Ролик уже крутився, і незабаром почулися голоси Вільсона та Брекдорпа, які прикували увагу молодого вченого.
Коли плівка кінчилася, Барн підійшов до вікна. Згодом рвучко обернувся до Біт і спитав:
— Тобі неодмінно треба було прокрутити мені плівку?
— Заради цього я й попросила тебе прийти сьогодні до нас. Ти повинен знати все про цю справу. Це думка моя і батька.
До кімнати зайшов Стефсон. Він чув останні слова Біт і підтвердив їх.
— Я вважав своїм обов'язком, Барн, поінформувати вас про злочин, який готується. Ви єдина людина в атомному місті, з ким ми можемо про це говорити.
— І що ж,
Стефсон замислився.
— Я тільки знаю, чого ми не можемо робити. Ми не можемо поговорити з вашим батьком: він нас не зрозуміє. З Брекдорпом теж не дійдемо згоди — директор відцурається од плівки і знайде спосіб затулити нам рота. А випробування бомби однаково проведуть.
Барн пригладив волосся. Руки його тремтіли. Нарешті, він повільно промовив:
— Лишається одне: поговорити з батьком мені.
— Іншого виходу ми теж не бачимо, — погодився Стефсон і знову поклав руку на плече гостя. — Якщо Біт і ви так довіряєте одне одному, то і я не хочу стояти осторонь, бо спільними зусиллями можна зробити багато. Проте цей відрізок шляху вам доведеться пройти самому. Але коли ви не можете цього зробити, то, прошу, забудьте все, що ви тут чули.
. — Це мені навряд чи вдасться, містер Стефсон. Таке не забувають. — Він оглянувся довкола і сказав Біт: — Чи не вийти нам знову в садок, мені душно.
Молоді люди мовчки пройшли стежкою до річки.
— Ти питав, — тихо промовила Біт, — чи мені неодмінно треба було прокрутити тобі плівку. Так. Я мусила це зробити. І ще одне. Не хочу приховувати від тебе, любий. Ти дружиш із Хрісом Брауном. Колись він сподівався, що я відповім йому взаємністю. Це було тоді, коли Хріс почав тут працювати. Не знаю, як він сприйме те, що сталося між нами, розумієш?
Барн кивнув головою.
— У мене до нього ніколи не було серйозного почуття. Я ставилася до Хріса, як до хорошого. знайомого. Якби я кохала Брауна, то не злякалася б того, що він захворів після нещасного випадку, це я хотіла тобі сказати, перш ніж ти поїдеш на корабель. А чому я прокрутила тобі плівку, ти тепер знаєш…
— Я тобі вдячний, Біт, дуже вдячний, — тихо промовив Барн. — Можеш бути спокійна. Я на корабель не поїду. Я поговорю з батьком. Він повинен звільнити мене од участі в цій ганебній справі. Повинен!
Барн Кальман повільно повертався додому. Настрій у нього був пригнічений. Почуття щастя було потьмарене. З думки не йшло, як умовити батька не примушувати його брати участі у випробуванні бомби.
Тільки-но Барн ступив на поріг дому, як із своєї кімнати визирнув батько і гукнув:
— Барн, мені треба з тобою поговорити! Я вже давно чекаю тебе. — Голос старого Кальмана звучав різко й нетерпляче. Професор пропустив сина повз себе.
Барн подумав, що батько напевно знає, звідки він прийшов, проте сказав:
— Я був у Стефсонів, у Біт, — і глянув на батька.
Біле світло лампи, що стояла на письмовому столі, надавало обличчю професора примарної блідості, а лиса голова відсвічувала жовтизною.
— Знаю. Це знає весь Рівертаун. — Різкий голос Кальмана раптом перейшов у глузливий сміх. — Ха-ха. Мій син у… Стефсонів! Вродливе личко, а ще що? Таку ти міг і з собою привезти.