Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— Можна, заходьте, — простогнав Атомний слон.
Але Вільсон тільки прочинив двері і сказав:
— Ходімо, директоре! Зараз же, швиденько!
Брекдорп злякався. Чи не сталося часом якогось нещастя? Він почав обмацувати кишені, шукаючи дозиметр. Але Вільсон глузливо промовив:
— Бомба ще не вибухнула. Якби вона вибухнула, ви почули б. Ходімо!
Вільсон повів товстуна вздовж коридора, підійшов до якихось дверей і запросив директора в каюту. Тут він приклав пальця до губів і кивнув головою на стіну.
З-за стіни чулися голоси. Брекдорп прислухався і впізнав голос Кальмана.
— Та
— Ти несправедливий до Стефсона і до Біт, батьку. Вони нічого не мають проти тебе. Проти ядерних випробувань застерігають не тільки Стефсони, а й учені всього світу. Ти ж сам знаєш, що Полінг зібрав десять тисяч підписів, ти добре знаєш….
— Звичайно, — перервав Кальман сина, — звичайно, інакше я не робив би цього експерименту. Почекай наслідків, а тоді вже читатимеш мені проповіді про високу мораль, якщо в цьому буде потреба.
— Завтра буде пізно, батьку. Невже ти й справді хочеш взяти на себе відповідальність за те, що з кожним днем все більше хворітиме людей на променеву хворобу, викликану радіоактивними ізотопами? Подумай і про майбутні покоління. Ти ж знаєш, що сталося з Ліліан Бредлі. Ти хочеш, щоб після нас земля була заселена такими потворами, недолюдками? Проти променевої хвороби є лише один захист — це заборона атомної зброї і ядерних випробувань!
Кальман нічого не відповів синові.
— Молодий ще може вплинути на старого, — прошепотів Вільсон.
Потім знову заговорив Джек Кальман, але так тихо, що крізь стіну важко було розібрати слова:
— Я не візьму на себе вини… Ні, я…
— А ти можеш дати гарантію, — добивався свого Барн, — що твоя реакція по сполученню нейтронів не збільшить існуючу загрозу опромінення людства? Дай мені таку гарантію, батьку. Поклянися, якщо ти можеш!
За стіною було чути, як професор бігає по каюті, наче звір у клітці.
— Цей молодий Кальман, — сказав Вільсон, сердито покусуючи собі нігті і поблискуючи чорними очима, — полетить звідси під три чорти!
— Ти вимагаєш неможливого, — відповів Кальман синові. — Ти ж і сам це знаєш. Хто з учених може дати таку гарантію щодо своїх експериментів? Мабуть, ніхто. Закони природи надто складні і ще далеко не всі вивчені.
— Отже, ти все ж поділяєш мої сумніви? При звільненні таких величезних мас енергії може виникнути безмежна кількість непередбачених факторів. — Барн понизив голос, і Вільсону довелося прикласти вухо до самої стіни. — Як ти думаєш, тату, жителі островів потерплять від радіації?
— Я нічого не думаю, нічогісінько. Я тільки вважаю, що експеримент проходитиме так, як ми розрахували.
— А ти здійсниш свій експеримент, якщо я добровільно попрошуся на острів для проведення біологічних досліджень?
— Барн! — Кальман аж застогнав.
Син щось дуже тихо сказав батькові, чого Брекдорп
— Тубільці на островах вам потрібні для експерименту, як іншим ученим мавпи і щури. Та доля, на яку ви прирекли тубільців, буде і моєю.
Вільсон раптом відсахнувся од стіни, бо в сусідній каюті грюкнули двері.
— Дуже цікаво іноді прикласти вухо до стіни. Як ви гадаєте, Брекдорп? Чому ви мовчите, директоре? — Вільсон, здавалося, був у дуже веселому настрої. — Якщо молодий Кальман так хоче, то нехай поїде на острів. Будь ласка, я не заперечую. Нам зовсім не потрібно, щоб він тут бешкетував.
— А що як буде невдача? — після короткої мовчанки спитав директор атомного міста.
Вільсон запалив сигарету і відповів:
— Ви іноді ставите дитячі запитання, Брекдорп. Яка невдача? У нас невдачі не може бути й не буде. Чиста бомба Кальмана, може, й не чиста, але моя бомба, Брекдорп, справді чиста! Ходімо на палубу.
Брекдорп глянув на Вільсона і помітив в його очах глузливі іскорки.
Коли вони проходили по коридору, директор ПЕК розповів веселий анекдот. Але Брекдорпу було зовсім не смішно. Відчувши його настрій, Вільсон теж замовк і тільки кинув на товстуна зневажливий погляд.
Обидва директори піднялися на палубу. В цей час до «Ізабелли» саме підходили п'ять катерів. Вільсон дивився на них зовсім спокійно, а Брекдорп занепокоєно. Він квапливо підійшов до поручнів. Катери привели на буксирі більше десятка парусних човнів тубільців. Самих тубільців пересадили на катери і тримали під охороною військових моряків.
— Хто це? — спитав Брекдорп.
— Жителі острова, — відповів Вільсон, повільно пускаючи кільця диму, і кинув недокурок у море. — Ці люди пливли на своїх човнах до «Урагана». Мабуть, хотіли зблизька подивитися на чарівний вогонь. Біс його знає, звідки вони дізналися про експеримент. А може, тубільці просто хотіли таким чином висловити протест. Я наказав виловити їх. Операція пройшла, певно, не без труднощів. Морякам, очевидно, довелося втовкмачувати їм нашу мову фізичними методами. До закінчення випробування вони залишаться на борту «Ізабелли».
Тубільців силоміць витягли на борт. Вони опиралися й кричали. Матроси гнали їх вгору по трапу, підштовхуючи прикладами автоматів. Потім їх замкнули у великій каюті.
Брекдорп схопився за груди. Зойки тубільців роздирали тишу залитого сонячним сяйвом моря.
— Такі хвилювання мало корисні моєму серцю, — простогнав Атомний слон.
— Пусте! Візьміть тебе в руки, директоре. Дивіться на всю пригоду, як на цікавий кінофільм. Серце від цього не зупиниться. А втім, ми відхилилися од розмови про молодого Кальмана. На мою думку, буде зовсім непогано, коли він поїде на острів. Нехай побавиться там з коричневими жінками. Одразу ж після вибуху його привезуть сюди і візьмуть під спеціальний медичний нагляд. Дуже він не постраждає. Ми навіть матимемо живого свідка того, що масова смертність на острові сталася не з нашої вини.