Атомний вогонь над океаном

Балль Курт Герварт

— При його стані здоров'я? Важко сказати. Він, правда, знає механізм запалювання, але механізм бомби, вмонтованої в «Ураган», трохи ускладнений. Якщо Хріс знайде там потрібні інструменти…

— А коли не знайде? — тихим голосом запитав Стіпс і вибив люльку, постукавши нею по стовбуру. — Скажіть чесно, Кальман, Браун не впорається. Бомба вибухне. Першим загине Браун, потім спека, неймовірний тиск, морські хвилі, промені… прийдуть сюди.

— Так, це правда.

— Давайте ще поміркуємо…

— Про що? — нетерпляче спитав Барн.

— Є одна

можливість: Вільсону по радіо передадуть, що експеримент заборонено. Не з Вашінгтона, адже там вважають, що бомба «чиста». А може, від імені корпорації?

— Цього не буде. Лишається тільки така можливість: мій батько відмовиться.

Барн не наважився навіть знизати плечима.

Джон Стіпс подивився на свою машину. Він явно нервував — покусував нижню губу і перекладав люльку з однієї руки в другу.

— Якщо хочете полетіти звідси, то сідайте в машину. На мене не зважайте, — сказав Барн.

— Дурниці! Я зостаюся тут.

Стіпс повернувся і повільно попрямував до піщаного берега.

У великому залі на авіаносці «Ізабелла» поступово погасили всі вогні, тільки на розподільчому щиті світилися зелені й червоні лампи. Потім темряву розрізав промінь світла і на білому телевізійному екрані з'явилася поверхня моря. В безмежному водному просторі вдалині виднілася ледве помітна цятка — «Ураган». Біля протилежного краю екрана іноді з'являвся берег найближчого острова.

Чийсь одноманітний голос почав лічити:

— Двадцять… дев'ятнадцять… вісімнадцять…

Брекдорп із свистом втягнув у себе повітря.

— Тринадцять… дванадцять… одинадцять… десять…

Френк Вільсон повільно опустив повіки. Час від часу він ловив то правим, то лівим оком маленький кораблик на екрані, його лоб прорізала глибока зморшка. Директор ПЕК сидів підкреслено спокійно і самовпевнено. Потім Вільсон нахилився вперед і моргнув одному з панів, які прибули на авіаносець учора. Можливо, то були репортери, а може, офіцери авіації чи морського флоту в цивільному одязі.

— Сім… шість… п'ять…

Вільсон глянув на Брекдорпа. Той хвилювався, як майже, весь час останніми днями. Тільки на обличчі Кальмана нічого не можна було прочитати. Він був мовчазний і замкнутий. Тепер вони тремтять від страху. А післязавтра, на урочистому засіданні ПЕК, коли він, Вільсон, привітає президента корпорації з найбільшою за столітню історію фірми перемогою, Брекдорп і Кальман всіляко намагатимуться підкреслити свої особисті заслуги. Та вони помиляються! Цей успіх належить йому, Вільсону, тільки йому. Він і відповідальність узяв на себе, навіть Еверет не посягає на його права.

— Чотири… три…

Монтери остаточно відрегулювали приймальні апарати.

Джека Кальмана все більше мучили сумніви. Він ще раз переглянув результати аналізів, які зробив Ватфілд. Ні, Барн неправий, його недовірливість нічим не обгрунтована. Ні, ні і ні. Навпаки, Гарріман був зрадником…

Думки Кальмана перервав голос з репродуктора:

— Один…

Кальман ще встиг подумати: «Контрольна бомба вибухне на великій

висоті і не завдасть Барну ніякої шкоди». В цю мить почулося невідворотне слово:

— Нуль…

Джек Кальман підняв руку, поклав палець на червону кнопку і… Нічого не сталося. Секунда, дві, три… Пани, що сиділи в залі, втупили очі в білий екран, дивилися на море, на маленький човен, яким здавався «Ураган». Раптом екран прорізала блискавиця. В залі виникло сліпуче світло. Навіть при зменшенні, яке показував екран, на нього було боляче дивитися.

В небо злетіла вогненна куля, а море палахкотіло червоним полум'ям. Угору до велетенського сліпучого сонця знялася червона хмара. Стовп атомного гриба набрав сірого, потім жовтого і червоного кольорів. Гриб дедалі збільшувався, ширшав, потім почав розвіюватися.

Френк Вільсон відвернувся од телевізійного екрана. Він кинув погляд на світловий циферблат свого годинника і повернув крісло до Брекдорпа.

— Чудово, директоре, вибухнуло точно в призначений час, майже секунда в секунду. «Ураган» нам покаже ще красивішу картину.

Джек Кальман нахилився до Вільсона і промовив:

— Бомба вибухнула надто пізно і впала занадто низько. — Руки професора тремтіли.

— Тисяча метрів не має значення, професоре. — Вільсон дивився на вченого, який сидів біля розподільчого щита, лагідно всміхаючись. — Оці мені педанти! Їм завжди треба зробити розрахунок до двадцятої цифри після коми.

Вільсона цікавили лише цифри, що стоять перед комою! До того ж у цій забутій богом і всіма святими водній пустелі один кілометр справді не має ніякого значення. Освітлене зеленими лампочками розподільчого щита худорляве обличчя Кальмана здавалося Вільсону якимсь примарним. Учений явно потребує, щоб його трохи втішили, підбадьорили.

— Знаєте, професоре, — сказав директор ПЕК, — ваша бомба Х-10, її мільйони тонн тринітротолуолу покажуть нам на екрані чарівну картину. Цього не змогла б зробити навіть найкраща студія Голлівуда! — Вільсон лиховісно засміявся і звернувся до Брекдорпа: — Щастя, що «Ураган» міцно стоїть на якорях і не може посунутися ближче сюди.

Яскраве світло контрольної бомби все ще сліпило очі. Вільсон підняв руку, і сяйво на екрані згасло. Знову ввімкнули лампи на стелі. Вони залили весь зал м'яким, приємним світлом.

Вільсон оглянувся навколо і промовив:

— Панове, перша дія закінчилася. Скористаймось з перерви і зробімо невеличку прогулянку по палубі. Дякую вам за увагу. — Він швидко вийшов із залу.

В коридорі біля каюти до нього звернувся радист:

— Сер, вам радіограма, шифрована.

Вільсон узяв аркуш паперу і втупився в зашифровані спеціальним ключем літери. Останні шість літер були йому знайомі. Вони складали підпис: Еверет. Що йому потрібно? Саме зараз. Може, це вже привітання в зв'язку з експериментами? Вільсон зайшов у свою каюту, замкнув за собою двері, розшифрував текст і розставив у належному порядку літери звичайної абетки.