Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
В цю мить у дверях кабіни літака з'явився Стіпс і гукнув:
— Хріс! Барн! Швидше сюди! Сенсація!
— Ходімо, Барн, — потягнув Хріс приятеля. — Мабуть, твій батько…
— Ні, ні! — хитнув Барн головою. — Якби це було так, то подала б сигнал рація на катері.
Барн пройшов уперед і виліз на машину до Стіпса. Журналіст потягнув його у радіорубку.
— Слухайте, Барн, Москва припиняє ядерні випробування!
В короткохвильовому приймачі чути було тихий голос. То московське радіо англійською мовою повідомляло, що Радянський Союз вирішив припинити
Тим часом до літака підійшов і Браун. Барн висунувся з вікна кабіни і закричав:
— Хріс! Москва припиняє випробування! Росіяни роблять початок!
Браун здивовано глянув на приятеля. Джон Стіпс допоміг Хрісу залізти в машину.
— Слухай!
Барн схопив приятеля за плече і вигукнув:
— Все, Хріс, все закінчилося. Ми можемо повернутися на борт «Ізабелли». Тепер моєму батькові не треба приймати рішення.
Браун похитав головою. Він дивувався, як можуть дорослі люди бути такими легковажними.
— Я не вірю, — сказав він, — що ми можемо повертатися… Твій батько однаково…
— Ні, ні, Хріс! Мій батько не такий лихий! — відповів Кальман.
Він вистрибнув з машини і побіг до жінок, які з цікавістю дивилися на трьох білих. Барн почав їм щось говорити, але вони його не розуміли. Де подівся дід? Мабуть, залишився біля хиж. Барн подався шукати діда, сказавши жінкам, щоб вони йшли за ним. Джон Стіпс схопився за кіноапарат. Це ж будуть чудові кадри: радість тубільців Ратакових островів, що дізналися про припинення ядерних випробувань! Ні, такий підпис не годиться. «Сонце білих людей більше не палатиме!» Оце буде заголовочок!
— Ви з Барном помиляєтеся, — сказав Браун. — Вони зроблять усе, як намічено. З літака скинуть контрольну бомбу, а «чиста» злетить угору разом з «Ураганом». У нас у Штатах не зважають на те, що вирішив Радянський Союз. До того ж цей експеримент провадить не американський уряд. Це випробування — приватна справа Першої електричної корпорації.
— Звичайно, свята з цього приводу не буде, — трохи сердито відповів Стіпс. — Але нам не залишається нічого іншого, як наслідувати приклад росіян, хоч це декому й дуже боляче.
Журналіст вистрибнув з машини і побіг за Барном Кальманом.
Той, жестикулюючи руками, розмовляв із старим тубільцем:
— Москва… Росіяни… Радянський Союз… Еге, росіяни не робитимуть штучних сонць. Американці їх теж більше не робитимуть. Тепер не буде білого пилу, люди більше не хворітимуть від цього.
Джон Стіпс крутив свій апарат, знімаючи кадр за кадром.
Повертаючись до літака, Барн помітив на морі пінистий слід. Він схопив Стіпса за руку і закричав:
— Погляньте! Невже прибув катер від батька?
Та, придивившись уважніше, зрозумів, що цятка віддаляється од них, пливе в океан. То ж його катер.
— Хріс поїхав на «Ураган», — промовив Барн. — Чого йому там треба, Стіпс?
— Хріс хоче знешкодити бомбу, — відповів Стіпс, старанно набиваючи люльку тютюном.
— Але ж він не зможе цього зробити сам, — розпачливо вигукнув Барн. — Я ж йому казав! Та він і сам це добре знає!
— Хріс запевняв, що знає
— Тепер неодмінно запалить? — повільно повторив Барн. — І справді. Ми помилялись, Стіпс. Адже експерименти провадяться з «чистою» бомбою. Якщо вони пройдуть успішно, можна буде сказати Москві: «Чого ви хочете, ми вже давно відмовилися од небезпечних радіоактивних реакцій!» Але люди на борту корабля, які вирішують справу, знають, що це брехня. Вільсон, Брекдорп, мій батько. Ні, ні, мій батько цього не знає, його обдурили, сфальсифікувавши аналізи!
— Ви сказали, що написали батькові листа, Барн? Давайте обміркуємо ситуацію. Для Вашінгтона бомба ПЕК «чиста». Отже, уряд не має підстав заборонити експеримент? Таких причин нема. На «Ізабеллі» можна робити все, що заманеться.
— Вільсон неодмінно добиватиметься, щоб бомба вибухнула, але мій батько… — Барн замовк.
Море було спокійне. Над безкраїм простором Тихого океану панував мир.
— Треба повернути Хріса, — знову заговорив Барн. — Негайно підніміть у повітря свій літак. Те, що він робить, просто безумство.
— Безумство, — повторив Стіпс. — Ви маєте рацію. Але божевіллям було б також наздоганяти Хріса. Навіть тоді, якби ми могли це зробити. На жаль, мій «Альбатрос» не може сідати на воду, хоч машина має назву морського птаха. Та я і не вірю, що нам пощастить переконати Хріса. Він не відмовиться од свого наміру. До того ж ми можемо попасти в зону вибуху контрольної бомби! Скільки ще залишилося часу до першого вибуху?
— Сімдесят хвилин, а може, трохи більше, — відповів Барн, знизавши плечима. — Точно не знаю, коли має вибухнути контрольна бомба.
Стіпс почав підраховувати:
— Піднятися в повітря, долетіти туди, знизитися майже до води і спонукати Брауна повернути назад, у крайньому разі примусити його. Якби це нам і вдалося, Хріс однаково не встигне повернутися.
— Контрольна бомба, нібито має вибухнути на висоті вісім тисяч метрів.
— Має! — Стіпс зло розсміявся. — А коли це в нас справджувалися розрахунки? Бомби завжди мають більшу силу, ніж її планують; ракети не злітають вгору або стають «самостійними» і мчать не туди, куди їх спрямовують. А про наші супутники і говорити нічого. — Він замовк, наче не знаходив слів. Потім додав — Хріс, певно, знає, що робить. Він не поїде на вірну смерть.
— Хріс цьому вже не надає значення. В нього такий стан здоров'я. Йому, мабуть, зовсім байдуже, коли він помре, — на півроку пізніше чи раніше.
— Якщо він добудеться до «Урагана» перед вибухом контрольної бомби і якщо вона справді вибухне на передбаченій висоті, то з ним нічого особливого не станеться. Скільки ще лишиться часу після того до вибуху водневої бомби?
— Коли все відбуватиметься за розписом, близько двохсот хвилин.
— Це понад три години. На дорогу назад Хрісу потрібна добра година. Отже, він мав би дві години, щоб здійснити свій намір. А він справиться на «Урагані» за дві години?