Авантюрні кандибобери або тріо наступає
Шрифт:
Тож Оленка подибала додому. А ми, позбувшись єдиного покупця, сердито налетіли на Вікушку.
– Нащо ти сказала так дорого? – бризкала слиною сестра. – Тепер у нас взагалі ніяких грошей не буде!
– Бо ягоди дорогі нині! – впевнено сказала подруга. – І нічого задешево їх віддавати. Он мені теж їх хочеться, але я ж не їм! Бо треба грошей заробити.
Не встигли ми й посперечатися як слід, коли до нас підійшла Оленка. В її затиснутому кулачці лежала спітніла монета.
– Ось! – її оченята заблищали у передчутті насолоди. – Давайте ваші ягоди.
Ми на радощах віддали їй всі
– Щось мені не віриться, що батьки самі їй дали гроші.
Та нам уже й самим так здавалося. Щось у грудях колотилось і перелякано застигало, чим ближче ми підходили до нашого двору.
А там вже назрівала гроза.
На доріжці біля сіней стояв батько Оленки, грізно й голосно щось вигукуючи. Наша мати з побілілим обличчям розгублено знизувала плечима. Ми зупинилися, як вкопані, не знаючи, що робити далі. Цукерки в роті вже здавалися гіркими і противними. О, як же ми хотіли в цей момент перетворити їх назад у гроші! Та, на жаль, це було неможливо.
– О! – мама вгледіла нас, і в її очах відбилось щось таке, що змусило мої коліна тремтіти. – А от і вони! Я ж вам зараз зроблю, лихо б вас побило! А ну, ідіть сюди!
Ми обернулися. Вікушка вже добігала до свого двору й зачиняла хвіртку на замок. А нам не зосталося нічого, як стояти на місці, похнюпивши голови, й чекати кари небесної.
– Поверніть мені гроші і я піду додому, а Ви робіть із ними все, що хочете! – загримів Оленкин батько. – Й виховувати потрібно Ваших дітей, сусідочко! А то, що ж це за гаспиди, Господи прости, що вимагають гроші у малечі, та ще й за ягоди, котрих у кожному дворі й так хоч греблю гати!
Ми очікували всього, що завгодно – бійки, лайки, стояння у кутку на гречці – але лише не того, що відбулося далі. На наш превеликий подив, мати, як вовчиця, різко обернулась до сусіда. На її обличчі з`явився вираз люті.
Я дуже попрошу Вас, шановний сусіде, вибирати слова, говорячи про моїх дітей! – зашипіла вона.
Оленчин батько здивовано закліпав очима і позадкував. Він також не чекав такого повороту.
У Вас є все – і корова, й свині, і ще купа худоби та грошей, а Ви маєте нахабність називати дітей нецензурними словами за нещасні п`ятдесят копійок у моєму ж дворі! Краще б дивились за своїми, які здатні тихцем витягти зі скриньки батьківські гроші!
Із цими словами мати хутко метнулася у хату і винесла збентеженому сусідові гроші. Тицьнула в долоню, схопила нас за руки й потягнула в сіни. Ми чекали якої-не-якої кари за наш учинок, й стояли, похиливши голови й шморгаючи носами, але мати здивувала нас удруге за цей день. Вона раптом обійняла нас так міцно, аж затріщали кістки, і похапцем поцілувала схилені додолу голови. А потім зробила щось взагалі неймовірне – простягнула нам з малою по новісінькій блискучій гривні!
Йдіть собі, дітки, та купіть, чого захочете, - тихо промовила вона і швидко пішла в кімнату. Я помітила, що в її гарних очах стоять сльози, які вона марно намагалась від нас приховати.
Пізніше я дізналася, що татові, який працював далекобійником, довелося залишитись на роботі ще на два тижні, щоб заробити
КОНЦЕРТ «ОРХІДЕЯ»
Моя подруга завжди вирізнялася гострим розумом, почуттям гумору та дивовижними організаційними здібностями. Мені здається, що нема на світі такої думки, яка б не прийшла в її біляву голівоньку. Отож ідея з влаштуванням концерту для односельців теж належала їй.
Та ви хоч уявляєте, як це буде класно?! – із захопленням репетувала Вікушка. Очі її блищали від захвату. – До нас прийде вся вулиця, а, може, й усе місто! Про нас всі будуть знати, писатимуть в газетах, а ми трохи підзаробимо!
Гей, ти що забула, чим закінчились наші минулі спроби заробити грошей? Я таким займатись більше не буду! – категорично відрізала я.
Ага, - з поважним виглядом кивнула Куська.
Ну, добре. Тоді давайте без грошей, - не вгамовувалась подруга. – Продумаємо програму, щоб людям було цікаво.
Ну, це вже інша справа, - погодились ми й почали складати план заходу.
Спочатку мало бути привітання від ведучих, себто, нас трьох. Кожна мала сказати своє слово. Далі йшли конкурси, пісні, а наостанок Вікушці заманулось показати п`єсу. Ось тут ми й замислились. На той час нашим улюбленим фільмом був Ван Хелсінг – кіно про вампірів та вовкулаків. Тож подруга вирішила розіграти сцену із нього.
– А хто буде Ван Хелсінгом? – запитала Куська.
Вікушка примружилась і якось аж занадто пильно подивилась на малу.
– Ти, звичайно, - повільно промовила вона. – А хто ж іще?
– Я-а? – мала була у захваті. Чи не вперше їй дісталась головна роль у наших задумках.
– Так, ти. А ми будемо вампіршами. А ти будеш нас «вбивати».
На цьому й домовились. Ми були дуже задоволені із того, що вигадали.
Наступного ранку я поїхала у центр міста й надрукувала 50 екземплярів оголошень у гарному оформленні, які потім розклеїла по нашому містечку. Ось що було надруковано:
Увага!!!
Лише цієї суботи грандіозний концерт
«Орхідея»!
На вас чекають конкурси, пісні, чудові призи
від ведучих, гарний настрій та незабутні
емоції! Спеціальний гість програми -
Ван Хелсінг!!!
Чекаємо на всіх бажаючих!
ЛАСКАВО ПРОСИМО!!!