Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
Только объединенными усилиями левых партий, всех патриотов
Украины, славян, всех братских народов, населяющих евроазиатское
82
пространство, православных, мусульман, представителей других верований
можно будет сорвать бесчеловечные замыслы американо-натовских
глобалистов по закабалению Украины, насаждению в стране нео-
фашистского режима и отстоять наше право на жизнь, свободу и
счастье настоящих
Источники
1. Бандерівець (інформ. бюлетень). – 2003. – №4 (34).
2. Досвітні огні, 2004, 50 (157), грудень.
3. Зеркало недели, 2002, 12 января.
4. Козлов Ю. Последнее интервью Н.В.Струтинского // Обозреватель.
– 2004. – №2 (169). – С. 105-113.
5. Шаповалов И. Украина Восточная – колония Украины Западной?//
Левый берег. – 1994. – №18 (36).
6. Коммунист, 2004, 29 декабря
7. Асламова Д. Профессия революционер: пособие для начинающих//
Комсомольская правда, 2004, декабрь.
8. Качан В.С. Планетарный спрут. – 2002. – С.27.
9. Слава Родины. – 2004. – №4-5 (56-57).
10. Коммунист. – 1995. – №33.
11. Киевский вестник, 1993, 26 марта.
83
РАЗДЕЛ СЕДЬМОЙ
ОТСТАИВАЮТ ИСТОРИЧЕСКУЮ ПРАВДУ
Іван Хміль
К оценке деятельности ОУН – УПА
... Ті автори, які відстоюють необхідність реабілітації ОУН-УПА,
роблять це дуже своєрідним чином. Вони подають далеко не всім
відомі і безперечні факти з історії українського націоналістичного
руху, а лише ті, де ОУН, УПА, дивізія СС «Галичина», УГВР тощо
видаються «борцями за національне визволення України, за Українську
Соборну Самостійну Державу».
Автори цих творів, майже без винятку, не згадують, що у
програмних документах ОУН, починаючи з І Конгресу (Відень, 1929 p.),
вказувалося, що український націоналізм є таким же природним рухом,
як «у Німеччині – гітлеризм, в Італії – фашизм», що метою ОУН
визнавалась побудова держави «з сильною державною владою в руках
Вождя Нації»; що незалежний розвиток держави вважався можливим
лише за умови «тривалого забезпечення її імперських позицій», роз-
будови «українського мілітаризму»; що треба боротися «за панівне
становище серед інших народів»; що принципом ОУН є «Україна для
українців»; що мораль оунівця – це «мораль завойовника», а його
рисами повинні бути «догматизм,... фанатизм,... аморальність,... творче
насильство...»; що їх влада «мусить бути страшна»; що не треба
лякатися, що з українського
Адвокати націоналізму для широкого вжитку, як правило, обходять
питання про те, як визначаються в програмових документах ОУН
«етнографічні межі» України. Як зазначає сучасний дослідник, «...ідеологія
українського націоналізму передбачає перманентні війни з сусідами
України... нема і не може бути миру між Україною та її сусідами,
допоки Холмщина, Підляшшя, Лемківщина залишаються в рамках
польської держави, поки Придністров’я є частиною Молдавії, поки
південне Полісся входить до складу Білорусії, поки Курська й Воронезька
області, Краснодарський та Ставропольський краї є частиною Російської
Федерації... Перманентна війна України проти всіх її сусідів – річ для
ОУН нормальна, вона навіть обґрунтована ідеологом українського
націоналізму Дмитром Донцовим» [2].
Фашистські по суті імперіалістичні наміри українських націо-
налістів знаходять відображення у своєрідній психологічній атмосфері,
84
характерній для ОУН. Ось спогади учасника УПА: «Буде війна» –
цими словами взаємно віталися повстанці, зустрічаючи друзів...» [3].
Навіть через лічені роки після закінчення війни, яка завдала
українському народу стільки горя, провідний ідеолог і публіцист УПА
П.Полтава в статті «Підготовка третьої світової війни та завдання
українського народу», чітко усвідомлюючи можливі втрати України,
не вважає за необхідне приховувати бажання цієї війни, намагаючись
лише замаскувати його посиланням на волю народу: «...український
народ не є проти цієї війни, він на неї чекає» [4].
А один з провідників ОУН. Ст. Ленкавський у 1948 році на-
голошував: «Нам по суті треба наслідувати фашистсько-гітлерівські
методи».
Ми вибірково навели лише деякі з багатьох свідчень такого роду.
Але й цього достатньо, щоб дійти висновку, що український інтегральний
націоналізм є фашизмом. Цей висновок робить і авторитетний істо-
рик Іван Лисяк-Рудницький. Він називав «інтегралів» непатріотами,
«бандеро-націоналістичними головорізами», які «опановані божевільною
жадобою влади і хотять не просто незалежної України, але тільки
таку українську державу, що в ній п. Бандера виконував би роль само-
владного диктатора, ОУН(р) – роль безконтрольної моно-партії «ордену»,
а «служба безпеки» – функцію рідного НКВД». І.Лисяк-Рудницький