Безпека життєдіяльності
Шрифт:
Всесвітня організація здоров’я у преамбулі до свого статуту визначає, що : „здоров’я - це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.Виходячи з цього визначення доцільно говорити про фізичне, психічне і соціальне здоров’я людини.
Здоров’я слід оцінювати не у статиці, а у динаміці зовнішнього життєвого середовища.
Критерієм здоров’я є здатність людини до адаптації, тобто здатність пристосуватися до змінного навколишнього середовища (до примх природи, до росту і старіння, до лікування при хворобах, до суспільних змін тощо) не за рахунок
Механізми пристосування людини до навколишнього середовища є різнорівневими і включають у себе: генетичний і фенотипів механізми, метаболізм, імунітет, механізм регенерації ушкоджених органів і тканин, сукупність безумовних та умовно-рефлекторних реакцій.
Рівень суспільного і групового здоров’я прийнято оцінювати за основними демографічними показниками: загальною смертністю населення, дитячою смертністю, середньою очікуваною тривалістю життя, народжуваністю. Ці показники називають інтегральними показниками здоров’я на груповому і суспільному рівнях. В Україні, як і більшості розвинених держав світу, створено систему охорони здоров’я, яка включає в себе: санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, науково-медичні, санітарно-епідеміологічні заклади.
Для характеристики індивідуального рівня здоров’я доцільно розглядати так звану „формулу здоров’я”.
§2. „Формула здоров ’ я” та її зміст
„Формула здоров’я” - графічно-аналітичне зображення сукупності чинників, урахування яких дозволяє оцінити і проаналізувати індивідуальний рівень здоров’я особи.
Доведено, що здоров’я людини рівною мірою визначається двома сукупностями чинників: об’єктивними факторами (50%) і способом життя, суб’єктивними факторами (50%).
До об’єктивних чинників здоров’я відносять: вплив за здоров'я навколишнього природного середовища, у тому числі й природнокліматичні умови за місцем проживання (цей „внесок” оцінюється у 20-25%), наявність генетично успадкованих хвороб і загальний стан генетичного фонду популяції (15-20%), стан медичної підтримки, своєчасна і кваліфікована медична допомога (5-15%).
Суб’єктивні чинники здоров’я (спосіб життя) є впливами, котрі обирає сама людина. До них належать: рухова активність, режим праці і відпочинку, режим і якість харчування, емоційно-психічні навантаження, наявність або відсутність шкідливих звичок, фізична тренованість і загартованість організму, ставлення до оточуючих (доброзичливість, милосердя, гумор, толерантність).
Сучасне суспільство постійно примножує досвід боротьби із хворобами, але практично не має досвіду зміцнення здоров’я. А ще римський філософ Сенека (4-65 рр. до н.е.) зазначав: „ Уміння продовжити життя - у здатності не скорочувати його”.
Хоча здоров’я має у своїй основі біологічні ознаки і може розглядатися як природний стан живого організму, воно формується також під величезним і постійно зростаючим впливом природних, антропогенних та соціальних факторів, кожний з яких оцінюється у БЖД через ризик погіршення здоров’я і працездатності людини.
Здоров’я людини, як дзеркало, відображає обличчя суспільства. Ключ до вирішення питання покращення здоров’я слід шукати у надрах економіки, політики, у способі життя і взаємовідносин людей.
§ 3. Індивідуальне
Стан фізичного здоров’я особи визначає її здатність до цілеспрямованої діяльності, спрямованої на задоволення потреб (здатність до праці). Будь-яка трудова діяльність людини включає в себе механічний і психічний компоненти. Механічний компонент трудової діяльності визначається інтенсивністю та обсягом м’язової роботи (статичного або динамічного характеру).
Психічний компонент трудової діяльності визначається ефективністю залучення органів чуття, пам’яті, мислення, емоцій, вольових зусиль і т.п.
Із розвитком наук про функціонування людського організму під час трудової діяльності (зокрема, фізіології праці) стає зрозумілим, що виділення у складі людської діяльності механічного і психічного компонентів є досить умовним, оскільки кожен вид праці відбувається при регулюючій діяльності центральної нервової системи.
Основним фізіологічними показниками здатності людини до виконання м’язової (фізичної) роботи є стан її серцево-судинної системи і забезпечення постачання тканин та органів киснем. Своєрідна специфічна рідина, що примусово циркулює у кровоносній системі, забезпечуючи постачання живих тканин киснем і створюючи постійне середовище, у якому існують живі клітини, називається кров’ю.
Кров виконує у живому організмі складні життєво важливі функції: транспортну, фізичну, об’єднувальну, захисну. Зокрема, транспортна функція крові означає, що у легенях вона збагачується киснем і доставляє його тканинам та органам, у травному тракті вона отримує складові частини спожитих продуктів харчування і розносить їх по організму, вона видаляє з тканин продукти обміну (вуглекислоту, аміак, солі і т.д.), доставляючи їх до органів виділення - до нирок, легенів, шкіри.
Основну роль у постачанні організму киснем відіграють еритроцити (червонокрівці): їхня концентрація в організмі чоловіків становить 130-160 г на 1 літр крові, а у жінок - 120-140 г/л. Доведено, що 1 літр крові, штучно позбавленої еритроцитів, здатен зв’язати лише близько 3 мл кисню, натомість 1 літр цільної крові зв’язує 200 мл кисню.
Встановлено, при невеликих навантаженнях організм людини здатен при постійному рівні кровообігу (без збільшення притоку крові) у декілька разів збільшити кількість речовин, потрібних для забезпечення життєдіяльності: кисню - у 3 рази, глюкози - у 3 рази, жирних кислот - у 28 разів, амінокислот - у 36 разів, вуглекислот - у 25 разів. Ця кратність збільшення постачання речовинами має назву „коефіцієнта безпеки” організму. Рух крові по серцево-судинній системі забезпечується роботою серця, скороченнями стінок кровоносних судин та скелетної мускулатури.
Основний показник роботи серця - частота серцевих скорочень (ЧСС) або пульс. ЧСС вимірюється кількістю скорочень серця протягом 1 хвилини. ЧСС залежить від віку, статі людини та ступеня її тренованості. Людина, підготовлена до сприйняття тривалих і виснажливих фізичних навантажень, має ЧСС 55-65 ударів за 1 хв.
Встановлено, що між ЧСС та інтенсивністю фізичних навантажень у межах до 50-90% від їхнього максимуму спостерігається лінійна залежність. Результати спостережень свідчать, що при ЧСС близько 120 ударів за 1 хв. людина пітніє.