Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
"Наймудрішому, Всемилостивому, Наймогутнішому
панові Всевишньому,
єдиному і неподільному в трьох лицях!
Уклінно доповідаю: за наказом Вашої Високості прибув у всеозброєнні святих настанов та не менш святих інструкцій на короткочасне пророкування у місто Ніневію.
Тут багато такого, чого я в житті не бачив, а відсутність відповідного досвіду збиває з пантелику і заважає плідно пророкувати.
Скажімо, на місцевому базарі продають жовті і зелені кулі, що своєю
І ще тут у крамницях продають пляшки, на яких зірки намальовані. Найменша кількість зірок - три. Чим більше зірок, тим пляшка дорожча. Мене аж нуртує: а що воно таке? Місцеві грішники купують цей зоряний напій і кажуть, що відчувають від нього небесне блаженство. Не знаю - не пробував. Пришліть гроші - попробую. А ще тут на березі ріки Тігр с так званий пляж, а точніше - звалище оголеної людської плоті. І на тому пляжі виніжують свої принади місцеві грішниці (геть усі - босі і, можна сміливо казати, голі). Кажуть, дуже апетитні. Не знаю - не пробував. Пришліть придатні на це діло підйомні - попробую.
Ще раз уклінно нагадую: тільки ґрунтовне вивчення життя дасть мені реальну змогу з успіхом впливати на оточення.
Тієї ж ночі отримав термінову блискавку:
"Вельмишановний отче Іоно!
Маємо велику приємність нагадати: Вам уже твердо обіцяю дати казанком (баняком) по морді. Однак ми й досі вважаємо, що Ваші домагання дещо передчасні.
Прийміть найкращі наші побажання.
Ну, от - маєш!
Та чого дивуватись?
Так нас і в пророчій школі навчали: бог і слуги його все беруть, та назад не віддають.
26. Усе - боже, тільки гріхи наші
"Немає такого злочину, якого не вчинила б людина на догоду богові і заради вмилостивлення небесного владики".
Мені лишалося одне - почати пророкувати.
Чим швидше я позбудуся Ніневії, тим швидше матиму нове, більш пристойне призначення.
Та от біда - сам процес пророкування мене анітрохи не надихав, не викликав і найменшого ентузіазму. Гнітили спогади з дуже недавнього минулого. Звісно, за борт мене тут не кинуть, бо нема відповідних природних умов: річка - не море. Але місцеві лиходії цілком можуть вдатися до привселюдного побиття камінням. Або чемно запросити:
– Просимо пана пророка до гілляки!..
До того ж провіщати кінець міста доводилося всупереч настановам інструкції. У Ніневії давно вже не лютувала холера, не косила людей чума, і ніхто з грішників не голодував. Один я пестився. Я так схуднув, що в мої штани влізло б два Іони. Сили мої так підупали, що ух ледве вистачило на те, щоб видряпатися на бочку посеред базару.
Я глянув довкола, і з очей моїх мимоволі покотилися гіркі сльози. Бо я побачив: скрізь грішники обжираються запашними баранячими шашликами, запивають соковиті шматури м'яса прохолодними напоями, хрумтять редискою, молодим часничком, огірками та помідорами, з
А над базаром лунає спокуслива реклама:
– Кому моркви? Кому бурячків на борщ?
– Бублик - за п'ятак, дірка - за так!
– Ідеш до куми, коли нема кума, купи у мене рахат-лукуму!
Я проковтнув сухий клубок, що захряс у мене в горлі, і відчайдушне возопіяв:
– Грішники та грішниці! Ще сорок днів, і Ніневію буде зруйновано!
Мертва тиша впала на гомінкий за хвилину перед тим базар. Усі очі втупились в мене. Навіть удавані сліпі, що завжди по риночках побираються, повернули до мене голови і розплющили повіки. У повітрі запахло грозою.
"Зараз візьмуться за каменюки", - подумав я.
– Люди!
– намагаючись врятувати свою плоть від катування, заголосив я.
– істинно кажу: через сорок днів бути тут пусту!
– я проковтнув солоні сльози.
– Я про кінець міста точно знаю! Ось, дивіться, у мене до вас командировочне посвідчення, видане богом-батьком, підписане богом-сином і засвідчене богом-духом святим! Термін відрядження - тридцять дев'ять діб. Бо на сороковий день вогонь небесний впаде на ваші голови! Торох-торорох!..
Усі завмерли. Забуті шашлики смерділи горілим. Кавуни падали з онімілих рук і репались на бруківці. Ніжки каплунів стирчали з масних ротів.
Хвала тобі господи, злякалися!
Більшого ефекту я б не досяг, коли б навіть ще й грім вдарив з ясного неба. А все чому? Бо жителі міста, на відміну од морських розбишак, добре знають лихий норов Всевишнього - у церквах ух навчають божої біографії. А в ній що не сторінка, то кара та й кара...
Що тут сталося!
Усі обступили мене, частують, мов найдорожчого гостя, і розпитують: та як, та що, та за віщо? Переляку мого як не бувало. Я почував себе відмінником на іспитових заняттях і охоче відповідав:
– Так от (хай хтось змотається у шинок по бутерброд з ікоркою), великий гріх ви взяли на душу, бо надміру розбагатіли. А звідки ваше багатство? Від бога! Усе, що маєте, - все боже. А от гріхи - ваші! (Дайте оту сулію з білим - у горлі пересохло). І не знаєте ви того, що у пеклі чорти давно вже на вас вила гострять, готуючись до масового прийому... Знову ж таки, не тією рукою їсте. Треба лівою, як у кращих домах Філадельфії та Александрії, а ви - правою! Явний злочин і гріховний непорядок!
– Що ж нам робити, святий отче?
– уже скиглять.
– Звісно - рятуватися, поки с час. (У когось с пляшка з червоним?) Смиренним каяттям і доброхотними подаяннями ще можна заслужити вічне блаженство на Сьомому Небі. Оплату вільних місць приймаю наперед і тільки готівкою. Само собою, під розписку з гарантією. (Ще одного шашличка під "Перлину пустелі" з'їсти, чи що?) Ух, добре пішла!
За годину бочка з-під оселедців аж кректала від подаянь. Я хитався від утоми. Однак пішов ще до шинку - п'яниць лякати.
– Грішники!
– грізно повідомив.
– Ще сорок днів, і ви пекельної смоли нап'єтеся!
Знову: та як, та що, та за віщо? Я охоче і до ладу, з усіма подробицями ум розтлумачив, не забуваючи сумлінно дегустувати зоряні напої.
Аж тут згадав про бідолашних грішниць, що у повному невіданні голі і босі виніжуються на березі Тігру. Одразу ж кинувся наставляти ух на путь істинну, залишивши під наглядом шинкаря бочку з-під пива з накиданим туди злотом та сріблом.
– Грішниці!
– гримнув я на безсоромних спокусниць з усією можливою суворістю.
– Ще сорок днів, і вас саджатимуть голяком на розпечені пательні!