Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
– А на п'ятий день почав Всевишній творити усяке боже дихання: свиней, гадюк, шакалів, удавів, тхорів, павуків, жаб, клопів, стерв'ятників, вовків, акул, блощиць, крокодилів, комарів, тигрів, гадів повзучих, літаючих і плаваючих... Усякої тварі - по парі.
Подивився потім на свої творіння - птахів, риб, ссавців та гадів, помилувався, запишався від власної, нічим не приборканої фантазії та й мовив:
– Це добре!
– А планктон він теж сотворив?
– вже вкотре вклинцювався в мою розповідь Левіафан.
– Само собою. Він
– А як же ми дізналися?
– Першим до назв доп'яв Адам. Від нього й повелося...
– Адам, хто це?
– О, тут ціла історія! Усі творіння не лише не мали назв, а й були ні на що не схожі. Аж тут Всевишньому закортіло самим собою милуватися. Але як? От він і порішив: сотворю собі живий автопортрет за своїм образом та подобою.
– І сотворив?
– Звісно! інакше звідки взялися б люди?
– Виходить, і ти - як господь-бог?
– Ще б пак!
– Чого ж тебе ув'язнили?
– А хіба я знаю?
– Ну й діла!..
– Атож, діла - мов сажа біла.
– Тоді, Іоно, оповідай про Адама далі.
– Добре, а ти слухай і не уривай, інакше на розповідь й п'ятнадцяти діб не стане.
– Мовчу, як риба!
– заприсягнувся по-морському Левіафан.
– Вранці шостого дня взяв Всевишній добрячий кавалок біло-рожевої глини і заходився ліпити свій скульптурний автопортрет. Погляне на себе у свічадо ставка та й ліпить, погляне та й ліпить... Весь у гливчаку вимастився, але таки зліпив фігуру. Дмухнув на неї, і вона ожила! Вийшов хлопець - хоч куди козак. І нарік його Митець Адамом, щоб не задавався. А це могло статися, коли б він зареєстрував новоствореного під власним прізвищем. А так - не визнав за свого...
Отут і з'ясувалося, як і яке боже дихання називати. До того богові не було з ким розмовляти. А тепер - стало! Але як розмовляти, коли ніяких назв не існує? Могло ж вийти, як у пісеньці: "Дід каже, що пшоно, баба каже - гречка..." Того ж дня Всевишній організував Адамові грандіозні оглядини усього сущого. Адам давав усьому назви, а Всевишній запам'ятовував. І хто з них був вчитель, а хто учень, й понині не добрати...
Адам дивився на нескінченну череду різної звірини та птаства і вилущував слівця, мов зернята з насіння:
– Пава, лев, пума, ара, вепр, орангутанг, коза, тур, диплодок, археоптерикс, горобець, лисиця, ворона, кицька, воша, носорог, собацюра...
Того дня Адам залюбки міг зробити з мухи слона, а із слона - муху. Усе залежало тільки від того, як він назве.
А він тільки витирав піт з чола і невтомно шкварив добірними назвами:
– Снігур, дикобраз, шимпанзе, морж, ігуанодон, тиранозавр-рекс, боа-констріктор, лінивець...
Це була неймовірно важка і виснажлива праця. Недарма Всевишній сьомий день оголосив Днем Спочинку.
Тільки вінцю творіння - Адамові - було
В історії людства це був перший світовий рекорд. А все чому? Бо творцем Адама був Найдосконаліший, Наймудріший, Усевідаючий Всезнайко, з яким Адамові нема чого й рівнятися. Подумати тільки: Адам за один день лише дав назви усьому сущому, а Всевишній за один день усе те суще сотворив. Що важче? Було б діло, а назва знайдеться! і рівняти ух не можна! Досить згадати, що на його першу дитину. Каїна, пішло аж дев'ять місяців творіння. Однак і того Каїна без Адамової помічниці рви не було б...
Отак я воздав хвалу Отцю Небесному. Гадаю, Всевишньому сподобалося. Може, змилостивиться і випустить на волю достроково?
Про всяк випадок (як падати, то на м'яке!) вирішив підлеститись і до мого наглядача.
– Пишайся, Левіафане!
– солодко проспівав я.
– Це б з чого?
– здивувався той.
– Як з чого? Хоча б з того, що твій родовід давніший від мого. Будь-який цар запишався б, якби дізнався, що походить з черева твого пращура.
– Невже?
– Правду кажу. Усі вельможі рахуються поміж собою, чий родовід давніший.
– А хіба мій рід давніший від твого?
– А ти що - не слухав? Адже пару твоїх пращурів Всевишній сотворив на п'ятий день, а моїх - на шостий. Та й то - некомплектне...
21. Гостре словечко коле сердечко
"Мужик поки ще темний, то й у бога вірує, а навчиться - він і церкву забуде, а про батюшку - поминай як звали!"
Уже настав третій день мого ув'язнення, а про звільнення й гадки нема. Ну, заждіть! Геракл втік, і я - не з гірших.
Ото пожував сухіврю з хлорели і повів хитру мову:
– Всевишній і справді мас світлий розум. А все чому? Бо посеред раю він завбачливо виростив для себе Древо Пізнання. Плоди з нього він їсть сам-один. Як тільки чогось не знає, з'їсть пізнавальний плід, і вже все йому відомо.
А всім іншим під страхом Страшного суду мудро заборонив оті пізнавальні плоди жерти. Інакше, приміром, мавпи з мавпочками вмить би оте дерево обнесли, і нині б не люди володіли землею, а мавпи. Навіть Адамові господь заборонив з того дерева куштувати. Щоб не вийшов з нього великий розумник. З дурнем завжди легше: він власної думки не мас. Що дурневі не скажи, усьому повірує на слово.