Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
Отже, ця загадкова людина летить з нами...
На борт зорельота він прибув з двома грубезними валізами. В одну напхав добові та готельні, а в другу - довідки на всі можливі й неможливі випадки життя в системі Альдебарана чи Сіріуса.
На урочисте зібрання з нагоди закриття нашого прильоту збігся велелюдний натовп.
Серед присутніх я впізнав пристаркуватого карного татя Каїна, святійшого розпусника Ламаха з обома дружинами, найстаріших молодиків Еноса, Ірада, Мафусала, Каїнана та Малелеула, славних ковчегобудівників Сіма, Іафета та Хама на чолі зі старшим виконробом Ноєм, меткого шинкаря з Великим Огом, так несподівано осиротілих лакуз Гога, Магога і Демагога, череду великомучеників під наглядом гарненької жриці з гадючими очима, а ще..."
Від
На цьому рукопис космічного Аноніма, на превеликий жаль, уривається.
І що цікаво: наукова дискусія, яку започаткував патріарх Єнох, триває й понині. Відмінність у темі - дуже незначна. Якщо у допотопні часи гостро стояло питання "Прилетіли чи не прилетіли?", то тепер вчені мужі не менш гостро сперечаються по темі: "Прилітали чи не прилітали?"
Важко переоцінити всесвітньо-історичне значення знайденого рукопису. По-перше, ми з'ясували одне з найтемніших місць Біблії; по-друге, нині можем зробити реальніший висновок про причини Всесвітнього Потопу; по-третє, здогадуємося, чому Всевишній позбавив янголів плоті і перетворив ух у безтілесних істот. Але це - зовсім інша історія...
Тепер ми твердо знаємо, кого малювали первісні художники на скелях Сахари, хто залишив у джунглях Амазонки велетенські кам'яні кулі і хто збудував у Баальбеку циклопічний стартовий майданчик для зорельота.
Але ми не знаємо, чи прилетять до нас знову сміливі космічні мандрівники з Альдебарана?..
Книга друга. Мандри під всі вітри
"І узрів господь (бог), що великий занепад людей на землі, і що всі думки і помисли серця їхні були зло повсякчас.
І розкаявся господь, що сотворив людину на землі, і засмутився в серці своєму. І сказав господь: винищу з лиця землі людей, котрих я сотворив, від людей до худоби, і гадів і птахів небесних знищу; бо я розкаявся, що сотворив їх".
Пролог. Ой що ж то за шум учинився?
"Коли люди почали множитися на землі і народилися у них дочки, тоді і сини божії побачили дочок людських, що вони гарні, і брали їх собі у жони, хто яку обрав".
Уся ця прадавня історія почалася з дрібниці - ординарного наклепу штатного кляузника до Божої Канцелярії. Ось вона - від першої літери і аж до останньої крапки.
"Богові-батькові
від директора театру "Одного Глядача",
херувіма Підлабузела.
Адреса помешкання: Третє Небо,
хмарина-перина N 13, райський кущ N 21.
Копія: богові-сину.
Копія: богові-духу святому.
ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ПАНЕ ВСЕВИШНІЙ!
Уклінно творю Вашій Високості янгольські письмена, сповнені душевної гіркоти й службової розпуки.
Доношу і складаю до Вашого престолу:
а) деякі солісти янгольського хору живуть воістину безбожно. Замість цілодобово на арфах грати і осанну Вашій Високості співати, вони безсоромно волочаться за людськими дочками. А котрі надто нектар та амброзію полюбляють, то у нетверезому стані на птеродактилях та архіоптериксах гасають, порушуючи правила нашого безхмарного існування. Уявіть собі. Ваша Високість, сатанинську картинку: бовдур з таранею в зубах таранить якусь тиху й мирну хмарину-перину! Жах!
б) внаслідок злісних порушень з боку отих волоцюг та бешкетників вже неодноразово були зірвані дуже відповідальні репетиції в театрі "Одного Глядача". Порядок і послух як чорт язиком злизав.
в) мені як службовій і обважнілій в обов'язках особі ці гріховодники відкрито
Господи, а як же я тоді доноситиму до Вашого престолу ябеди про поточні справи та янгольські виправи? Мені ж ніхто навіть ламаного пера не позичить.
Амінь!
Якби хвацький парубок Азазел не забув своєї обіцянки погадати на крилах Підлабузела за й понині поширеним методом "Любить - не любить", не було б і ніякої ябеди. А не прийшла б до Божої Канцелярії ота ябеда, не почалася б і уся ця історія.
А відтак - ось її початок.
Була така світла ніч, якої ніколи не буває у детективних романах. У таку ніч хлопці замість газированого нектару п'ють солодкі дівочі поцілунки. П'ють і не нап'ються!
І хлопці срібними крилами горнуть дівчат до себе.
Золоті струни арф тчуть чарівне мереживо небесних мелодій. Тихо линуть звуки зоряних сфер. Зірки переморгуються у музичних ритмах.
У хлопців дужі руки. Вони можуть нести дівчат далеко-далеко. Аж до самого обрію. Туди, де сходить осяйне сонце.
А можуть полетіти високо-високо і зірвати коханій зірку першої величини, на яку астрономи й досі тільки заздро поглядають у телескопи. А коли кавалер не скупий, він несе дівчині ціле зоряне намисто.
– Азазеле, ти мене кохаєш?
– ніжно шепоче дівчина.
– Про що й питати!
– освідчується хлопець.
– Ти моя найчарівніша комета, що спалахує і розсіює пітьму й морок... Ти мов веселка, зіткана з усіх кольорів сонячного спектру... Ти примхлива гра тіні і світла на казкових планетах подвійних сонць... Хочеш, я кохатиму тебе цілу вічність?
– Ой, правда?
– Щоб мою арфу грім побив! Щоб мої крила блискавка спалила, коли брешу!
А далі солов'ї слухають довгу й таємничу морзянку поцілунків, яку ми можемо передати хіба що найщедрішою багатокрапкою.
– Що то за хмарка пливе, Азазеле?
– Де?
– А он - понад лісом...
– Господи! Це ж не хмарина, а божа перина! Не спиться старому, кари на нього небесної немає! Катається по парафії опівношник!.. Ану, хутенько ховайся за мої крила, щоб Всевидющий не побачив...
А з неба уже гримить Гучномовець:
– Азазеле, де ти?
– Ось я!
– озивається хлопець.
– А що там у тебе за крилами?
– Тінь моя.
– Гарна тінь твоя... Вродлива... Викапана праматір Єва... І що ти з нею робиш, Азазеле?
– Славлю ім'я твоє!
– Як це?
– А от послухай...
І він заспівав янгольським голосом:
Ніч яка, господи, місячна, зоряна, Видно, хоч голки збирай!..І сказав Гучномовець:
– Це добре!
Ліг Всевишній на теплу перину та й поплив над грішною землею далі. А хлопець знову вдарив по золотих струнах:
Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому...Ой, давно це було. Вже й того бога немає, а закохані і досі за небом пильнують...
Вранці на небі стався шарварок. Херувімчики вмочували пензлі у веселку і, зазираючи у шпаргалку, сумлінно мазали на хмарах:
"Солісти янгольського хору! Всі, як один, віддамо славоспіви свої Всевишньому!"
"Спасибі, боже, вам за те, що ви нам сонце запалили!"
"Янголятам до 16 віків дивитися на грішну землю - зась!"
"Слава нашому батькові рідному!"
"Пийте божественний нектар!"
"У раймазі с великий вибір арф та німбів усіх розмірів і фасонів".
"До відома солістів янгольського хору: згуртовано здамо крила у небесну чистку! Строк - три доби".