Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
Власне, і часопис "Небесний кур'єр" Ной передплачував лише для того, щоб за легким сніданком смакувати чергове метеопророкування. У цій справі старий був справжнім гурманом. Він не хапався, як отой холерик, одразу за віщування погоди, а майстерно роз'ятрював свій апетит гострими приправами, за які йому правили постійні рубрики "Пригоди" та "Хроніка життя вищого світу".
Своєї звички праведний Ной не ламав вже щось 500 років. У цій галузі він був своєрідним рекордсменом.
От і цього біблійного ранку старий почимчикував у затишний садочок, вмостився в качалку, завбачливо замотав шию густою патріаршою бородою, щоб, бува, не схопити нежить, і розпочав традиційну газетну естафету.
І ось які чудасії він вичитав.
2.
З часопису "Небесний кур'єр".
Вісник з тверді земної поспішає возрадувати наших дорогих читачів свіженькою й пікантною пригодою.
Цієї ночі правоохоронець порядку в чині молодшого серафима янгол Рафаїл, що чергував за графіком, спокійно й безшелесне облітав свій регіон спостереження.
Коли раптом (ох, ці "раптом"!) його нашорошені вуха вловили якийсь підозрілий шепіт. І це - серед ночі! Коли порядні люди сплять! Це насторожило пильного янгола. Ані секунди не вагаючись, він сміливо кинувся у кущі.
Виявляється (ох, ці "виявляється"!), що під покровом ночі безкрилий янгол Азазел цілувався з гарненькою дівчиною. Навіть уявити собі важко! Таке падіння? І кого? Небожителя!..
– Ану, розійдись!
– з природженою ввічливістю запропонував чемний молодший серафим Рафаїл цій безсоромній парі. Погодьтеся, ніякий суд з такою невимушеною легкістю не вирішує справ про розлучення.
Але зловредна парочка відмовилась!
– Котися до бога!
– брутально образив Азазел молодшого серафима Рафаїла під час виконання службових обов'язків. Милосердному слузі божому нічого іншого не лишалося, як затримати обох порушників на місці злочину.
Як під час слідства з'ясувалося (ох, ці "з'ясувалося"!), колишній янгол Азазел вступив зі своєю коханкою в злочинну змову з підступною метою розхитати віру в божі приписи. Вони намагалися довести, ніби райського блаженства можна вкусити і під земним кущем. Але хто повірить у таку нісенітницю? Та останній злидень засвідчить, що краще ночувати у хаті, ніж просто неба під кущем. Самі подумайте: а раптом піде дощ?
Після нетривалого судового засідання порушників покарано на довічний строк і обох ув'язнено в печері Додосл. Судді зустріли цей вирок з великим задоволенням.
У театрі "Одного Глядача" відбулася прем'єра нової музичної комедії "Ех, яблучко!" Картини райського життя дихають життєвою правдою, хоч дещо і переобтяжені нежиттєвими образами Адама і Єви. Хвилюють своєю емоційною силою сцени гріхопадіння, відтворені в оголеній реалістичній манері. На жаль, сцени вигнання з раю мають дещо декларативний присмак. Демагогічні натяки, що лунають в монологах Спокусника, зайві. Але в цілому суворий Глядач схвалив нову виставу.
Учора в рай-мазі видавали місячні пайки райських яблучок. Ще зранку утворилася величезна черга. Коли за пайкою прийшов головнокомандувач війська небесного Михайло Архистратиг, черга вже губилася за рогом базової хмари. Але генерал не розгубився. Він дав коротку команду:
– Крррю-гом!
Таким чином архангел Михаїл ще раз продемонстрував свій талант тонкого стратега і, як і належить хороброму воїнові, опинився на чолі.
Янголи Сампсіх та Анагемас до нестями покохали одну дочку людську на ім'я Рахіль. Але вони ніяк не могли з'ясувати, до кого з них Рахіль прихильніша. Вона охоче хилилася до обох, правда, жодному не даючи переваги. Аби покінчити з цим непевним станом невагомості і нарешті розв'язати пікантну таємницю, Сампсіх запропонував Анагемасові:
– Брате мій небесний!
– І що ж ми цим з'ясуємо?
– запитав Анагемас.
– А от що!
– відповів Сампсіх.
– До якого трупа Рахіль кинеться першого, того трупа вона і кохас дужче.
– Може, ще й поцілує!
– у захваті вигукнув Анагемас.
Так вони і зробили. Прийшли і посварилися. Блискавки! Грім! Коли на цей гвалт Рахіль вбігла до кімнати, до побачила, що обидва коханці валяються на підлозі і не дихають. Дівчисько кинулося... до шафи.
– Виходь, Атаркуфе!
– радісно покликала вона.
– Ці два дурні повбивали один одного!
Отака-то вірність у дочок людських...
Янголи, будьте пильні в інтимних діяннях з мальованими красунями.
3. Прогноз на сто років уперед
– Чого це слуги божі - до молодят чіпляються?
– здивувався було патріарх Ной.
– Ну, кохаються... Одвіку ж так було! Що тут такого? Знайшли що в часопис тулити... Аби патякати та плітки множити!
І щоб вгамувати розбурхані почуття, він вийшов на фінішну пряму:
Останніми днями зберігається ясна безхмарна погода. Тільки вночі земну твердь рясно вкриває роса. Але велелюбний Всевишній готує людству приємний сюрприз. За відомостями Небесної Служби Хмар у найближче століття слід чекати Всесвітню Зливу. За попередніми даними розкішний водоспад триватиме сорок діб.
– Господи, спаси і помилуй!
– заблагав Ной, вражений цим нечуваним прогнозом, що пророкував - не мало не багато - всесвітнє стихійне лихо.
А вдень сонце пряжило так, що аж у носі пересихало. Люди посміялися з явно недоречного прогнозу, та й по тому. Тільки віруючий Ной, як то інші кажуть, не складав гострої полемічної зброї.
– Погода до дощу повертає!
– бубонів він, витираючи з лисини рясні краплі поту.
– Та що ви, батечко! Який дощ у спеку?
– А хіба це спека? От колись була спека! Пригадую, усі льодовики розтанули, а твердь земна до того всохла, що уся перегорбилася... Отаке було! Усім спекам - спека!
– Так уже ніхто й не пам'ятає, коли це було...
– Нагадаю недавню спеку, будь ласка! Вона лише якихось триста років, як минулася...
– Це ви про яку?
– А про ту, що призвела до перманентного заколоту. Пам'ятаю, сонце до того смалило, що модниці припинили вештатись до перукарень. Вийде молодиця на сонечко, і волосся само кучерявиться. Перманент готовий! А що вже перукарі небо сварили - страх! А потім вони змовилися між собою і гуртом виканючили у Всевишнього перше затемнення Сонця!
– Та коли це було...
– Як то коли? Зовсім недавно! У нашій місцевості й досі усі кучеряві, а засмаглі такі, ніби пропечені... А ви кажете - давно!
А вночі йому приснився блаженний сон. Ніби йому на ювілей п'ятсотліття небесні херувимчики подарували парасольку з непромокальної чортової шкіри. Але тільки-но патріарх зібрався за ту зворушливу турботу подякувати, як якась бісова душа почала у двері грюкати. І так несамовито грюкала, що старий прокинувся.
У двері й справді хтось нахабно ломився.
– Господи!
– простогнав Ной.
– і кого це глупої ночі до мене нечиста сила несе?
– Бога!
– пролунало знадвору.
"Ой, лишенько!
– жахнувся патріарх.
– Що ж це я з дурного сну ляпнув?"
Тремтячими руками він похапливо відкинув клямку і впустив несподіваного гостя.
– Господи, ось я!
– вичавив з себе.
– Бачу!
– мовив Всевишній і суворо запитав: - Чи ти молив вранці спасти тебе і помилувати?
– Я, о господи!
– Так от: ти - єдиний, хто склав таке розумне й завбачливе моління. А тепер слухай і запам'ятовуй.