Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
– Вам, діду, слід замовити реальний будівельний матеріал. Порадьтеся у келії промбудматеріалів.
До пізньої ночі чекали батька сини Ноєві. А сам патріарх знесилено звалився в якомусь глухому закапелку "Головколоди" і згорнувся клубочком на ніч, щоб зранку ринути до келії промбудматеріалів. Уже не було жодних сумнівів, що його там зустрінуть по-діловому: боротьба аж буяла...
7. Відчайдушне рішення Хама
Тиждень кінчався, а про батька - ні слуху ні духу. Пішов і як у воду впав.
Завбачливий
Практичний Сім подався до батькової кошари, щоб визначити, скільки їдоків запросити на поминки.
Лише Хам пішов шукати грішне тіло необачного патріарха.
Хам - яке щастя!
– знайшов батька ще живого. Це сталося наприкінці робочого дня. Патріарх, мов храмовий жебрак, канючив перед зачиненими дверима прийомного чистилища:
Крізь обшиті вогнетривкою дідьковою шкірою двері чистилища почувся обурений голос сторожовоу відьмочки:
– Я ж вам вже чорті-скільки казала: прийому нема і не буде! Тиждень боротьби з тяганиною закінчився! Слід було вкладатися у вказані строки!
– Серденько моє...
– От же зловредні ці старички!..
– Ходімо додому, тату, - похмуро сказав Хам.
Удома Ной, знесилений тижневою боротьбою з тяганиною, розпачливо оповідав:
– Сини мої! Я вибив з цих колодників дев'ятнадцять резолюцій, виканючив сорок один підпис і вимолив тридцять шість штампів та печаток різної конфігурації - трикутних, чотирикутних, прямокутних, круглих та овальних, малих і великих. Мені лишалося вполювати лише підпис головколодника, аж тут - о лишенько!
– тиждень боротьби закінчився. Тепер оголосили місячник боротьби за удосконалення прийому відвідувачів. А вже удосконалюють зовсім страх! Хоч у стіну головою бийся. Та хіба допоможе? Тільки гулі наб'єш. Поки не удосконалять, прийому не буде...
– Тату!
– раптом звівся на ноги Хам.
– Благословіть на подвиг, тату!
І з цими словами він рішуче взяв зі столу проект ковчега, що від химерної суміші підписів, кольорових резолюцій та різнокаліберних печаток і штампів нагадував дивовижний мистецький шедевр, що й не снився навіть абстракціоністам.
– Невже підеш?
– ще не вірячи, запитав Ной.
– Піду!
– твердо запевнив Хам.
– Дорогий братику, - розчулився Іафет, - коли що, не хвилюйся, я на твій похорон складу зворушливу промову.
– А я. Хаме, - розбурхався й Сім, - на поминки заколю твого кабана! Щоб твоя жінка з тим о доробалом клопоту не мала... Чи, може, ти дозволиш засмажити ще й своїх поросяток?
8. Циркуляр другий
Мабуть, в очах Хама таки було щось дике. Щось таке, що одразу насторожувало і породжувало в серці невиразний неспокій. Від таких очей слід або тікати, або негайно на них реагувати.
Чарівній відьмочці, що всевладне
Тому-то вона - ледь зазирнула в очі Хама - негайно й рішуче відреагувала:
– Книга скарг знаходиться у схованці на десятому поверсі. Сходи на ремонті. Ключ від схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула його у сміттєпровід.
Як.правило, опісля такої заяви ошелешений відвідувач задкував до дверей, оббитих вогнетривкою шкірою (її шляхом дуже хитромудрих комбінацій виміняли у пеклі на річний запас дров). Але цей прохач замість заголосити дурним базарним криком лише осяйно всміхнувся, ніби почув дотепний жарт.
Відьмочка глянула на нього ще з більшою підозрою. Воістину якийсь ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а він тобі - зуби вискалює. Точно псих! і не інакше!
– Ви довго будете заважати мені плідно працювати?
– запитала вона з емоційністю придорожнього стовпа.
– І багато таких, що вам заважають?
– не реагував на її промовисті натяки Хам.
– Трапляються, - відрубала язичком, мов сокирою, відьмочка.
– Та що ви кажете?
– Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долікували і випустили, а він до нас з претензіями прийшов. Якщо народився дебілом, то це вже невиліковно. Ви часом не з його родичів?
– Здасться, ні, - замислено відповів Хам.
– То хто ж ви?
– Не впізнаєте?
– Ха! і ще тричі - ха-ха-ха!
– Я всевладний Циркуляр Другий! Коли що, вмить кину за графи!
Якби цієї миті на стіл відьмочки вибігла жива миша, вона б менше жахнулася.
А Хам не вгавав:
– Чи знаєте, що я з вами зроблю? От візьму і зроблю! Тут нікого нема...
– Що?!
– Проб'ю діркоколом!
– Ой!
– Засуну в найдовшу шухляду!
– Ай!
– Личко так проштемпелюю, що мати рідна не впізнає!
– Ой-ой-ой!
Відьмочка притьмом випорхнула з-за столу і вмить зачинилася в інвентаризованій шафі.
Шлях до святої із святих був звільнений.
Візит до головколодника минувся ще в більш божевільному темпі: щоб здобути останній підпис, на проекті ковчега вистачило однієї хвилини. Сталося чудо - нарешті збулося закличне і, здавалося б, міфічне гасло: "КОЖНІЙ СПРАВІ - ОДНУ ХВИЛИНУ!"
Рівно за хвилину Хам вийшов з кумирні. Зачиняючи за собою двері, ще й встиг гукнути:
– Свідків нема!
Потім мимохідь штурхнув ногою інвентаризовану шафу.
– Ай!
– почулося звідти.
У келії промбудматеріалів сказали:
– Ну, от бачите! Чого було гарячкувати? Не мине й ста років, як ви свій ковчег збудуєте...
Наступного дня заклали стапелі.
У цю урочисту мить старший виконроб Ной виголосив коротеньку, мобілізуючу промову:
– Ну, з богом!
Іафет підслухав, що Хам пробурчав:
– Допоможе нам цей боже, як сліпому окуляри...