Блакитна лінія
Шрифт:
— Боже мій! — зрадів і собі Майєр. — Гельмуте! Оце зустріч! Звідки ти узявся? А мені казали, що ти захряс десь на Балканах…
— Я там зовсім не був! — заперечив Фогт. — Польща, Бельгія, Франція — ось де пролягали мої службові путівці. — Він поглянув на присутніх: — Панове, з вашого дозволу я вас залишу на кілька хвилин: гауптштурмфюрер — мій шкільний друзяка. Не бачилися понад три роки!
Майор, що поважно височів над столом посеред кімнати, відповів, чомусь звертаючись до Майєра:
— Чи вистачить кількох
Віллі сумно зітхнув.
— Пане Фогт, ви сьогодні вільні на всенький день! — послужливо вирішив майор проблему.
— О! Не знаю, як і дякувати, — сказав Майєр.
— Не варто подяки! — любов’язно всміхнувся майор.
Коли вони вийшли на вулицю, Гельмут наполіг:
— Рішуче пропоную — в ресторан.
— Згода!
— Тут неподалік є досить затишний… Ось тільки прейскурант…
— Гельмуте, невже тобі не відомо, що моя форма значно урізноманітнює асортимент у будь-якому харчовому закладі? — засміявся Віллі.
— Знаю! — підтримав його Гельмут. — Тому як викінчений егоцентрист і хочу скористатися з щасливої нагоди.
— Тоді — вперед!
У ресторані ласий до кулінарних принад Гельмут Фогт повівся як досконалий знавець усіх потаємних припасів. Обер-кельнер тільки витріщувався на його замовлення. А Майєр з поважною міною на обличчі тільки схвально похитував головою.
Нарешті, записавши замовлення, обер-кельнер наважився делікатно натякнути:
— В наші часи такий дефіцит роздобути дуже нелегко…
— Дорого? — прямо запитав Майєр.
— Про це ліпше знає господар закладу, — ухильно відповів обер-кельнер.
— Грошви стане! — поклав край його ваганням Віллі.
Гельмут скинув оком довкола й мовив:
— Раніше тут було затишніше — залу освітлювали свічки. А тепер понавішували на стіни бліді електричні світлячки. Як у борделях…
— Тебе такі зміни не надихають? — руба запитав Майєр.
Гельмут сторопів.
— А-а, я забув про твій мундир… Сам розумію: віск нині дефіцит — війна. Але ж який приємний, запашний душок ішов од свічок. Іноді здавалося — пахне медом. От і в Мюнхені, — раптом запалився він, — все без змін!
— Звідки знаєш?
— Кілька днів тому повернувся з однодобової екскурсії по історичних місцях націонал-соціалістського руху. На чолі з екскурсоводом ми встигли відвідати геть усі бірхаузи [10] освячені генієм і думкою великого фюрера.
10
Пивні заклади.
— Сподобалося?
— Ще б пак! Пиво там досі чудове.
— Пиво? Не розумію.
— За день ми встигли навідатися лише до пивних. Враження — незабутні! У самісінькому центрі старого Мюнхена на Платцль [11]
11
Майданець (нім.).
Майєр терпляче, поблажливо похитуючи головою, слідкував за перипетіями історичних мандрів. Із старої пивної «Штернкерброй» на вулиці Ам Таль, де було утворено нацистську партію, екскурсанти потрапили до «Бюргербройхауза» на Дахауерштрассе, потім до «Маттезера» на площі Штахус і, нарешті, до «Льовенброя» поблизу залізничного вокзалу. Після того вже впакувалися у спальний вагон. Від спогадів очі Гельмута посоловіли, ніби він знову добряче набрався рідини з «імперського пивного заводу».
— А як твої службові справи? — перевів Майєр розмову на інше.
— Мої? — Гельмут Фогт замислився. — Як би це тобі коротко окреслити… Ну, скажімо, так: повністю залежать від загального становища в нашому відомстві. Зараз — кепсько.
— Чому?
— Лихоманить. Усі знервовані. У катастрофі, що сталася на Кавказі, — він притишив голос, — абвер звинувачує нас.
— Отакої! А конкретно? Чи це секрет?
— Якби ти носив іншу форму…
— А що — форма?
— Вона надає доступ до всіх секретів! — засміявся Фогт.
— Ах, от воно що! — всміхнувся й Віллі. — Тоді розповідай. Я сам лише недавно прибув із Кавказу. «Скорочення фронту» відбувалося ще за моєї присутності.
— Справді? — пожвавішав Гельмут. — А чи не зустрічався тобі майор абверу пан Штюбе?
— Знаю такого! Знайомий особисто.
— Що він за людина? — Тепер в очах Фогта світилася неприхована цікавість.
— Спершу сам скажи: що тебе непокоїть?
— Цей Штюбе «копає» під нас…
— А конкретно?
— Звинувачує у невмінні зберігати військову таємницю. Мовляв, від нас просочилися відомості про розташування військових споруд.
— Яка нісенітниця!
— Точно! Але цей Штюбе накатав донос і надіслав його в Берлін. Таємниця! Хіба доти до кишені заховаєш? І укріпрайон до сейфа не замкнеш.
— Логічно.
— Але не для всіх. У Берлін викликано барона фон Шилінга, нашого кавказького фахівця.
— І його знаю! Він зводив споруди в районі нашого розташування.