Блакитна лінія
Шрифт:
— Отож!
— Г-м, — замислено мовив Майєр, — на Штюбе це схоже — перекласти провину на іншого…
— І що ж тепер буде?
— Хіба це зачіпає тебе особисто?
— Хтозна-чого набалакає наш фон барон у контррозвідці… Будуть непереливки, якщо росіянам щось відомо й про «Блакитну лінію». Всім!
— Нові оборонні споруди? Ти до них причетний? — швидко запитав Майєр.
— На щастя — ні. Бог милував! До моїх креслярських обов’язків належить «Атлантичний вал».
«Отже, барон фон
— Коли прибуває фон Шилінг?
— Завтра вдень. Спецрейсом.
— Атепер, Гельмуте, забудемо про справи — до нас плинуть страви!
Вони вдвох весело зареготали.
Наступного ранку Майєр насамперед доповів про почуте Хейнішу. Як він і сподівався, новина дуже стривожила штандартенфюрера.
— Знову цей Штюбе! — процідив він. — Капостив на Кавказі, тягнеться й сюди, до Берліна!
— Можуть виникнути неприємності? — Цим запитанням Майєр ще більше загострив його неспокій.
Однак шефа найбільше тривожило зовсім не те, про що думалося Майєрові. Справа в тім, що з допомогою барона Хейніш широко користувався транспортом відомства Тодта, відвантажуючи до рейху, до себе додому, грубезні ящики зі «східними сувенірами». І якщо це вийде на яв…
— Клятий Штюбе! — знову вихопилося в нього.
— Варто було б узяти барона під свій захист, — обережно мовив Віллі.
— Складно, — буркнув Хейніш.
— Штюбе завжди був наклепником…
— Гнида! — погодився шеф.
— Я гадаю, що обізнаність росіян — це насамперед провина майора Штюбе, а не барона фон Шилінга.
— Слушно, — погодився Хейніш. — У вас є пропозиції?
— Що я можу запропонувати? — знизав плечима Майєр. — Ситуація не ясна. До чого встиг «докопатися» Штюбе? У чому полягають його звинувачення конкретно? Чи влаштовував він Шилінгові допит? А коли так, то про що питав? Про це міг би розповісти сам барон… А ми б тоді неодмінно знайшли якусь зачіпку і підклали б майорові добрячу свиню.
— А це думка! — пожвавішав Хейніш. — Ви цікавилися про час прибуття літака?
Майєр поглянув на годинник.
— Він уже перебуває над територією рейху. За годину мусить приземлитися.
— Необхідно перехопити барона. Ми повинні побалакати з ним до того, як він потрапить до рук абверівців. Зрештою, захист з боку СД — в його інтересах. А я його проконсультую… Впораєтеся?
— Докладу всіх зусиль. Дозвольте їхати?
— Тільки увага:
— Розумію. Враховано.
— Дійте! Я чекаю вас тут. Удвох!
На майданчику, праворуч від будівлі аеровокзалу, Майєр не зупинився, хоч саме він був призначений для стоянки автомашин. Вирішив не ризикувати. Якщо на аеродром справді прибули «колеги» з відомства Канаріса, вони чекатимуть Шилінга тут. Одному з кількома не впоратися. Віллі повів машину до службових приміщень, звідки відстань до літаків, що приземлялися, скорочувалася вдвічі. Окрім того, можна було непомітно підійти безпосередньо до літака.
Коли літак, якого він чекав, зупинив мотори і до входу подали сходинки, він уже стояв під розлогим крилом. Барон не звернув на нього уваги. Зійшов по трапу, притискаючи до себе пухкий портфель і сторожко озираючись на всі боки.
Майєр торкнув його за плече:
— Прошу йти за мною.
— У чім річ? — запитав барон.
Від входу на поле до них поспішило троє в цивільному.
— Не впізнали? — сказав Віллі.
— Пане Майєр! — здивувався Шилінг. — Ви? Яким побитом?
— Поясню потім. А зараз — хутко за мною! Якщо не бажаєте одразу потрапити до абверівських лабетів. — Майєр хитнув головою в бік трійці у цивільному. — Вас чекає штандартенфюрер пан Хейніш.
— Гаразд, — погодився барон. Вигляд мав розгублений, навіть знервований.
За півгодини вони були в кабінеті штандартенфюрера. А після кількох хвилин удавано радісних вітань барон уже розповідав по суті:
— Так, цей майор Штюбе перед моїм вильотом мав зі мною розмову. Це він так називає натуральний допит.
— Чим він цікавився? — запитав Хейніш.
— Ходом будівництва оборонних споруд «Блакитної лінії». Якщо я правильно його зрозумів, росіяни від когось дістали певні відомості про об’єкти нашої оборони в районі Новоросійська. Але при чому тут я? Адже я там нічого не будував і навіть ногою не ступав на узбережжя. Тамтешня ділянка оборони перебуває під опікою гауптмана з нашого відомства пана Опельбаха.
— Тим краще для вас! — заохотив його до відвертості Хейніш. — А де розташовані ваші об’єкти? Близько до узбережжя?
— У тому-то й річ, що далеченько!
Барон витяг з планшета великомасштабну карту Тамані й простягнув руку до склянки з ретельно загостреними олівцями.
— Ви дозволите?
— Прошу!
— Оборонні рубежі, до яких я маю безпосередній стосунок, знаходяться ось тут, на захід від станиці Кримської і вздовж річок Адагуми та Курки. Інші оборонні споруди, позначки яких ви бачите на карті, будувалися під керівництвом інших осіб нашого відомства. От і виникає запитання: при чому тут я? Я так і запитав майора Штюбе.