Блакитна лінія
Шрифт:
— Служу Радянському Союзу! — відповіла ледь чутно, а хотілося гукнути на весь світ.
— Ще раніше вас було нагороджено медаллю «За бойові заслуги» і підвищено у званні. Тепер ви — старший лейтенант Радянської Армії. Ще раз щиро здоровлю вас!
— Служу Радянському Союзу! — вже зовсім нечутно проворушила губами розхвильована жінка.
Але це були ще не всі вісті з рідної Батьківщини.
— І ще, Марійко, зі мною думки і вітання вашого Кості, — не вгавав Марков, не даючи їй і хвильки на емоції, —
— Як він там? — запитала тихо.
— Як і ви тут — мріє про зустріч з вами.
— Ви сказали, з вами його думки…
— Так! Це його думки і настанови скеровують усі мої тутешні дії. Кожен свій крок я звіряю з його думками.
Помовчали.
Марков сказав, немов вибачався:
— Час іде, Крістіно!
— Ви справді сьогодні…
— Так.
— Знову сама. На Кавказі, серед своїх, було легше.
— Й порівнювати не можна! — гаряче погодився Марков. — У тому й суть! Але перейдемо до наших справ. Що маєте доповісти?
— Передам із вами список агентів, яких за час мого перебування в Берліні підготував «Цепелін» для закиду в наш тил на Кавказі.
— Багато їх?
— Список на п’ятдесят три особи. Прізвища, псевдоніми, прикмети, орієнтовний час закиду і можливі райони. Закиди переважно здійснюються з боку Чорного моря, частково — з аеродромів Криму. Захід на нашу територію в обох випадках — з півдня.
— Все?
— Ні, окремо — зібрані Нікою відомості про зв’язок «Цепеліна» з різними «кавказькими комітетами» і «козачу» агентурно-диверсійну школу «Отаман». У ній верховодить Шкуро. Пощастило гаду накивати п’ятами з Кавказу…
— Ще?
— Із зібраними відомостями — це вже все.
— Провал Меркурія. Що ви знаєте про це? Як він стався?
— Меркурій? Хто він?
— Людина, з якою ви бачилися під час зустрічі в Берліні.
— Ах, то ви про Астаф’єва?
— Ого! Вам навіть його прізвище відоме… Оповідайте!
Короткими, стислими реченнями службового рапорту — тільки факти — вона доповіла, що знала.
Коли закінчила, Марков запитав:
— Уточнюю: зрадника ліквідовано за вашим наказом?
— Так, я дала такий наказ. Саме наказ! Ви не схвалюєте?
— Ну що ви, Крістіно! — аж хитнув головою Марков. — Навпаки! Ви діяли правильно, рішуче, сміливо, доцільно. Про «Блакитну лінію» у вас нічого?
— На жаль, нічого, — спохмурніла Крістіна, незручно було їй це визнавати після всього, що почула. — Ніяк не намацаємо, — додала, подумки картаючи себе.
— Розумію — важко і складно. Втім, необхідно наполегливо шукати.
— Я виконаю завдання, — твердо, мов виголосила присягу, мовила
— Так і доповім… Товариш Калина, — цим прізвищем її Кості, її Костика, Марков підкреслив офіційність розмови, — порадив шукати можливе джерело інформації серед працівників організації Тодта, яка провадить будівельні роботи по спорудженню всіх оборонних ліній та валів. Важливі будь-які подробиці. Товариш Калина так і сказав: «У загальній картині багато важить кожен фрагмент».
— Але мені потрібен постійний зв’язок, щоб інформація не залежувалася. Як трапилося оце зараз.
— Для чого ж я тут? — усміхнувся Марков. — Віднині ви будете діяти, незалежно ні від кого. Матимете власну рацію. У вашому районі, порівняно недалеко, є великий фірмовий магазин Юліуса Ріхтера.
— Знаю. Овочевий.
— Так. Там працює чоловік дуже похилого віку. Дивом вцілів після погрому Компартії Німеччини. Тельманівець. Змінив прізвище і перебрався з Гамбурга в Берлін. Нині звуть його Андреас Зейфрід. Ваш пароль — запитання: «Чи продаєте картоплю у кошиках?» Пароль-відповідь: «Ні, продаж у нас — на вагу. У кошиках — тільки з доставкою додому». Після цього ви матимете рацію. З доставкою додому.
— Нарешті! Ну, тепер…
— Стривайте, Крістіно. Нам необхідно зараз же вирішити ще одне нагальне питання — останнє з усього, з чим я приїхав. Як ви гадаєте, чи варто повідомити фрау Шеєр, що син її живий і перебуває в полоні? Ми розробили варіант, як це зробити. Проте остаточне рішення покладено виключно на ваш розсуд.
Крістіна замислилась. Зважувала всі «за» і всі «проти», вартість переваг і тягар нової «таємниці».
— Ні, — заперечила рішуче.
— Мотив? — запитав Марков.
— Тутешня мораль надає удові більше волі. Боюся, що фрау Шеєр, піклуючись про мою цнотливість, пильнуватиме кожен мій крок. Я й так перебуваю тут під невсипущим наглядом двох жінок. Якщо фрау Шеєр дізнається, що її Адольф справді живий, чи дозволить і надалі навідуватись Майєрові? Дуже сумніваюся в цьому. Принаймні вона вже нізащо не дасть нам перебувати наодинці. Навіщо мені додаткові ускладнення? Ситуація, що склалася, більш прийнятна… Я мушу бути вільною від «сімейних пут», щоб діяти. — А трохи перегодом додала: — І не тільки сімейних…
— Що ж, міркування вагомі, — погодився з нею Марков. — Ми гадали, що спільна таємниця вас більше поєднає, наблизить одну до одної.
— Правильно ви замислили. Але цьому вже посприяв мій Федько. Отже…
— Отже, розробляючи варіант, ми не врахували Федька! Ну й хлопчина! Не встиг народитися, а вже випереджає професіоналів.
Крістіна не підтримала його жарту. Мовила стримано й суворо:
— Окрім того, цей факт може знадобитися мені в майбутньому.