Блакитна лінія
Шрифт:
Але Патціг не дозволив собі ніяких кпин. Він уже нічого не міг тут собі дозволити. Від слова цієї новітньої відьми віднині залежала його власна доля. Від одного-однісінького слова: «Небезпечний». Як усе це просто.
Він мовчки стовбичив у зеленкуватому мороці й незворушно чекав наступних подій.
Після читання «ясновида» недбало кинула пакет на захаращений чудернацькими «кунстштюками» стіл.
Патціг не ворухнувся.
Ворожка втупилася в нього проникливим поглядом. Мовила:
— Зачекайте у приймальні.
Патціг і оком не змигнув. Він попрямував
— Одну мить! — зупинив його голос ворожки. — Тут ще наказано, що пакет необхідно спалити.
— То й паліть, — спроквола буркнув Патціг.
— Але ж тут підкреслено, щоб у вашій присутності…
— Чого ж не повідомили мені одразу? — обурився Патціг, повертаючись до столу. — Наказано — виконуйте!
— Хіба ви про це не знали?
— Розпорядження, які мені дають, я виконую точно! Прошу наслідувати мій приклад. Паліть!
Того ж дня, з іншим пакетом, в який — боронь боже! — Патціг уже й помислити не смів зазирнути, він спецлітаком повернувся до «Хохвальда», де особисто вручив послання до власних рук «астрального» пройдисвіта, спритного пана Вульфа.
Несподівано його, «кур’єра в потойбічний світ», муміфікованого підступною хворобою — худорба всім упадала в очі,— зажадав оглянути особистий лейб-медик Генріха-Птахолова Другого доктор Керстен.
Патцігові здалося, що пан доктор цілком задоволений станом його здоров’я. Тому його буквально ошелешив безапеляційний діагноз: рак горлянки. Він, Патціг, віднині — живий мрець.
— Як мені лікуватися? — спромігся видушити із себе.
Пан Керстен бадьоро відповів:
— Ліків од цієї хвороби не існує!
— Чи можете щось порадити?
— Єдине: вживайте каву і коньяк. Для підтримки загального тонусу. З погіршенням самопочуття — збільшуйте дозу.
— Скільки?
— Що — «скільки»? — зблиснув скельцями пенсне лікар.
— Які мусять бути початкові дози? — уточнив Патціг.
— Дозування — справа суто індивідуальна, — сухо відповів Керстен. — Самі відчуєте, коли вам досить…
Лотту Крауз тихенько арештували і в єдино надійний спосіб хутенько спорядили на той світ, до її улюблених примар.
Патціга не чіпали. Він збагнув: хоч як це парадоксально, смертельна хвороба врятувала йому життя.
До того ж, на відміну од втаємниченої в державний секрет ворожки, він — «нічого не знав».
Хоч це й дивно, але знання про власну невиліковну хворобу активізувало приреченого кримінального радника, загострило його професійну думку, надало службового натхнення й снаги. З’явилася жадібна пристрасть — штовхати людей в холодні обійми смерті. Ніби постала перед ним «життєва» мета — якомога більше вбити. І кого? Людей, котрі могли б ще довго-довго жити…
А кожний затриманий ворог «третього рейху»— це майже завжди черговий смертний вирок.
І тоді — страта, на якій Патціг неодмінно присутній за своїми службовими обов’язками.
Патціг з дивовижною енергією, як на його напівздохле тіло, заходився виловлювати «хаусгрілле» і пов’язаних з ними людей, що наперед підлягали страті, — від кулі, у зашморзі, під ножем гільйотини. Кожному — своє! Він невтомно розшукував тих, для кого навіть
Зрозуміло, його влаштовували тільки смертні вироки. Інакше виникали неподобства. Наприклад, коли Еріці фон Брокдорф, графині Брокдорф [9] , на суді виголосили строк покарання (подумати тільки — лише строк!), вона зухвало вигукнула на всю залу суду:
— Ха, цей ваш строк я відбуду одною своєю половинкою!
Неподобство!
Присутні реготали. Ідіоти одразу не второпали, який зміст вона вклала у свої «веселі» слова. Строк їй вділили чималий, а вона — лише половинкою… Тобто швидко, не втомиться… Що це, як не вирок фашизму? Як не вирок владі нацистів? Вона передрікала швидку загибель «третього рейху»…
9
Входила до складу відомої антифашистської підпільної групи Шульце-Бойзена — Харнака, яку іноді помилково називають «Червоною капелою». Такої назви група ніколи не мала.
Він із задоволенням пригадав:
«Смерть виключає такі безчинні й зловмисні вихватки. Смерть — це поважно. А то маєш — «половинкою»… Хвала фюрерові, він виправив «судову помилку» і скасував вирок. Хайль Гітлер! Голівка чарівної, молодої, здорової Еріки фон унд цу Брокдорф покотилася від ножа гільйотини».
Скільки ж їх уже було всіх, отих осоружних «цвіркунів»?
«Джерело П’єр…» «Джерело Коллет…» «Джерело Хозе…» «Джерело Альта…» «Джерело Хоро…» «Джерело Нінета…» «Джерело Арієць…»
Скільки ж їх було? Точні відомості — в архівах.
Коли фюрер уперше дізнався про таємні передавачі, що водночас із початком походу на більшовиків «зацвірінькали» по всіх усюдах окупованої Європи, він спочатку не приділив їм потрібної уваги. На нараді в альпійському «Адлерсхорсті» — «Орлиному гніздовищі» фюрер самовпевнено сказав:
— Сталіну вже ніщо не допоможе! Росія невдовзі припинить своє існування. Скоро нікому буде слухати зашифровані радіограми. їх заглушать звуки фанфар, які проголосять світові нашу перемогу. Так, тільки так! Обіцяю цього ж року поставити Росію на коліна.
Гіммлер теж повівся як викінчений професійний невіглас. Він видав сміховинний, із точки зору кримінального радника, наказ:
— Протягом місяця з «піаністами» мусите покінчити! Інакше…
Патціг ніби покірно похилив голову, щоб сховати глузливі очі.
— Інакше ви і вся команда потрапите до концентраційного табору. Так наказав фюрер. Передайте його слова своїм підлеглим.
Протягом місяця… Смішно!
Хіба строки розшуку «цвіркунів» залежать від невсипущих зусиль зондеркоманди? їх виявляють поступово: крок за кроком. Лише тоді, коли починають награвати «музичні шкатулки». Якщо замовкають, шукати марно. Між кожним кроком пролягає тривала перерва в часі.