Бронзовий чорт

Самбук Ростислав Феодосьевич

– Унтерштурмфюрер, – нараз обернувся Грефе до Продля, – організуйте нам кави. І по чарці коньяку,

Продль збагнув, що його просто відсилають, але нічим не виказав незадоволення. Начальству завжди видніше, певно, він уже виконав своє завдання – далі з цим Іполитовим працюватимуть інші. І все ж якийсь хробачок ворухнувся в ньому: це ж треба, один виконує чорну роботу, інший знімає вершки. Але Продль твердо знав, що ніколи не слід виказувати свій справжній настрій – світ тримається на чиношануванні, а досягти великого можна,

тільки почавши з малого, лише щасливчикам усе дається одразу, до таких Продль себе не зараховував.

Підвівся і покірно пішов по каву й коньяк – це ж треба, осити коньяк паршивій російській свині, яку Продль у душі глибоко зневажав. Але ж ця свиня справді потрібна рейхові, якщо сам оберштурмбанфюрер пригощатиме її.

Коли за Продлем зачинилися двері, Грефе мовив, уважно втупившись в Іполитова:

– Отже, ми зупинилися на тому, що вимагатимемо від вас роботи, гер Іполитов, віддачі, так би мовити, рівної вашим здібностям.

– Так.

– І ця робота небезпечна.

– Я не боягуз.

– Це приємно чути. Вам казали про завдання, яке ми збираємося поставити перед вами?

– Тільки в загальних рисах.

«Звичайно, – подумав Грефе, – бо ніхто нічого не знає. Крім кількох осіб у рейху». Посміхнувся і запитав:

– Уявляєте, що робитимете?

– Розвідка?

– Вас недаремо навчали в нашій школі.

– Так, – погодився Іполитов, – інструктори там досвідчені. І я згоден виконати будь-яке завдання.

– Я чекав саме такої відповіді. Ми покладаємо на вас великі надії, звичайно, й винагорода буде відповідною.. Якщо все закінчиться добре, Іполитов, ви станете заможною людиною.

– Чесно кажучи, гер оберштурмбанфюрер, я б не заперечував проти цього.

– Все у ваших руках. Ми мусимо вчинити велику акцію, Іполитов, яка набуде розголосу в усьому світі! – Грефе підвівся, бажаючи побачити, яку реакцію викличуть його слова. Невже злякається? – Ви казали, що маєте впливові знайомства в Москві?

Іполитов міцно стиснув пальці, але так, щоб Грефе не помітив його хвилювання. І біс його штрикнув похвалитися високими знайомствами – тепер відхаркується. Відповів ухильно:

– Йде війна, гер оберштурмбанфюрер, вона розкидає людей, і я не зовсім упевнений, що всі сидять на місцях. Хоча, – додав, – деякі зв'язки завжди можна поновити.

Двері відчинилися, сам Продль приніс каву й досить великі чарки з коньяком. Він поставив тацю на журнальний столик, і Грефе пересів туди, запропонувавши Іполитову м'яке крісло. Продль вийшов, не вимовившії ані слова, це сподобалося Грефе: завжди, приємно, коли підлеглий розуміє тебе й ставиться з належною пошаною.

Оберштурмбанфюрер узяв чарку й мовив трохи патетично:

– За ваші успіхи, Іполитов, точніше, за наші з вами успіхи, бо робитимемо спільну справу й відповідатимемо однаково.

«Овва, – подумав Іполитов, – ти сидітимеш тут у розкішному кабінеті й дудлитимеш каву з коньяком,

а я підставлятиму там голову!.. І це називається спільною справою?» Однак нічим не виказав свого незадоволення, одним ковтком спорожнив півчарки й відсьорбнув справжньої кави – не ерзацу, який подавали по всій Німеччині, а ароматної бразільської кави, доступної тільки високим чинам рейху.

– Так точно, – відповів по-військовому, – і я радий, що ви довіряєте мені, гер оберштурмбанфюрер.

– Ми зупинилися на вашій кандидатурі, відкинувши десятки інших, – визнав Грефе.

– Я ціную це.

– Ми закинемо вас у радянський тил, – рішуче перейшов до діла оберштурмбанфюрер. – Ви мусите осісти десь у Підмосков'ї або в Москві. Знімете квартиру, поновите знайомства, вивчите обстановку… У вас будуть гроші, найнадійніші документи, засоби зв'язку і, нарешті, нова, найдосконаліша, особливо секретна зброя, портативна гармата, якщо хочете, вона вміщатиметься в рукаві вашого піджака й стрілятимете снарядами, спроможними пробивати п'ятисантиметрову броню.

– Невже? – не повірив Іполитов. – Оце штуковина!

– Як ви сказали? Що таке штуковина?

– Чудова річ! – не зовсім точно переклав Іполитов. – Це так кажуть там, гер оберштурмбанфюрер.

– З цієї штуковини вам доведеться стріляти, Іполитов. – Очі в Грефе звузилися, наче він прицілювався.

– Рука в мене тверда! – підняв угору правицю Іполитов.

– Ви чули про «Цепелін»?

– Розвідорган?

– Так. Ви мусите пройти спеціальну підготовку в «Цепеліні».

– Не завадить, гер оберштурмбанфюрер, – відповів нахабно, зрештою, тепер міг дозволити це собі, – я хочу, щоб ваші інструктори в процесі підготовки операції присухалися до моїх порад і побажань.

– Вас готуватимуть кращі спеціалісти рейху.

«Чхати я хотів иа ваших спеців, – подумав Іполитов. – В Австрії бачив». – Але вголос мовив поштиво:

– Я усвідомлюю це й глибоко вдятаий за піклування, проте ваші спеціалісти іноді не знають тонкощів життя росіян і не можуть врахувати всіх дрібниць.

Він мав рацію, цей пройда, і Грефе не міг не погодитися з ним. Пообіцяв твердо:

– Керівництво «Цепеліну» одержить таку вказівку.

– Я був упевнений, гер оберштурмбанфюрер, що ви погодитесь зі мною.

Грефе зміряв Іполитова важким поглядом. Цей тип нахабнішіав з кожною хвилиною, і його щастя, що не мав дублера. Але, тієї ж миті оберштурмбанфюрер погасив у собі почуття неприязні до Іполитова. Адже успіх справи залежить саме від цих рис його характеру: нахабства, самовпевненості, вміння швидко орієнтуватися в будь- яких обставинах. Зараз цей тип потрібен їм, і можна дозволити йому трохи амбіційності: зробить свою справу, повернеться, у що Грефе, чеспо кажучи, не вірив, тоді можна буде поставити його на місце, бо в кожного мусить бути своє місце і ніхто ще ие стрибав вище власної голови.