Чарiвна круговерть (на украинском языке)

Наумов Евгений

Та все ж вогненнi фари Громобоя невблаганно наближалися...

– Стiна!
– ахнув Малько-Ванько.
– Стiна попереду! Стi-i-iй!

Але то була не стiна. Дорогу перекривали важкi залiзнi ворота. Ззаду накочувалося ревiння Громобоя...

Та замiсть того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нiчого не тямив з переляку...

Малько-Ванько заплющив очi.

Трiск, скрегiт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...

Вiн розплющив очi.

Жучок знову мчав, тiльки вже якимось широким

подвiр'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся i помiтив поруч з ворiтьми вiдчинену навстiж хвiртку. Перед нею стояв дибки Громобiй. Його переднi колеса безпорадно крутились.

– Ох-хой!
– стогнав Жучок.
– Усi боки обдер.....

– У тiй хвiртцi?
– засмiявся Малько-Ванько.
– Як же ти її побачив?

– Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хiд тiкали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Вiн навiть радiатора не мiг туди просунути...

Хлопчик ще бiльше засмiявся.

– Цить!
– звелiв Жучок.
– Тут не можна смiятися. Навiть не треба голосно розмовляти!

– Чому?

– Це музей вiдпрацьованих частин...

– Ну то й що?

– Страшно вночi тут. Бр-р! Один я б сюди нiколи не поїхав.

– А що тут такого?

– Кажуть, що ночами окремi деталi залишають музей i гуляють собi.

– Що ж тут страшного?

– Страшно, страшно!
– переконував його Жучок.
– Адже вони самi гуляють. Самi! Уяви, раптом назустрiч тобi котиться... колесо!

– Ну й нехай собi котиться!

– Ой!
– Жучок навiть затрусився.
– Не кажи так! Боюсь!

– Гаразд, гаразд, - усмiхнувся Малько-Ванько.
– Не буду. Далеко ще їхати?

– А ми вже приїхали.
– Жучок зупинився знову бiля ворiт, та вже iнших, поруч з якими була хвiрточка, тiльки зовсiм маленька.
– Сюди й менi не пропхнутись, - сумно додав вiн.

– Що ж нам робити?

– Пiдеш далi сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Вiн тягне на гору Шляховий Коток. Поспiшай!

Малько-Ванько кинувся до хвiрточки. Раптом вiн зупинився.

– Як затримати Котка?

– Ой, я зовсiм забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалi будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..

– На будiвництвi!
– вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.

Вiн штовхнув хвiртку й щодуху помчав вулицею.

– Швидше повертайся! Менi страшно тут...
– гукнув йому навздогiн Жучок.

Вулиця вела вгору. Далеко на тлi свiтанкового неба вимальовувалися двi кремезнi горбатi фiгури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.

На бiгу Малько-Ванько нишпорив навколо очима - шукав слiди будiвництва.

Зненацька вiн перечепився i ледве не впав. Цеглина!

Вона була важка. Малько-Ванько побiг повiльнiше.

Вiн захекався, ледве переставляв ноги... I нарештi зупинився.

Далеко внизу червоно-жовто-зеленими

спалахами сяяла широка площа. Це дружина Знавця-Моргунця Урочисто виходила з провулка.

А тут угорi чийсь грубий голос прохрипiв:

– Готово? Пускай!

– Зараз, - обiзвався iнший.
– Щось трос зачепився...

– Стiйте!
– закричав Малько-Ванько.
– Зупинiться зараз же!

I де тiльки сили брались - вiн знову побiг.

– Хто посмiв зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.

Хлопчик знову задихався. Вiн змiг вимовити тiльки одне слово:

– Цег... ли... на!

– Цеглина!
– лунко вiдгукнувся Шляховий Коток.
– Ти чуєш, друже Тягачу?

– Ой-ой-ой!
– забасував перелякано Тягач.
– Вони вже тут!

I рвонув щосили. Сталевий трос луснув, як нитка. Тягач кинувся навтiкача.

Малько-Ванько подолав останнi метри й став перед Шляховим Котком.

– Де цеглина?
– розлютовано просичав той.
– Я не бачу її.

– Та ось же!
– i хлопчик високо пiдняв над головою цеглину.

– Гра-гра-гра!
– загоготiв Шляховий Коток.
– Ти загинеш, дурний хлопчиську! Зараз я зроблю тебе пласким, мов зошит.

– Чому загину?
– розгублено спитав Малько-Ванько.

– А тому, що це не жовта цеглина, а сiра! Хiба ти не бачиш?

– Яка рiзниця?

– А така, невiгласе, що Жовта цеглина та ще й на червоному кружечку - це одна з найкапоснiших дружинниць Знавця-Моргунця, i означає вона: "В'їзд заборонено". З'являється вона завжди в несподiваному мiсцi, там, де бiдолашнiй машинi нi розвернутися, нi позадкувати не можна...
– Шляховий Коток зневажливо пирхнув i посунув на Малька-Ванька.

"Так ось про яку цеглину говорив Жучок!" - здогадався хлопчик i раптом несподiвано для самого себе вигукнув:

– Нiчого! Я зупиню тебе й цiєю!

Розмахнувся щосили i жбурнув цеглину пiд переднiй блискучий вал Шляхового Котка. Той ще не встиг набрати швидкостi й, коли наштовхнувся на маленьку перешкоду, вiдразу ж зупинився.

– Що це таке, що таке?- заволав вiн.
– Мене зупинила сiра цеглина! Нечувано! А-а-а!

Та Малько-Ванько вже не слухав його лементу й побiг униз. Там, у музеї, чекає на нього бiдолашний Жучок...

ПОКАРАННЯ ВАРI

Варя чимдуж крутила педалi, поспiшаючи на допомогу друзям. Нарештi вона вискочила з Похмурого тунелю й озирнулась. Вулиця i перехрестя безлюднi - загони Знавця-Моргунця вже пройшли.

"Де ж це вони?" - подумала дiвчинка й пошукала очима друзiв, але на "Острiвцi безпеки" їх не було. I раптом вона побачила Рукастика-Смугастика - той стояв у центрi перехрестя i махав їй.

– Ось де вiн!
– засмiялася вона й повернула до Рукастика-Смугастика.

– Стiй! Стiй, неслухняне дiвчисько!
– раптом сердито вигукнув той.