Чарiвна круговерть (на украинском языке)
Шрифт:
Це було так несподiвано й образливо, що Варя аж скипiла. Як вiн смiє називати її неслухняною?
Та це, виявляється, зовсiм не той Рукастик-Смугастик! Замiсть блискучого шолома на головi в нього бiлiв берет.
На руках бiлi рукавички, а обличчя не усмiхнене, як завжди, а суворе-пресуворе!
– Порушниця!
– проказав вiн суворим голосом.
– Тричi порушниця, ти будеш й тричi покарана!
– Чому це я порушниця?
– образилася Варя.
– Я нiчого не порушувала, їхала по велосипеднiй
– О-о-о!
– застогнав Рукастик-Смугастик i схопився за берет. Вона абсолютно не знає Закону Вулиць i Дорiг! Навiть нiякого уявлення про нього не має... Тебе не можна випускати на вулицю!
– Та поясни до пуття, що ж я порушила? Менi тут iнший Рукастик-Смугастик говорив, щоб я їхала по цiй велосипеднiй дорiжцi. Я так i їхала...
– Вiн правильно казав... Туди можна їхати по цiй дорiжцi. А назад треба iншою - тiєю, що проходить на протилежному боцi вулицi. I цим ти порушила найперше правило Закону Вулиць i Дорiг - правило правого боку! Пiд час руху всi - i пiшоходи на тротуарах, I машини на дорогах - зобов'язанi триматися правого боку. Iнакше неминуче найстрашнiше зiткнення!
Усе це вiн вимовив одним духом.
– Звiдки я знала?
– стенула плечима Варя.
– Знати - твiй обов'язок! Друге порушення - тi не зупинилась, коли я повернувся до тебе обличчям Це - головне правило перехрестя! Порушення його веде до аварiї.
Варя винувато похнюпилась.
– I третє порушення, - невблаганно продовжував суворий Рукастик-Смугастик, - ти не зупинилась, навiть коли я пiдняв руку! За цим сигналом зупиняється весь рух на всiх вулицях, що ведуть до перехрестя!
– Я думала... я гадала... що ти мене кличеш.
– Якщо всi так подумають i кинуться до мене, коли я пiднiму руку, до чого це приведе?
– До тебе, - прошепотiла дiвчинка. Рукастик-Смугастик мимохiть усмiхнувся, i Варя побачила, що вiн зовсiм не суворий, i вона посмiлiшала.
– Але ж я не знала...
– А ось для того, щоб ти знала, - знову посерйознiшав Рукастик-Смугастик, - ми зараз вiдправимо тебе, дiвчинко, до Кiмнати Знань. Там тебе пригостять дуже смачними пирiжками, якi полiпшують пам'ять, i тобi буде легше вивчити правила Закону.
– Та менi треба якнайшвидше додому!
– злякано запротестувала Варя.
– Поки не опануєш правил, ми не випустимо тебе на вулицю. Багато отаких, як ти, поспiшають додому, а потрапляють до лiкарнi. Адже через твої незнання може виникнути аварiя.
За його знаком звiдкiлясь з'явився ще один Рукастик-Смугастик, але в чорному беретi та чорних рукавичках. Вiн узяв дiвчинку пiд руку.
– А велосипед! Треба вiдвести Петриковi!
– Не турбуйся. I велосипед вiдведемо куди треба, i
Дiвчинку привели до великої кiмнати, де всi стiни були обвiшанi кольоровими картинками. А посеред кiмнати на пiдлозi Варя побачила...
...мiсто!
Таке ж iграшкове мiсто, як у таємничiй кiмнатi дитячого садка "Парасолька".
Варя озирнулась. Рукастик-Смугастик кудись зник. Тодi вона простягла руку й торкнулася найближчої машини.
Та покотилась - дедалi швидше й швидше...
ДIД ДРАНДУЛЕТ I П'ЯТЕ КОЛЕСО
Малько-Ванько вiдчинив хвiртку й зупинився. Широкий двiр був тьмяно освiтлений лiхтарями.
Нiкого.
Куди ж подiвся Жучок?
Хлопчик огледiвся, потiм нерiшуче зробив крок, другий...
– Стiй! Нi з мiсця!
Прямо на нього мчало колесо. Звичайне автомобiльне колесо. Точнiше, незвичайне, бо котилося саме, без нiякого мотора. Зате горлало нiби навiжене:
– Попався! Ще один попався! Вiд мене не втечеш!
Та Малько-Ванько й гадки не мав тiкати. Вiн з усмiшкою розглядав дивовижне колесо. Звiдки воно взялося? I тут згадав розповiдь Жучка про те, що тут, у музеї, запаснi частини гуляють ночами.
– Виходить, це правда?
– вихопилося у нього.
– Що правда?
– насторожилось колесо й зробило хвацьке коло бiля Малька-Ванька.
– Те, що ви гуляєте вночi?
– Дурницi!
– запально вiдрубало колесо.
– Всi перебувають на своїх мiсцях. Чому б це їм гуляти вночi? Я не дозволю! Ти мене ще не знаєш!
– Не знаю, - кивнув Малько-Ванько.
– Я тебе вперше бачу. А хто ти такий?
– Я - головний доглядач музею.
– Ти дивись... Оце так...
– А звуть мене П'яте Колесо.
Настала мовчанка.
– Боїшся?
– раптом спiвчутливо спитало П'яте Колесо.
– А чого б це менi боятися?
– Як це чого?
– випнулося П'яте Колесо.
– Не чого а кого. Мене, наприклад.
– Тебе?
– здивувався хлопчик.
– Мене всi бояться! Ось Жучок, недавно...
– Жучок?
– стрепенувся Малько-Ванько.
– А де вiн?
– Довелося вiдпустити його, - самозадоволено пхикнуло П'яте Колесо.
– Вiн так боявся, так боявся! Тремтiв, заїкався, плакав... Ну, Дiд Драндулет i зглянувся над ним.
– Який Дiд Драндулет?
– Найголовнiший доглядач. Ось я тебе зараз i поведу до нього. Вiн такий суворий - жах! Але ти його не бiйся, гаразд?
– I не подумаю, - пробурчав Малько-Ванько. Та П'яте Колесо не слухало його й гордовито продовжувало:
– Дiд Драндулет казав менi: "Ти найпотрiбнiше колесо! Про тебе навiть прислiв'я склали: "Потрiбен, як п'яте колесо". Ну, ходiмо до нього.
– I воно поважно покотилось попереду Малька-Ванька.
У темному закутку бiля паркана хтось завовтузився i зiтхнув.