Чарiвна круговерть (на украинском языке)
Шрифт:
– Ото гаразд, ото добре, - приказував Знавець-Моргунець.
– I як це ти зробиш?
– А ось як!
– I новий помiчник повернувся у той бiк, куди був спрямований червоний промiнь Знавця-Моргунця, i широко розкрив... розчепiрив... розмахнув руки, вiдразу перегородивши всю дорогу: жодна машина не могла проїхати нi вперед, нi назад. Рухалися тiльки тi, до яких Маяк стояв боком i не перепиняв їм дороги, - вони бачили тiльки зелене свiтло.
Знавець-Моргунець був щиро вдячний.
– Подав ти менi руку допомоги. Братерську руку, надiйну. Буду називати тебе братом...
Так i пiшло. Знавець-Моргунець вказував автомашинам шлях, а його помiчник виводив їх на цей шлях.
Боком стане - машини пропускав, обличчям чи спиною повернеться дорогу заступить. Спочатку дехто виявляв невдоволення, та швидко вгомонився.
– А Громобiй?
– спитала Варя.
– Хитрий Громобiй побачив, як повертається справа, i кинув порушувати порядок. Щоправда, на вiдлюддi вiн ще продовжував гасати, та згодом i там навели порядок.
– Щоб не було зiткнень, - оголосив смугастий помiчник, - кожен вiднинi повинен триматися одного боку, одного курсу.
У нього з'явилися свої помiчники - такi ж, як вiн, суворi й смугастi, ось тiльки зростом нижчi, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...
Нинi вони вже не розводять руки врiзнобiч, але всi знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що вiн нiби руки розкинув - не можна їхати: червоне свiтло! Можуть їхати тiльки тi, до яких вiн боком стоїть, а це означає зелене свiтло. А пiднiме руку - значить, жовте свiтло: припинити всiм рух...
Професор замовк, а потiм звернувся до Варi:
– Ну що, дiвчинко, тепер тобi зрозумiло... ясно?
– Так, - кивнула Варя.
– А я думала, що вiн кличе мене, коли пiдняв руку...
Рукастик-Смугастик усмiхнувся.
– Отож повертатися тобi треба було не по тiй велосипеднiй дорiжцi, якою ти їхала ранiше, - продовжував Правильний Професор.
– А чому?
– Тому що треба триматися правого боку, - впевнено вiдповiла Варя.
ЗУСТРIЧ ДАВНIХ ДРУЗIВ
Дiд Драндулет їхав нiчними вулицями.
Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобiй? Та вулицi були безлюдними й тихими, тiльки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усi автомашини? Куди вони подiлися?
– Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дiд Драндулет, обережно долаючи вибоїну.
– Аж дух захоплює!
Щоправда, Мальковi-Ваньковi здавалось, що вони ледве тягнуться, але вiн боявся образити доброго дiда й тому промовчав.
– Тримайся!
– вiдчайдушне вигукнув Дiд Драндулет i з рипiнням та скреготом почав розвертатися. Вiн виїхав на велику площу i зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усiх бокiв до нього бiгли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срiбнi свистунцi.
Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидiння i зачаївся пiд кермом.
– Ай-яй-яй!
– вигукнув Дiд Драндулет.
– Оце так зустрiчаєш добрих гостей, господаре?
– Дiду Драндулете! Старий друже!
– загукав Знавець-Моргунець i
– Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледiв, що то за диво з'явилося.
– Отакої!
– гiрко промовив Дiд Драндулет. А оскiльки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Менi вже й на свiт бiлий з'являтися не можна?
Знавець-Моргунець знiяковiв.
– Не те я хотiв сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
– Сам ти дивак...
– почав було Дiд Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, i хлопець шкереберть полетiв на землю.
– От так штука!
– здивувався Знавець-Моргунець.
– Звiдки ти, хлопче, взявся? I що ти там шукаєш?
– Шукаю дiвчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Вiн сидiв навпочiпки i тер гулю на потилицi.
– Тiльки я не тут шукаю, а взагалi... Нам додому треба повертатися.
Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Тi спритно пiдбiгли й виструнчилися перед своїм начальником.
– Розшукати дiвчинку Варю!
Наперед виступив Рукастик-Смугастик у бiлому беретi й бiлих рукавичках.
– А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кiмнатi Знань, куди я її вiдправив через те, що вона зовсiм не знала Закону Вулиць i Дорiг.
– Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець.
– Як же цю дiвчинку випускати на вулицю, коли вона зовсiм не знає правил Закону? Як можна довiрити їй самостiйно ходити по Чарiвнiй Круговертi? Вона ж не зможе повернутися додому!
– Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено вiдповiв Рукастик-Смугастик.
– Професор допомiг вивчити всi правила. I зараз вона їсть знаменитi пирiжки пам'ятi, щоб добре все запам'ятовувалось.
Малько-Ванько голосно ковтнув слину i сказав:
– Я теж хочу пирiжкiв...
– Тодi до професора! Негайно до Правильного Професора!
ЗАМКНЕНЕ КОЛО
– Слухайте, - мовив Правильний Професор i почав протирати окуляри.
– Щось швидко стали пирiжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно цiла тарiлка була...
– Та загула!
– радiсно пiдхопив Рукастик-Смугастик i змовницьки пiдморгнув Варi.
– Ще принести?
Правильний Професор пiдозрiло подивився на дiвчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пирiжками. Пiдрум'янений кiнчик одного з них зрадницьки виглядав з кишенi.
Дiвчинка почервонiла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.
– Я... я не собi, - схлипнула вона.
– Малько-Ванько, мабуть, голодний. I я...
– Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька?
– зрадiв Правильний Професор i почав її утiшати.
– Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навiть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзiв не забувають. Чому ж ти нам нiчого не сказала... не повiдомила? Хочеш, ми тобi ще цiлу тарiлку пирiжкiв дамо? Га? I ти непомiтно їх у кишеню...