Чарiвна круговерть (на украинском языке)
Шрифт:
– I я з вами! I я з вами!
– заскакало навколо П'яте Колесо.
– А хто ж буде стерегти музей?
– заперечив Дiд Драндулет.
Але П'яте Колесо так жалiбно зашипiло, що вiн пом'якшав i урочисто проголосив:
– Тепер ти залишаєшся найголовнiшим наглядачем.
П'яте Колесо вiдразу гордовито роздулось. Дiд Драндулет наказав йому пильно стерегти музей, нiкого iз зловмисникiв i близько не пiдпускати.
ПРАВИЛЬНИЙ ПРОФЕСОР
Туман плавав навколо Варi, над Варею i в очах Варi.
З туману
– Скiльки разiв попереджав: не залишайте дiтей самих... у мiстi. Вони так i дивляться, аби щось з мiсця зрушити... або когось. Особливо отi... оцi... якi не мають знань.
– А сюди тiльки такi й потрапляють, - чомусь радiсно вiдповiв iнший голос.
– Тим бiльше, тим бiльше!
Туман розсiявся. З нього випливли двi фiгури. Одна була знайома Варi. Рукастик-Смугастик, який привiв її сюди, виструнчився посеред Кiмнати Знань. А iнша фiгура... оце так фiгура! Окуляри - найбiльшi окуляри, якi Варя бачила в життi. Нiс - найбiльший нiс! Ось на такому носi й могли триматися такi великi окуляри. Волосся - найзапатланiше волосся! Здавалося, кожна волосинка так i хотiла злетiти з голови.
Фiгура помiтила, що Варя дивиться на неї, i спрямувала на дiвчинку довгий i сухий палець:
– Ще хвилина - i ти б могла загинути.
– Палець накреслив дугу i вказав на iграшкове мiсто бiля нiг Варi.
– Добре, що я встиг вчасно уповiльнити... запобiгти... зупинити...
Той, хто говорив це, заплутався. Спробував пригладити своє волосся, та де там! Воно здибилося ще бiльше, i по ньому пролетiли блакитнi iскри.
– Професоре, у вас голова iскрить!
– злякано вигукнув Рукастик-Смугастик.
– Це думки iскрять, думки, - сварливо вiдмахнувся Професор.
– Так ось, зараз я зберуся з думками й скажу...
– Вiн знову повернувся до Варi: - Дивись, що наробила твоя цiкавiсть!
Дiвчинка пильно подивилась на iграшкове мiсто. Нiби нiчого в ньому, на перший погляд, не змiнилося. Ось тiльки автомобiль... той, до якого вона доторкнулась. Вiн валявся догори колесами!
– Менi довелося його перевернути!
– вигукнув Професор.
– Щоб запобiгти... зупинити... знешкодити. Iнакше всi машини теж поїхали б. А куди? Адже я не розставив ще дорожнiх знакiв, покажчикiв, стрiлок, не ввiмкнув свiтлофорiв на перехрестях. Це можна зробити тiльки з допомогою чого?
– Рук...
– вiдповiла Варя.
– ЗНАНЬ!
Вiн так вигукнув це слово, що Варя аж пiдскочила.
– Чого ви кричите?
– тремтячим голосом запитала вона.
– Я ж не знала...
– Ось я i кажу, - забурмотiв Професор i схилився над мiстом.
– Не знала, а лiзла... втручалась. Добре, що все обiйшлося гаразд - без поломок i нещасть, без потреби в запчастинах. Га? Я тихенько-тихенько її перевернув... м'яко-м'яко поклав...
Вiн поставив автомобiля i почав благати Варю:
– Не чiпай бiльше тут нiчого, добре?
Дiвчинку це чомусь ще бiльше злякало.
– Та не буду я нiчого у вас чiпати!
– вже зi слiзьми на очах промовила вона.
– Вiдчепiться вiд мене!
Професор погладив її по головi й почав утiшати:
– А ось вiдчепитися вiд тебе я нiяк не можу. Тому що причеплений... притулений... прилаштований для того, щоб давати вам знання. Отим, хто їх не має. Адже я професор з правил... професор правил...
– Правильний Професор!
– пiдказав Рукастик-Смугастик.
Професор усмiхнувся i жартiвливо насварився на нього пальцем:
– Знаю, знаю! Так ви мене кличете... називаєте. Ну, нехай.
– Вiн повернувся до Варi.
– Я буду розповiдати i пояснювати тобi правила Закону Вулиць i Дорiг, - вiн накреслив пальцем у повiтрi щось дуже хитромудре.
– Кожна лiтера з великої лiтери... тобто слово. Зрозумiла?
– Зрозумiла, - вiдповiла дiвчинка, хоча нiчого не зрозумiла - який закон, якi лiтери. Та Правильний Професор залишився задоволений її вiдповiддю i навiть потер руки так сильно, що знову заструмували блакитнi iскри - цього разу вiд довгих сухих пальцiв.
– Професоре, у вас руки iскрять!
– зляканим голосом знову вигукнув Рукастик-Смугастик.
– Це енергiя моя iскрить, енергiя!
– нагримав на нього Правильний Професор i гучно, нiби звертався до великої аудиторiї, оголосив:
– Отже, почнемо!
Варя озирнулася. Нiкого, крiм неї, в кiмнатi не було.
– Ти чого озираєшся?
– пiдскочив до неї Правильний Професор. Кого чекаєш?
Вона раптом вiдчула страшенний голод i згадала, що їй говорили на перехрестi.
– Пи... пирiжки, - вирвалося у неї.
– А, пирiжки!
– Правильний Професор усмiхнувся i повернувся до Рукастика-Смугастика.
– Ти чув? Принеси їй пирiжкiв, якi полiпшують пам'ять. I негайно, негайно!
Той вийшов i за хвилину повернувся з тарiлкою рум'яних запашних пирiжкiв. Вони виявилися навiть гарячими, аж парували, i були такi смачнi - не описати! Варя ще не знала, яка начинка всерединi - сир чи капуста, а вже брала пирiжок.
Рукастик-Смугастик дивився на неї i голосно ковтав слину.
– Тихiше ковтайте!
– пробурчав Правильний Професор i теж ковтнув слину.
Тодi Варя пiдсунула їм тарiлку:
– Їжте й ви. Берiть, берiть, вони такi смачнi! Не пошкодуєте...
Рукастик-Смугастик нерiшуче подивився на пирiжки, а потiм на Правильного Професора. Той зняв i знiяковiло протер окуляри маленьким носовичком.
– Якщо сказати по правдi, я їсти не хочу, - зам'явся вiн.
– Але, як побачу пирiжки, чомусь завжди хочеться їх їсти...
– I в мене те ж саме!
– здивовано вигукнув Рукастик-Смугастик. От не хочеться їсти, а пирiжкiв чомусь завжди хочеться.