Через кладку
Шрифт:
– Отже, як витолкували ви собі свій сон?
– спитала знов Наталя.
– Але-бо ти не питаєш доктора вперед, який був той сон його, Наталко!
– кликнула з докором молода Ірина.
– Отже, сон, просимо о сон, пане докторе!
– попросила Наталка.
– О сон, о сон!
– зачулося й з уст пані Міллер і Маріян. Між тим Маня не звернулася ні на волосинку до балакаючих, а опершися раз плечима до заліздого поруччя, не спускала очей з свого брата й Наталки.
– Сон незначний!
– відпирався Нестор весело на оклики з усіх сторін.
– Може, на вашу думку, незначний, докторе.
–
– Хто знає, що за скарби й філософія криються в ньому! А ви мовчите, - додав жартівливо.
– Нехай і незначний, а розкажіть!
– попросила й собі пані Міллер, що нараз з несподіваною цікавістю зайнялася розмовою молодих.
– Розкажіть сон, а ми вже самі розтолкуємо його, як личить. Хоч ви, пане докторе, і насичений всякими науками й законами, хоч і не вірите в світ надземний з його невидимими подіями, то однако-ж, щодо снів і пояснень деяких містичних «феноменів», жінки перевищають рішуче своїми здогадливими інстинктами і т. ін. мужчин. Жінка, чого не виучиться, - здогадається, чого не знає, - відчує. Тому просимо з найбільшим зацікавленням про сон!
– Отже, сол, - відповів на це Нестор.
– Halt! [60]– кликнула пані Міллер поважно.
– Коли снився вам сон, докторе?
Та тут доктор оглянувся безпомічно.
– Забув докладно коли, добродійко, - відповів і стиснув плечима.
– Знаю тільки, що було це торік осінню і що оповідав сон своїй сестрі, а ще ближчих дат не можу вам подати.
– Це було в послідніх днях листопада, Несторе, - обізвалась нараз Маня своїм альтовим голосом, що мило, мов помиряюче, задзвенів між трохи високим гуртом голосів прочих пань і дівчат.
60
– Стійте! (нім.)
– Це може був андріївський сон!
– кликнула побідним голосом пані Міллер, мов здобула цею заявою якийсь терен, на котрім могла пописуватися.
– Не знаю, не пригадую собі, щоб взагалі коли звертав увагу на це чудне свято, - відповів знехотя Нестор.
– Та оповіджте ж бо його вже раз, пане докторе, оповіджте ж, я вже не можу спокійно висидіти!
– кликнула майже розпачливо панна Маріян, що чекала, мов спасення, того сну, по чім мала б право й свій сон оповісти й мудрому толкуванню новомодної Піфії піддати.
– Отже, сон, - обізвався вдруге Нестор.
– Приходжу я ніби десь з уряду додому, як звичайно, входжу в їдальню й вижидаю обід, що, мимоходом сказавши, вносила і вносить мені його й досі власноручно мама або Маня. І, як кажу, жду. Нараз замість мами входить до їдальні старша якась дама незвичайного росту й ставить перед мене тарілку. Не звертаючи уваги на неї, що сама кудись щезла, я схиляюсь над тарілкою і бачу на ній замість страви павука.
– О! о! о!
– почулося нараз з усіх уст з жахом, під час коли одна Маня не обзивалась і сиділа мовчки.
– Так, павука, що заховувався нерухливе, - пояснив Нестор.
– Що далі сталося, я не знав. Однак, здається мені, а може, це фантазія сама виробила ві сні, що з нього зробилась страва, котру я, мабуть, з'їв.
– О! о! о!
– почулося вдруге.
–
– кликнула пророчо пані Міллер.
– Нісенітниці, - обізвалася взгірдливо, непогамовано Наталка.
– Лихий омен! [61]– докинула пані Маріян.
– Жєнячка. Але далі, далі, любий доктарцю, - просив згори добродій Маріян з щирим усміхом на устах.
– Я рад знати, що далі сталося.
61
– Омен - знак, прикмета.
Нестор розсміявся.
– Далі не сталося нічого. Бо коли сни вставляються, як знаємо, перельотними картинами, то слідуюча хвиля - картина по появленню павука, побачила мене веселого, ба сміючогося в церкві. І коли я припадком оглянувся, побачив, що всі присутні зо мною були так само весело настроєні, як я, мали так само щасливий вигляд і, врешті, як і я, розсміялися.
– Дивне, чудне!
– почулося тут і там з уст, а далі: - Як толкуєте ви цей сон, пані Міллер?
– Просто, - обізвалася та.
– Передусім незабувати при поясненні, що це сон «андріївський», хоч сам доктор про те, може, й не знає, і в кожному разі важний якраз через от це. Друге, надмірно високого росту дама, здається вдовиця, значить, - що ви носитесь або будете носитись з гадкою одружитися.
– Славно, славно!
– кликнув добродій Маріян з веранди, а Наталка, підперши в тій хвилі голову на руки, пробурмотіла:
– Глупість, бабські терефери.
– Третє, - тягнула пані Міллер пророчим голосом дальше, - вас жде напевно одруження, однак не тепер ще, аж за два роки. Але цього року пізнаєте свою суджену або може заручитесь. А це тому, що в церкві стояли ви самі. Значить, вона була ще для вас закрита серпанком тайни.
– Але ж доктор жодного серпанку біля себе не бачив.
– вмішалася розчарована панна Ірина. Всі, як недавно, на її слова, мов на приказ, розсміялися.
– То нічого, дитинко, - поправила пані Міллер, недовірчивістю молодої дівчини трохи діткнена.
– Це нічого. Серпанок сам собою розуміється. Ві сні не може ж все бути таке ясне, мов на долоні в ясний день. Зрештою, ваш сон, докторе, здійсниться ще цього року, - додала.
– Бодай перша часть його незабавки, бо від часу ону проминуло більше як півроку, а андріївські сни сповняються до року.
– Punctum! [62]– підтвердила Наталка б розсміялася здержано.
62
– Точно! (лат.)
– А ваша матуся як пояснила вам сон, докторе?
– спитала нараз, дотепер мовчки заховуючись, пані Маріян.
– Мама сказала, що буду мати якусь прикрість, більше нічого.
– Тобто й є, - вмішалася моя мати, - тобто й є. Я тої самої думки.
– А ви самі як пояснили його?
– спитала Наталка. Він здвигнув плечима.
– Не люблю взагалі павуків, - сказав, - то й міг би уважати його в тім разі або якою пересторогою, або лихим оменом.
– Я з вами годжуся, докторе, - обізвалася Наталка.