Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Ну, не все.

Келен не змогла втриматися від посмішки. Вона поцілувала його пальці.

— Я все розумію, — сказала вона, — і не хочу, щоб ти заснув з думкою, що у мене серце розбите через те, що ми не можемо одружитися прямо в цю хвилину.

— Одружимося, коли зможемо.

Він притягнув її до себе і ніжно поцілував. Поклавши долоню на його оголені груди, Келен відчула тепло його тіла, його подих, биття його серця. В інший час цей дотик неодмінно пробудив би у ній вогник бажання, але після того, що вона сьогодні побачила,

це було неможливо.

— Я люблю тебе, — прошепотіла вона.

— І я тебе люблю, зараз і завжди, — прошепотів він у відповідь.

Келен задула свічку.

— Спи, любов моя.

Кара підозріло оглянула Келен.

— Минуло цілих дві хвилини.

Келен пропустила цей жартик повз вуха.

— Раїна, ти не залишишся біля дверей Річарда? А коли підеш спати, постав тут солдат.

— Звичайно, Мати-сповідниця.

— Докас, Іган, з цим сонним зіллям Річард не зможе прокинутися, якщо щось трапиться. Я б хотіла, щоб ви теж прийшли сюди, коли Раїна піде спати.

Докас склав на грудях здоровенні ручищі.

— Мати-сповідниця, ми і так не збиралися йти звідси, поки Магістр Рал не прокинеться.

Іган вказав на підлогу біля протилежної стіни.

— Ми можемо і тут подрімати по черзі, якщо знадобиться, — прогудів він. Ми будемо тут. Не хвилюйтеся за безпеку Магістра Рала.

— Спасибі вам усім. І ще одне: Надін в цю кімнату не пускати ні під яким приводом. Ні під яким.

Всі із задоволеним виглядом кивнули. Келен повернулася до Каре:

— Кара, приведи Бердіну. Я йду за плащем. І вам двом теж плащі знадобляться. Ніч сьогодні мерзотна.

— А куди ви зібралися?

— Я буду чекати вас у стайні.

— У стайні? Що тобі там знадобилося? Пора вечеряти. — Кара ніколи не заперечувала проти наказу через таку дрібницю, як вечеря. Вона просто щось підозрює.

— Тоді візьми що-небудь на кухні, повечеряємо в дорозі. Кара заклала руки за спину.

— Куди ми їдемо?

— На прогулянку.

— На прогулянку. Мати-сповідниця, куди ми їдемо?

— У замок Чарівника.

Кара з Раїна здивовано втупилися на Келен. Втім, на обличчі Кари здивування швидко змінилося виразом несхвалення.

— А Магістр Рал знає, що ти зібралася в замок?

— Звичайно, ні. Якби я йому розповіла, він би став наполягати, що поїде зі мною. А йому треба поспати, тому я нічого йому не сказала.

— А навіщо ми туди їдемо?

— Тому що Храм Вітрів зник. Чарівників, які це зробили, судили.

А всі судові звіти зберігаються в замку. Я хочу знайти звіт про це засідання.

Завтра Річард прочитає його, коли виспиться. Йому це може допомогти.

— Дуже мудро їхати в замок Чарівника серед ночі. Піду заберу Бердіну, візьму чого-небудь пожувати, і зустрінемося в стайні. Відмінний вийде пікнічок, — з відвертим сарказмом сказала Кара.

34

У

Келен посипались з він великі пухнасті сніжинки і вона натягнула капюшон плаща нижче. Треба ж було зробити таку дурість і не переодягнутися у щось більш прийнятне, а не їхати в білій сукні сповідниці. Підвівшись в стременах, вона постаралася підсунути під себе поділ сукні. Сидіти з голими ногами в холодному сідлі було не дуже-то приємно. Добре хоч чоботи досить високі. Келен їхала на Нікові, величезному бойовому жеребці, подарованому їй галеанськими солдатами. Нік був її старим, випробуваним другом.

Кара з Бердін теж відчували себе незатишно, але Келен знала, що вони просто бояться їхати туди, де є магія. Обидві Морд-Сіт вже бували в замку Чарівника і аж ніяк не горіли бажанням туди вертатися. Ще в стайні вони намагалися відрадити Келен від цієї затії. Келен нагадала їм про чуму.

Нік запряв вухами, і з темряви з'явилися темні постаті солдатів. Вони доїхали до кам'яного мосту, перед яким був виставлений пост.

Солдати негайно прибрали мечі, ледь Кара гаркнула на них з сідла, задоволена, що може хоч на комусь зірвати свій поганий настрій.

— Мерзотна ніч для прогулянок, Мати-сповідниця, — зауважив один із солдатів, задоволений, що є до кого звернутися, крім Морд-Сіт.

— Мерзотна ніч для чергування, — відповіла Келен. Солдат озирнувся.

— Будь-яка ніч стає мерзотною, коли доводиться чергувати біля замку.

— Замок хоч і виглядає похмуро, — посміхнулася Келен, — але він не такий злющий, як здається.

— Вам видніше, Мати-сповідниця. А по мені це все одно що стояти на сторожі біля Підземного світу.

— Ніхто не намагався проникнути в замок?

— Якби хто спробував, ви б про це почули, Мати-сповідниця. Або знайшли тут наші трупи.

Келен пришпорила величезного жеребця. Нік пирхнув і рушив далі по слизькому снігу. Келен звикла довіряти коневі в таку погоду і надала йому право самому вибирати дорогу. Кара з Бердіною вільно погойдувалися в сідлах.

Перед тим як виїхати. Кара схопила свою коня за вуздечку, втупилася йоку в очі і наказала вести себе смирно. У Келен виникло дивне відчуття, ніби кобила зрозуміла попередження.

Келен насилу розрізняла кам'яний парапет. А коні не бачили безодню, над якою пролягав міст. Вона знала, що Нік не злякається, але ось про коней Морд-Сіт цього з упевненістю сказати не могла. Кам'яні стіни йшли вниз на багато тисяч футів. І якщо не вміти літати, то в замок можна потрапити тільки одним шляхом.

Келен виросла в Ейдіндрілі і часто бувала у замку, причому частіше всього одна.

Навіть коли вона була дитиною, їй дозволялося ходити в замок одній, як і іншим юним сповідницям. Чарівники жартували над нею і бігали по коридорах, радіючи разом з дівчинкою. Замок став для неї другим домом. Затишним і безпечним, доброзичливим і зберігаюим таємниці.