Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Трістан з серйозним виглядом вислухав Дрефана і з поклоном подякував йому за пораду.
— Що ж, я ціную правду, Магістр Рал. Людина не настільки велика, як ви, спробувала би обдурити мене, применшити серйозність проблеми. Тепер мені зрозуміло, чому ви так зайняті. Я відходжу, щоб ви могли подбати про ваш народ.
Бердіна тупцювала біля Річарда, який гнівно дивився услід Тристану. Вона безперервно бурмотіла собі під ніс слова на древнєд'харіанській мові, і Келен сумнівалася, що Бердіна взагалі чула хоч що-небудь з розмови.
— Магістр
Річард поклав руку їй на плече і попросив почекати.
— Дрефан, Надін, — запитав він, — у когось із вас є засіб від головного болю? Дуже сильного?
— У мене є деякі трави, Річард, — запропонувала Надін.
— У мене є дещо краще. — Дрефан підійшов до Річарда. — Ці ліки називаються сон. Може, пригадаєш, тобі колись траплялося його приймати?
— Дрефан, я знаю, що не спав якийсь час, але…
— Багато ночей і днів. — Дрефан здійняв палець. — Якщо ти спробуєш обдурити організм всякими там зіллям, то зробиш собі погану послугу.
Головний біль повернеться і буде ще сильнішим, ніж раніше. Ти руйнуєш свою ауру.
А від цього нічого доброго не буде ні тобі, ні всім іншим.
— Дрефан правий, — сказала Келен.
Не піднімаючи очей, Бердіна перегорнула сторінку щоденника.
— Згодна. Я відчую себе набагато краще, поспавши трохи. — Здавалося, вона тільки що помітила присутність інших. — Тоді я краще міркую.
Річард махнув рукою.
— Знаю. Скоро ляжу, обіцяю. Так що ти хотіла мені сказати, Бердіна?
— Що? — Морд-Сіт вже встигла знову зачитатися. А! Я з'ясувала, де перебуває Храм Вітрів. Брови Річарда зметнулися вгору.
— Що?!
— Поспавши, я стала краще міркувати. Я зрозуміла, що ми обмежили наші пошуки ключовими словами, і спробувала уявити, що б зробили древні чарівники в цій ситуації. Я розсудила, що…
— Де він?! — Проревів Річард.
Бердін нарешті підняла голову і моргнула.
— Храм Вітрів знаходиться на вершині Гори Чотирьох Вітрів.
І тут Бердіна вперше за весь цей час помітила Раїну і посміхнулася їй.
Раїна посміхнулась у відповідь.
Зустрівши запитальний погляд Річарда, Келен знизала плечима.
— Бердіна, від твоїх слів мало користі, якщо ти не скажеш, де ця гора знаходиться.
Бердін насупилася, потім винувато знизала плечима.
— Ой, прошу вибачення! Це так перекладається. — Вона знову насупилася. — По-моєму.
Річард втомлено провів рукою по обличчю.
— Як Коло це називає?
Бердін знайшла потрібне місце і тицьнула пальцем.
— Берглендурх ост Кіммермосст, — примружившись, прочитав Річард. — Гора Чотирьох Вітрів.
— Взагалі-то «берглендурх» означає не просто гору, — повідомила Бердін. «Бергле» означає «гора», а «Дурхам» іноді означає «скеля», хоча може мати й інші значення, наприклад, «вольовий», але в даному випадку, по-моєму, мається на увазі все-таки гірський кряж. Або велика скеля. Ну, щось на зразок
Келен переступила з ноги на ногу.
— Гора Кіммермосст?
— Так, — почухала ніс Бердін. — Схоже, це те саме місце.
— Напевно це воно, — вимовив Річард. Вперше за останній час в ньому зажевріла надія. — Ти знаєш, де це?
— Так. Я була на горі Кіммермосст, — відповіла Келен. — Там, безумовно, дуже вітряно, і вона вся складається з скель. На вершині якісь древні руїни, але нічого схожого на храм.
— Можливо, руїни і є храм, — припустила Бердіна. — Ми ж не знаємо його розміру. Храм міг бути і маленьким.
— Ні, в даному випадку це не так.
— Чому? — Запитав Річард. — Що там нагорі таке? Це далеко?
— Неподалік звідси на північний схід. День шляху або близько того. Дуже незатишне місце. Там проходить стара дорога, дуже підступна, але все одно дозволяє заощадити кілька днів шляху. А на вершині, як я вже говорила, якісь руїни. Судячи з вигляду, залишки якихось будиночків. Я бачила багато великих палаців і розумію що з архітектурної точки зору це не основна будівля, а щось на зразок окремих прибудов, як тут, у Палаці сповідниць. Між будинками йде дорога, приблизно така ж, як наша алея.
— Ну і куди ж вони ведуть? — Запитав Річард, сунувши палець за пояс.
Келен подивилася в його сірі очі.
— Прямо до краю урвища. Будинки розташовані на краю. А за ними — прямовисна гладка стіна на три або чотири тисячі футів.
— Ніяких сходинок в скелі не вирубано? Нічого не веде до самого храму?
— Річард, ти не зрозумів! Будинки стоять на краю обриву. Цілком очевидно, що і будиночки, і стіни, і сама дорога йшли далі, тому що вона як обрізана. Колись гора там була ширше. Але тепер її немає. Вона звалилася вниз. Можливо, обвал або ще що-небудь. Те, що лежало за цими руїнами, основна будова і сама гора, зникли.
— Коло так і пише. Чарівники повернулися, а Храм Вітрів зник. — У Річарда був розгублений вигляд. — Мабуть, вони за допомогою магії зруйнували гору і поховали Храм Вітрів, щоб ніхто ніколи не зміг до нього дістатися.
— Ну, тоді я продовжу шукати в щоденнику, — зітхнула Берліна. — Може, Коло де-небудь згадує, що Храм Вітрів звалився від каменепаду або обвалу.
Річард кивнув:
— Пошукай.
— Магістр Рал, у вас знайдеться час мені допомогти, перш ніж ви поїдете, щоб одружитися? В залі повисла леденяча тиша.
— Бердіна… — Річард не міг вимовити більше жодного слова.
— Я чула, що солдати поправилися, — лагідно сказала Бердіна, подивившись спочатку на Келен, потім знову на Річарда. — Ви мені казали, що ви з Матір'ю-сповідницею поїдете, щоб зіграти весілля, як тільки солдати поправляться.
Солдати поправилися. — Вона посміхнулася. — Я знаю, що я ваша фаворитка, але ви ж не передумали, так? Чи все-таки злякалися?
Вона з цікавістю чекала, не помічаючи, що її жарту ніхто не посміхнувся.