Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Красуню, — закінчив він.

— Але навіщо?

Він подивився на неї з дивним виразом;

— Ти що, не при своєму розумі? Як я можу допустити, щоб ти виглядала як усі. — Він тицьнув себе пальцем у груди. — Ніхто не повірив би що я знатний вельможа, якби я з'явився в суспільстві менш ефектної жінки.

Кларисса усміхнулася. Натан не здавався таким старим, як вона думала спочатку. Він справді виглядав карколомно. Знатний багатий вельможа.

— Спасибі, Натан, за те, що ви вірите в мене більше, ніж вірили інші.

— Це

не віра; я просто побачив те, чого інші не помічали. Тепер і вони помітять.

Кларисса глянула на фіранку, за якою сховався кравець.

— Але все це дуже дорого. Одне це плаття коштує стільки, скільки я заробляла за рік, не кажучи вже про решту — житло, екіпажі, капелюшки, туфлі, зачіска. Ви шпурляєте гроші, як принц на святі. Як ви можете собі це дозволити?

Хитра посмішка розтеклася по обличчю Натана.

— Я здорово наловчився в… добуванні грошей. І ніколи не міг витратити всіх грошей, які мав. Про це не турбуйся, це для мене дрібниці.

— О… — Кларисса знову глянула в дзеркало. — Тоді звичайно. — Натан відкашлявся.

— Я маю на увазі, що ти для мене важливіше, ніж якесь там золото. Якби це була моя остання мідь, я витратив би її з не меншою готовністю і так само безтрепетно.

Нарешті повернувся кравець з оберемком приголомшуючих суконь. Натан вибрав кілька і відправив Клариссу їх приміряти. Кларисса попросила служницю допомогти їй, тому що боялася, що сама не зуміє зашнурувати ліф і застебнути незліченні застібки.

Натан схвалив кожну сукню і сказав кравцеві, що купить їх. Через годину він, відібравши півдюжини нарядів, вже відраховував кравцеві золоті монети. Кларисса ніколи раніше не бачила такої купи грошей. Воістину Натан змінив її життя.

— Я зроблю потрібні зміни, мілорде, і пришлю сукні в Бріар Хауз. Кравець кинув погляд на Клариссу. — Може, мілорд бажає, щоб я залишив кілька суконь широкими, якщо пані носить дитину нашого імператора?

Натан махнув рукою.

— Ні. Я хочу, щоб вона виглядала найбільш вигідно. Я віддам перешити їх, коли знадобиться, або куплю інші.

З раптовим соромом Кларисса усвідомила, що кравець вважає її коханкою не тільки імператора, але й Натана. Кільце у неї в губі, хоч і й золоте, говорило, що вона не більше ніж рабиня. Рабиня, яка нічого не значить для імператора, з дитиною вона чи без, із золотим кільцем або зі срібним.

Натан сміливо говорив всім, що він — повноважний представник імператора Джегана, і люди кланялися йому навперебій. А Кларисса була просто власністю, яку імператор розділив зі своєю довіреною людиною. Косий погляд кравця відкрив їй істину. В його очах вона була повією.

Може бути, повією в прекрасному платті, може бути, повією не по своїй волі, але все одно повією.

Тільки тому, що Натан не думав про неї так, Кларисса не вибігла, ображена, з крамниці кравця.

Впоравшись із цим поривом, Кларисса осмикнула себе. Це облуда, казка, придумана

Натаном, щоб уберегти її і себе від небезпеки. Тільки завдяки цьому їх досі не схопили. Осудливі погляди — така дрібниця в порівнянні з тим, що Натан для неї зробив, і не надто велика плата за повагу, з якою він до неї ставився. Має значення тільки те, що думає про неї Натан.

Крім того, Кларисса давно звикла до несхвальних поглядів: у кращому випадку в них відчувалася співчуття, а в гіршому — презирство. Ніхто ніколи не дивився на неї з доброзичливістю. Ну і нехай ці люди думають, що хочуть.

Головне — що вона робить важливу справу заради людини, яка цього варта.

Кларисса задерла підборіддя і з поважним виглядом попрямувала до дверей. На вулиці їх з Натаном чекав екіпаж.

Коли вони йшли, кравець знову вклонився:

— Дякую вам, Магістр Рал. Я щасливий, що ви дозволили мені моєю скромною працею прислужитися імператору. Сукні будуть відправлені вам до ранку, будьте певні.

Натан недбало махнув йому рукою.

У напівтемній їдальні Бріар Хауз Кларисса сиділа за маленьким столиком навпроти Натана і ловила на собі погляди, які крадькома кидали на неї служниці.

Кларисса сіла пряміше і розпрямила плечі, щоб підкреслити груди. Вона вирішила, що в темряві ніхто не помітить, як при цьому почервоніло від збентеження її обличчя.

Вино зігріло її, а смажена качка вгамувала нарешті голод, який Кларисса відчувала ще від ранку.

Слуги продовжували подавати нові страви — домашню птицю, свинину, яловичину, соуси і різноманітні гарніри. Не бажаючи здатися ненажерою, Кларисса спробувала всього потроху і відсунула тарілки.

Натан їв з апетитом, але не жадібно. Він насолоджувався чудово приготованими стравами і хотів перепробувати все. Слуги пурхали навколо нього, розрізаючи м'ясо, наливаючи соуси і замінюючи тарілки, наче він сам був безпорадним.

Натан хвалив їх, давав вказівки і взагалі поводився як дуже значна персона.

Кларисса ж і не сумнівалася, що він є важлива персона. Повноважний представник імператора; людина, яку ніхто не сміє осмикнути. Всі хотіли, щоб Магістр Рал залишився задоволений. І якщо для цього потрібно було приділити увагу Клариссі, слуги робили і це.

Коли їх нарешті провели в апартаменти і Натан закрив двері, Кларисса відчула величезне полегшення. Вона втомлено опустилася в крісло, радіючи, що більше не треба зображати прекрасну даму — чи прекрасну повію: вона не була точно упевнена, яка роль важливіше. Вона знала тільки одне: що щаслива опинитися подалі від чужих поглядів.

Натан обійшов кімнати, оглянув ліпнину під стелею і дорогі килими, що покривали майже всю підлогу. Всюди стояли кушетки і крісла. В одній з кімнат стояли два столи — письмовий та обідній. На письмовому були акуратно розкладені аркуші паперу, пір'я з срібними ручками, чорнильниці в золотій оправі.