Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Якщо так, чому ж в цьому світі ви не ляжете з ним, раз ти вже втратила цноту, як стверджуєш? — Келен моргнула.

— Ну, я… Ми… ми подумали, що краще всього почекати, поки…

Дзвінкий сміх Шоти розсипався в ранковому повітрі.

— Ось бачиш? Ти знаєш, що я права. — Вона знову взялася присьорбувати чай, хихикаючи між ковтками.

Келен злилася, але відчувала, що програла спір. Вона постаралася напустити на себе впевнений вигляд і потяглася за чашкою.

— Якщо тобі хочеться всякими формальностями вводити себе

в оману прошу. Я-то знаю, як було насправді, — сказала вона. — Але я не розумію, чому тебе це має стосуватися.

Шота подивилася на неї.

— Ти знаєш чому, Мати-сповідниця. Дитина сповідниці обов'язково успадковує її магію. Якщо у вас народиться дитина, це буде хлопчик. Я веліла вам обом згадати про це, перш ніж ви ляжете разом. Від тебе хлопчик успадкує магію сповідниць. Від Річарда — його дар. Такого небезпечного поєднання в світі ще не бувало.

Келен відповіла, намагаючись за терплячим, вдумливим тоном приховати внутрішній жах, який охопив її, коли вона в черговий раз почула це передбачення Шоти.

— Шота, ти могутня відьма і, напевно, дійсно знаєш, що це буде хлопчик. Але ти не можеш знати, що він неодмінно буде таким же, як більшість Сповідників в минулому. Не всі вони були чудовиськами. Ти не Творець, щоб знати це напевно.

— Щоб це знати, не обов'язково бачити майбутнє. Всі — не майже більшість, а всі до єдиного — Сповідники були чудовиськами, звірами, позбавленими совісті. Моя мати жила в темні часи, які обрушив на світ один Сповідник. А ви впустите у світ не просто Сповідника, а Сповідника з даром. Ти навіть не можеш уявити, якою це загрожує катастрофою. Саме тому, якщо у сповідниці народжується хлопчик, вона повинна наказати чоловікові убити його. Ти любиш Річарда і ніколи не попросиш його про це. У вас обох не вистачить сил це зробити. У мене сили вистачить. Я вже попереджала, що зроблю це, і можу ще раз повторити — в цьому немає нічого особистого.

— Ти говориш про події далекого майбутнього так, немов вони вже відбулися, — сказала Келен, — але невідомо ще, чи буде все так, як ти стверджуєш. А інші події вже відбулися — і лише завдяки Річарду ти ще жива. Ти казала, що, якщо ми з Річардом замкнемо завісу, ти будеш вічно нам вдячна.

— Я вдячна.

Келен нахилилася вперед.

— І на знак вдячності ти погрожуєш вбити мою дитину і намагалася вбити мене, коли я прийшла, щоб попросити у тебе допомоги?

Шота насупилася.

— Я не зробила жодної спроби позбавити тебе життя.

— Ти наказала Самюелю напасти на мене і тепер маєш нахабство дорікати мені в тому, що я підготувалася до самозахисту. Цей твій маленький негідник накинувся на мене. Не будь у мене зброї, хто знає, чим би це закінчилося. І це — твоя вдячність? Він сказав, що, коли ти закінчиш зі мною говорити, він мене з'їсть. І ти чекаєш, ніби я повірю в твої добрі наміри?

Шота перевела свій пильний погляд на гай.

— Самюель! — Крикнула вона. — Самюель!

Швидко сюди! Приосадкувата істота вискочило з-під дерев. Самюель підбіг до Шоти і сів біля її ніг.

— Хазяйка, — промуркотів він.

— Самюель, що я говорила тобі щодо Матері-сповідниці?

— Господиня сказала, щоб Самюель зустрів її. Шота кинула погляд на Келен.

— Що ще?

— Щоб Самюель привів її до вас.

— Самюель! — Шота підвищила голос.

— Господиня сказала, щоб я не заподіював їй шкоди.

— Ти напав на мене! — Викрикнула Келен. — Ти повалив мене і стрибнув зверху! Ти хотів мене з'їсти.

— Це правда, Самюель?

— Самюель не шкодив красивій пані, — буркнув Самюель.

— Те, що вона говорить, — правда? Ти нападав на неї? — Самюель зашипів на Келен. Шота стукнула його пальцем по голові. Він стиснувся в грудку біля її ніг.

— Самюель, що я тобі веліла?

— Самюель повинен привести Мати-сповідницю. Самюель не повинен торкатися Матері-сповідниці. Самюель не повинен заподіювати зло Матері-сповідниці. Самюель не повинен загрожувати Матері-сповідниці.

Шота потарабанив пальцями по столу.

— І ти не послухався мене, Самюель? — Самюель сховав голову під її платтям.

— Самюель, відповідай на питання: те, що говорить Мати-сповідниця, — правда?

— Так, господиня, — проскавчав Самюель.

— Я дуже розчарована в тобі, Самюель.

— Самюель просить вибачення.

— Ми обговоримо це пізніше. Залиш нас.

Самюель поскакав назад до гаю. Шота повернулася і подивилася Келен в очі.

— Я сказала йому, щоб він до тебе не доторкався. Розумію, чому ти вирішила, що я хочу тобі зла. Я приношу вибачення. — Вона налила Келен ще чаю. Ти переконалася? Я зовсім не збиралася тебе вбивати.

Келен зробила ковток з чашки.

— Самюель — дрібниці. Я знаю, що ти хочеш розлучити мене з Річардом, але більше я тебе не боюся. Ти вже не зможеш заподіяти зла ні мені, ні йому.

Шота посміхнулася:

— Справді?

— Раджу не намагатися використовувати свою магію.

— Магію? Я постійно її використовую. Навіть коли дихаю.

— Я говорю про те, щоб звернути її проти мене. Якщо ти зробиш таку спробу, тобі її не пережити.

— Дитя, у мене немає ні найменшого бажання заподіювати тобі зло, що б ти там не думала.

— Непотрібно запевняти мене в цьому тепер, коли ти зрозуміла, що тобі не вдасться.

— Справді? А тобі не спадало на думку, що чай міг бути отруєний?

Келен здригнулася, і посмішка Шоти стала ширше.

— Ти?..

— Звісно, ні. Я сказала, що не бажаю тобі зла. Але я могла б заховати гадюку біля твоїх ніг. Гадюки не люблять різких рухів.

Якщо Келен ненавиділа щось, так це змій, і Шота добре це знала.

— Заспокойся, дитино. Немає ніякої гадюки під твоїм стільцем. — Шота взяла собі ще тост. Келен перевела подих.