Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Будеш говорити? Де ви ховаєте Річарда? Єдиною відповіддю Кари був несамовитий крик.

— Навіщо ти йому сказала? — Заридала вона. — Навіщо ти сказала йому про щурів?

Добрі духи, навіщо ти сказала йому про це?

Від жаху у Келен зупинилося дихання.

Кров, яскраво-червона на білій шкірі, бігла по боках Кари. Від гарячого вугілля піднімався дим. Потім Келен побачила закривавлений кіготь, що висунувшись з-під горщика на животі Кари. Раптово Келен зрозуміла. Її ледь не вирвало.

Келен підповзла

до Каре і спробувала зубами послабити ланцюг. Дрефан схопив її за волосся.

— Твоя черга ще прийде, жіночко. Він відштовхнув її. Келен вдарилася об стіну і сповзла на щось тверде і гостре. Сльози болю палили їй очі. Це була сумка Надін, набита пляшками і рогами з травами. Келен скотилася з неї і з трудом відновила дихання. Дрефан подивився на неї очима Даркена Рала.

— Якщо ти скажеш, де Річард, я відпущу Кару.

— Ні! — Закричала Кара. — Не говори йому!

— Я б не змогла, якби навіть хотіла, — крикнула їй Келен. — Я ж не знаю, де ви його сховали.

Дрефан підняв перед собою книжку, яку принесла Келен.

— Що це?

Погляд Келен завмер на зловісному чорній палітурці. Їй потрібна ця книга, або Річард помре.

— Втім, не важливо. Тобі вона більше все одно не знадобиться.

— Ні! — Скрикнула Келен, коли побачила, що Дрефан збирається робити з книгою. — Будь ласка!

Він озирнувся на неї, тримаючи книгу над колодязем сильфіди.

— Скажи, де Річард. — Дрефан посміхнувся. — Ні? Він розтиснув пальці. Серце Келен впало разом з книгою. Сильфіди, яка так любила спостерігати за людьми, зараз не було видно. Напевно, її налякали страшні крики.

— Дрефан, відпусти Кару. Будь ласка. У тебе є я. Роби зі мною що хочеш, тільки відпусти її.

Дрефан посміхнувся. Це була точна копія посмішки Даркена Рала.

— О, не хвилюйся, я і так збираюся робити з тобою все, що я захочу.

Коли прийде час. Він повернувся назад до Кари:

— Як там щури, Кара? Ти будеш говорити? Кара крізь зціплені зуби прошипіла прокляття. Дрефан вийняв з мішка щура і підніс до її обличчя. Щур виривався і кігтями дряпав щоки, підборіддя і губи Кари.

— Будь ласка, — почала благати Кара. — Будь ласка, прибери їх!

— Де Річард?

— Добрі духи, допоможіть мені. Будь ласка, допоможіть мені. Будь ласка, допоможіть мені, — забурмотіла вона.

— Де Річард?

Кара здригнулася всім тілом.

— Мама! — Закричала вона. — Допоможи мені! Мама! Приберіть їх! Мама-а-а-а-а!

Вона знову стала маленькою дівчинкою і просила маму прийти і врятувати її.

Келен задихалася від сліз. Це вона винна. Це вона розповіла Дрефану, що Кара боїться пацюків.

— Кара, прости мене! Я не знала!

Келен напружила руки, намагаючись звільнитися від мотузок, але вони були затягнуті міцно і тільки сильніше впивалися в зап'ястя.

Келен притиснула руки

до сумки Надін в надії наткнутися на що-небудь таке, чим можна було б перерізати мотузки. Але сумка була полотняною, а ручка — з м'якого дерева.

Сумка. Келен вигнулась, намацуючи пальцями кнопку. Вона знайшла її. Келен намагалася розстебнути сумку, але пальці у неї затекли і погано слухалися. Нарешті їй вдалося нігтем великого пальця підчепити кнопку, і сумка відкрилася.

Келен вигребла вміст сумки так, щоб їй було хоча б трошки видно всі ці пляшечки і флакончики. Від кожного пронизливого крику Кари вона здригалася і ледь утримувалася, щоб не закричати самої. Повернувши голову, вона побачила, як Дрефан водить щуром перед обличчям Кари. Потім він зламав щуру хребет і поклав його Карі на шию. Келен зціпила зуби і почала обмацувати пальцями запечатані роги з травами.

Кара — сестра по ейджу. Келен повинна їй допомогти. Більше Карі немає на кого сподіватися. Вона стала обмацувати пальцями роги, щоб знайти потрібний, і нарешті дісталася до того, на якому були видряпані два кола, пересічені горизонтальною лінією.

Це було те, що вона шукала, — канінській перець. Надін попереджала її, що цей перець здатний паралізувати людини на час. Келен зціпила зуби і почала неслухняними пальцями розхитувати щільно притертими пробками. Їй необхідно було її послабити, щоб у потрібний момент швидко відкрити.

Кара продовжувала надривно кричати:

— Будь ласка, мама, прибери щурів! Прошу тебе, мамо, будь ласка! Допоможи мені, будь ласка, допоможи!

Ці крики, повні безнадійного жаху, розривали Келен серце. Вона повинна діяти. Як — придумає на ходу.

— Дрефан!

Він повернув голову.

— Ти хочеш сказати мені, де Річард?

Келен згадала слова Натана: «Якщо хочеш врятувати Річарда, ти повинна запропонувати його братові те, чого він так жадає».

— Річард? На що мені Річард? Ти знаєш, що я хочу. тільки тебе.

Він посміхнувся розуміючою і задоволеною посмішкою.

— Скоро, моя дорога. Скоро. Почекай. Він повернувся назад до Кари.

— Ні, Дрефан! Я не можу чекати. Ти потрібен мені прямо зараз. Я хочу тебе зараз. Я не можу більше терпіти. Я не можу більше прикидатися. Ти потрібен мені.

— Я сказав…

— Точно так само як твоїй матері. — Почувши це, він завмер. — Ти потрібен мені, як твоїй шльондрі-матері був потрібен твій батько.

Він спохмурнів. Як розлючений бик, він повернувся до неї:

— Що ти хочеш цим сказати?

— Ти знаєш що. Мені потрібно, щоб ти мене взяв так само, як твій батько взяв твою матір. Тільки ти можеш доставити мені насолоду. Візьми мене. Візьми мене прямо зараз. Будь ласка.

Він випростався на весь зріст. Його м'язи заграли під шкірою. Він спрямував на неї вогненний погляд Рала.