Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Він затрясся від муки, і його розум завив. Він вбирав у себе біль і шукав ще. Він просив віддати йому всю біль до краплі. Він вимагав цього.
Світ був рідким, звивним, він заподіював біль. В каламутному потоці цього болю Річард пропадав з головою. Її вогняний жар використовував саме життя Річарда.
Час втратило всяке значення. Існувала одна тільки біль.
Коли він відчув, що всю її втягнув у себе, він випустив на волю свою могутність, своє співчуття: загоєння сили; загоєння серця.
Він
Здавалося, він вливає в неї самого себе. Вона була засушений, безплідною землею, а він — живлющим дощем.
Коли нарешті він розплющив очі і підняв голову, його руки лежали на гладкій шкірі живота Кари. Вона знову була цілою і неушкодженою, хоча, здавалося, поки що цього не усвідомлювала.
Річард обернувся. Келен лежала на боці, важко і нерівно дихаючи. Обличчя її було землистого кольору, і по ньому стікали струмки поту і крові. Вона не відкривала очей.
— Річард, — прошепотіла Келен, коли він схилився над нею, — розв'яжи мені руки. Я хочу обіймати тебе, коли…
Коли буде вмирати. Саме це вона збиралася сказати.
Річард схопив ніж, що лежав тут же поруч, і перерізав мотузки. Річард вже майже не відчував гніву. Він ледве бачив все, що його оточувало. Ледве чув Келен. Ледь бачив її.
Нарешті її зап'ястя звільнилися, і вона обхопила Річарда за шию і притягнула до себе. Річард ледь не впав на неї.
— Річард, Річард, Річард, — прошепотіла Келен. — Я люблю тебе.
Річард обійняв її і побачив, що під нею розлилася вже ціла калюжа крові.
У ньому знову спалахнула лють. У ньому знову спалахнула необхідність.
Він підняв Келен на руки і став просити духів, щоб вони врятували її.
— Благаю, дайте мені силу вилікувати мою улюблену, — прошепотів він, задихаючись від сліз. — Я зробив усе, що від мене вимагали. Я пожертвував всім. Благаю, не забирайте у мене ще й улюблену. Я вмираю. Дайте мені час. Допоможіть мені.
Це було все, чого він хотів, все, що йому було потрібно, поки він тримав її в обіймах. Він хотів, щоб вона жила, щоб була ціла і неушкоджена.
Тримаючи її на руках, він знову перетворився на потік сили. Він став втягувати всередину її біль, не думаючи про себе. Він привітав біль, коли вона захлеснула його подібно хвилі.
І в ту ж мить він став виливати на Келен свою любов, свою теплоту, своє співчуття.
Келен охнула.
Річард побачив, що руки у нього засвітилися, наче в його тіло перейшов інший дух. Можливо, він сам став уже духом, але це його не турбувало. Йому було важливо тільки одне: зцілити її, і він не думав про те, чого це йому буде коштувати.
Він заплатив би будь-яку ціну.
Келен задихалася від цього відчуття, від відчуття прибуваючої життєвої
Річард, здавалося, оточив її сяйвом, тримаючи в теплих, люблячих обіймах.
Екстаз сильфіди в порівнянні з цим блаженством здавався тортурами. Такого, як зараз, вона не відчувала ніколи в житті. Вона відчувала, як його тепле, животворне чарівництво заповнює кожну клітинку її тіла.
Їй здавалося, що вона заново народжується на світ. У ній завирувало життя.
Сльози щастя потекли з очей Келен, коли магія Річарда абсолютно її затопила.
Коли нарешті він відпустив її, вона могла рухатися і не відчувала болю.
Ноги її слухалися. Вона відчула, що у неї знову все на місці. Вона здорова.
Річард витер кров з її губ і пильно глянув їй в очі.
Ставши поруч з Річардом на коліна, Келен поцілувала його, і в рот їй потрапили його солоні сльози.
Вона відсторонилася, тримаючи його за руки, і заглянула йому в очі. Він здався їй якимось зовсім новим. Вони разом тільки що пережили таке, що не висловити словами, не осягнути розумом.
Келен встала і простягла йому руку, щоб допомогти піднятися. Річард теж витягнув руку вперед.
Але в наступну мить він упав ниць. — Річард! — Келен кинулася до нього і перевернула його на спину. Він ледве дихав. — Річард. Будь ласка, Річард, не залишай мене. Благаю, не залишай мене!
Вона вчепилася йому в плечі. Його всього лихоманило. Він не розплющував очей.
Кожен вдих давався йому насилу.
— О, Річард, прости мене. Я втратила книгу. Будь ласка, Річард, я люблю тебе. Не помирай, не залишай мене одну.
— Обернись, — почувся чийсь голос, луною прокотився по кімнаті.
Келен повернула голову. Голос здавався нереальним. Вона не могла нічого зрозуміти. І раптом її осяяло.
Келен пошукала очима і побачила срібне лице сильфіди, яка простягала їй чорну книгу.
— Господарю це потрібно, — сказала Сильфіда. — Візьми. Келен схопила книгу. Спасибі! Спасибі, Сильфіда!
Келен схилилася над Річардом, щоб взяти чаклунський пісок, але на ньому не було його великого поясу з кишенями.
Вона кинулася до Каре, все ще прив'язаної до стін. Голова Кари моталася з боку в бік, немов Морд-Сіт не знала, що Річард її вже зцілив. Вона все ще билася в катівнях свого жаху.
Зедд говорив Келен, що дар не в силах впоратися з хворобами розуму.
— Кара! Кара, де ви ховали Річарда? Де його речі? — Кара не відповідала.
Келен схопила з підлоги ніж і перерізала мотузки. Кара лежала не рухаючись.
Келен взяла лице Кари в руки, примушуючи Морд-Сіт подивитися їй в очі.