Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Келен поповзла назад до Річарда і почала гладити його по обличчю.
— Річард, будь ласка, отямся. Я повинна дізнатися ці три слова. Будь ласка, Річард, назви їх!
Річард не відгукнувся. Кожен вдих давався йому насилу. Було видно, що він умирає.
Келен знову кинулася до книги і схопила торбинку з чорним піском. Доведеться обійтися без дзвіночків. Треба кинути чорну піщинку, і, може бути, щось вийде.
Обов'язково вийде. Не може не вийти.
Але їй ніяк не вдавалося змусити себе простягнути руку. Вона знала, що насправді без цих
Вона впала долілиць і замолотіла кулаками по кам'яній підлозі.
— Я не можу пригадати слова! Я не можу! Кара обняла Келен за талію і змусила сісти.
— Заспокойся. Віддихайся. Добре. Тепер уяви собі цю людину, Натана. Уяви, як він каже тобі ці слова, і постарайся знову почути їх.
Келен уявила собі Натана. Вона так старалася, що їй хотілося кричати.
— Я не можу пригадати, — заридала вона. — Річард помре, тому що я не можу пригадати три дурних слова. Я не можу пригадати ці три дзвіночка.
— Три дзвіночка? — Перепитала Кара. — Ти маєш на увазі реехані, сентраші, вази? Ці три дзвіночка?
Келен втупилася на неї в подиві.
— Це вони. Три дзвіночка. Реехані, сентраші, вази. Реехані! Сентраші!
Вазі! Я згадала! Спасибі, Кара, я згадала! — Келен взяла з мішечка чорну піщинку і на всяк випадок ще раз вимовила:
— Реехані, сентраші, вази!
І кинула піщинку на сторінку.
Вони з Карою затамували подих.
Почувся наростаючий гул. Повітря затріпотіло і спалахнуло усіма кольорами веселки. Переливи кольору ставали все яскравішими у міру того як наростав гул, і нарешті Келен довелося відвернути обличчя від книги.
Промені світла понеслися по кам'яних стінах. Кара заслонила лице рукою і Келен послідувала її прикладу: світло було таким яскравим, що на нього неможливо було дивитися.
А потім почала згущатися темрява, така ж чорна, як нічний камінь або обкладинка книги. І цей морок поглинув світло і повернув його назад у книгу.
У цій непроглядній пітьмі почулися такі жахливі стогони, що Келен подякувала духам, що не бачить тих, хто їх рятує. Крики душ заповнили кімнату і закурилися у мороці — шалені, жахливі, розпачливі.
Почувся віддалений сміх, так добре знайомий Келен, і потонув у крику, який понісся у вічність.
Коли знову загорілися свічки, на тому місці, де лежала книга, залишилася лише купка попелу.
Келен і Кара кинулися до Річарда. Він відкрив очі. Він як і раніше виглядав дуже погано, але принаймні прийшов до тями. Дихання його стало глибше і рівніше.
— Що це було? — Запитав він. — Я можу дихати. У мене не розколюється від болю голова.
— Мати-сповідниця вас врятувала, — оголосила Кара, — бо, як я вже вам говорила, жінки сильніше за чоловіків.
— Кара, — прошепотіла Келен, — звідки ти знаєш про ці три дзвіночка?
Кара знизала плечима.
— Легат Ріші знав їх від вітрів. Коли ти сказала «три дзвіночки», вони просто спливли у мене
Келен притулилася лобом до плеча Кари, мовчки висловлюючи їй свою безмірну подяку. Кара так само мовчки погладила її по спині на знак співчуття.
Річард моргнув і потряс головою, немов відганяючи ману. Коли він сів, Келен нахилилася, щоб обійняти його, але Кара її утримала.
— Будь ласка, Мати-сповідниця, можна я перша? Я боюся, що, якщо ти почнеш, я вже не дочекаюся своєї черги.
Келен посміхнулася.
— Ти права. Давай.
Кара обвила руками шию Річарда і почала шепотіти йому на вухо щось проникливе, а Келен встала і підійшла до Сильфіди.
— Навіть не знаю, як дякувати тобі, Сильфідо. Ти врятувала Річарда. Ти наш друг, і я в боргу у тебе до кінця життя.
Сріблясте обличчя освітилося задоволеною посмішкою. Воно подивилося вниз на тіло Дрефана. — У нього не було магії, але його талант допоміг йому зупинити кров. Він міг встигнути вбити господаря. Якщо той, хто позбавлений магії, вдихне мене, він помре. Я була задоволена подорожувати з ним, подорожувати у світі мертвих.
Річард піднявся на неслухняних ногах і обійняв Келен за талію.
— Сильфіда, прийми і мою подяку. Не знаю, що я можу для тебе зробити, але, якщо це буде в моїх силах, тобі варто лише попросити.
Сильфіда знову посміхнулася.
— Дякую вам, господарю. Я була б рада подорожувати з вами. Ви залишитеся задоволені.
Навіть незважаючи на те що він нетвердо стояв на ногах, очі Річарда загорілися.
— Так, ми хотіли б подорожувати. Спочатку мені потрібно відпочити і відновити сили, а потім ми вирушимо в подорож, я тобі обіцяю.
Келен взяла Кару за руку.
— Ти в порядку? Я маю на увазі — у тебе дійсно все добре… Все?
Кара кивнула; у погляді її промайнула тінь пережитого жаху.
— Привиди минулого ще не залишили мене, але зі мною все добре. Спасибі, сестро, що допомогла мені. Не часто Морд-Сіт залежить від чиєїсь допомоги, але з таким Магістром Ралом, як Річард, і з такою Матір'ю-сповідницею, як ти, схоже, можливо все.
Кара подивилася на Річарда.
— Коли ви лікували Мати-сповідницю, то світилися, як ніби в вас увійшов чийсь дух.
— Я відчував, що добрі духи мені допомагають.
— Я впізнала дух. Це була Раїна. Річард кивнув.
— Мені теж так здалося. Коли я був в світі духів, Денна сказала мені, що Раїна знайшла спокій і знає, що ми її любимо.
— Треба б сказати про це Бердіні, — зауважила Кара. Річард вільною рукою обняв її, і вони всі троє пішли до дверей.
— Я теж так думаю.
68
Кількома днями пізніше, коли Річард вже майже повністю одужав, дядько Трістана Башкара, король Джорін Башкар, правитель Джара, прибув до Ейдіндріл на чолі загону уланів. На вістрі кожного зі ста копій була голова.