Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
А те, що доводилося терпіти дотики товстих пальців батька-настоятеля і його заслинені поцілунки, було тягарем, який вона змушена була виносити, якщо не хотіла померти від голоду. Гордість не зробить людину ситою.
Це ще не найстрашніше — багатьом жінкам доводиться куди гірше. Отець-настоятель хоча б її не бив.
Кларисса ніколи не бажала йому зла. Тільки хотіла, щоб він залишив її в спокої. Він прихистив її, дав їжу і роботу. Від інших їй діставалися тільки стусани.
Бритоголовий підійшов до неї. Він оглянув її з ніг
Кларисса спалахнула від приниження.
— Встав їй каблучку, — кинув він одному з інших воїнів.
На мить Кларисса не зрозуміла, про що йдеться, але, коли довговолосий дикун підійшов до неї, вона затремтіла. Кларисса боялася, що почне кричати, і добре знала, що вони зроблять з нею, якщо вона буде пручатися. Кларисса не хотіла, щоб їй перерізали горлянку, як аббатові. Або роздрібнили череп, як Гасу.
Благой Творець, вона не хоче вмирати!
— Яку, капітан Маллок?
Бритоголовий ще раз глянув на Клариссу.
— Срібну.
Срібну. Не мідну. Срібну. Вона ледь не розсміялася. Ці люди оцінили її вище, ніж власні одноплемінники. Нехай в якості рабині, але вони визнали її цінність.
Не золото, сказала вона собі. Звичайно, не золото. Але і не мідь. Її визнали гідною срібного кільця. Якась частина душі Кларисси здригнулася від огиди до власного марнославства. Але що ще тепер у неї залишалося?
Воїн, від якого несло потом, кров'ю і кіптявою, просунула їй в губу срібне кільце. Кларисса тихо охнула від болю. Нахилившись, він затиснув кільце кривими жовтими зубами.
Кларисса забула навіть стерти кров з підборіддя, тому що капітан Маллок знову подивився їй в очі:
— Віднині ти — власність Імперського Ордена.
22
Кларисса подумала, що ось-ось зомліє. Хіба може людина бути чиєюсь власністю? І тут із соромом зрозуміла, що все життя, по суті, вона була власністю настоятеля. Звичайно, він був добрий з нею, але все одно вважав її своєю власністю.
Тільки від цих звірів доброти чекати не доводиться. Скоро безсилі потуги батька-настоятеля здадуться їй безхмарним життям. Але хоча б не мідь. Кларисса не розуміла, чому для неї це так важливо, але відчувала, що це важливо.
— У вас тут є книги, — сказав капітан Маллок. — Пророцтва теж?
Батькові-настоятелю треба було тримати рот на замку — але і Кларисса не збиралася вмирати заради якихось там книжок. До того ж ці люди все одно їх знайдуть. Адже архів так і не сховали. Всі були впевнені, що місто вистоїть.
— Так.
— Імператор бажає, щоб усі книги були доставлені до нього. Ти покажеш нам, де вони. Кларисса сковтнула.
— Звичайно.
— Як життя, хлопці? — Пролунав від дверей доброзичливий голос. — Все в порядку? Схоже, ви знаєте свою справу.
Воїни обернулися. У дверному отворі стояв могутній старий. Густе сиве волосся
Товстий темно-коричневий плащ ледь не торкався підлоги. Біля стегна у різьблених піхвах висів меч.
Це був пророк.
Капітан Маллок впився в нього поглядом:
— Ти хто такий?
— Людина, якій потрібна рабиня. — Відсунувши одного з воїнів плечем, пророк підійшов до Кларисси. Він узяв її за підборіддя своєю величезною рукою і повернув її голову з боку в бік. — Ця згодиться. Скільки ви за неї хочете?
Капітан Маллок вхопив старого за камзол.
— Раби належать Ордену! Вони всі — власність імператора!
Пророк двома пальцями прибрав його руку.
— Обережніше, друже. У тебе руки брудні.
— Зараз вони будуть в крові! Ти хто? Яке в тебе ремесло?
Один з воїнів приставив ніж до ребер пророка.
— Відповідай капітану або помри. Яке в тебе ремесло?
— Воно для вас інтересу не представляє, — відмахнувся пророк. — Ну, так скільки ви хочете за цю рабиню? Я можу добре заплатити. Я ніколи не позбавляю людей можливості заробити.
— У нас і так вистачає здобичі. — Капітан подивився на воїна, який вставив Клариссі кільце. — Убий його. Пророк недбало виставив руку.
— Я не бажаю вам зла, хлопці. — Він нахилився до них ближче. — Можливо, передумаєте?
Капітан Маллок відкрив рот, але завмер, не видавши ні звуку. Кларисса почула, як в животах у всіх трьох воїнів щось забулькало.
— У чому справа? — Поцікавився пророк. — Ви нездорові? Ну, так як щодо моєї пропозиції, хлопці? Скільки ви за неї хочете?
Троє воїнів стражденно зморщилися. Кларисса відчула неприємний запах.
— Ну, — з помітним напруженням сказав капітан Маллок, — здається… — Він скривився. — Нам треба йти.
— О, дуже вдячний, хлопці! — Пророк вклонився. — Значить, домовилися. Передайте привіт моєму другові, імператору Джегану.
— А як щодо нього? — Запитав один з воїнів капітана, коли вони попрямували до дверей.
— Сюди прийде ще хтось і шльопне його, — відповів той, і всі троє стрімко вискочили за двері.
Пророк повернувся до Клариссе і втупив у неї яструбиний погляд. Його посмішка зникла.
— Ну, ти обдумала мою пропозицію?
У Кларисси підкошувалися ноги. Вона не знала, кого боїться більше — загарбників чи пророка. Загарбники заподіяли б їй біль, але що зробить з нею пророк, вона не знала. Він може сказати їй, як вона помре. Адже він докладно описав, як загине Ренвольд, і саме це зараз відбувається. Вона боялася, що, якщо він щось скаже, це неодмінно станеться. Адже пророки володіють магією.
— Хто ти? — Прошепотіла вона.
— Натан Рал. — Він театрально вклонився. — Я тобі вже казав, що я пророк. Пробач, але доведеться обійтися без церемоній. У нас не надто багато часу.