Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Як ти сама сказала, ми не маємо права допустити промах. — Зедд пильно вивчав її очі при тьмяному нічному освітленні. — Прокляття! Повірити не можу, що я це роблю! — Пробурчав він. — Дай-но мені його нашийник!

Енн пошарила під плащем, і в світлі червоної місяця похмуро блиснув Рада-Хань.

— Це нашийник Натана? — Уточнив Зедд.

— Він носив його майже тисячу років.

Зедд хмикнув. Взявши нашийник в руки, він направив в нього свою магію, дозволяючи їй змішатися з магією Рада-Хань.

Він відчував тепло Магії Приросту і крижаний холод Магії Збитку — Рада-Хань був наділений ними обома.

— Я підвісив заклинання. — Зедд повернув нашийник Енн — Яке ж? — Підозріло поцікавилася вона. Зедд оцінююче глянув на неї.

— Заклинання полум'я. Якщо він вийде без мене… У тебе буде двадцять ударів серця, щоб надіти на нього ошийник, інакше мережа спалахне.

Якщо вона не зуміє за цей час надіти на пророка нашийник, то Натан згорить. Без нашийника він не зможе врятуватися від заклинання полум'я. А з Рада-Хань він уникне вогню, але, потрапить у руки Енн.

Подвійний капкан.

В цю хвилину Зедд був сам собі виключно неприємний.

Енн глибоко зітхнула.

— На когось іншого воно не спрацює, вірно? Зедд похитав головою.

— Я прив'язав його до стежачої хмари. Заклинання стсується тільки Натана. — Він загрозливо знизив голос:

— Але якщо ти не встигнеш надіти на нього ошийник і мережа спалахне, то, крім Натана, загинуть всі, хто виявиться занадто близько. І якщо ти з якоїсь причини не зможеш надіти на нього Рада-Хань, виноси ноги. Крім того, він може віддати перевагу смерті поверненню в рабство.

20

Ледь увійшовши, Зедд зміркував, що його темно-бордовий балахон з чорними рукавами, розшитими сріблом, тут абсолютно не до місця. У тьмяному світлі ламп добре було видно три ряди срібної вишивки на обшлагах, широка золота стрічка на грудях і вогняний атласний пояс на поясі.

Прості балахони Зедда, які для могутнього чарівника є еквівалентом військового мундира, свого часу знищила Еді, стара чаклунка, вони їй не подобались, — і сама вибрала йому цей новий наряд.

Зедд нудьгував по Еді і розумів, яку біль вона відчуває, думаючи, що він мертвий. Майже всі вважали його загиблим. Треба вибрати час, подумав він, і змусити Енн написати у своєму дорожньому журналі звісточку для Еді.

Але найбільше Зедд переживав за Річарда. Онук потребував його допомоги.

Річард — бойовий чародій, але без належного навчання він безпорадний, як орля, що випало з гнізда. Правда, на худий кінець для захисту в нього є Меч Істини, а як тільки Енн отримає свого Натана, він, Зедд, відразу помчить до Річарда.

Господар втупився в Зедда;

він буквально пожирав очима золоту пряжку його пояса. З лавок, що стоять біля правої стіни, на чарівника повитріщалися худющі обшарпанці — безсумнівно, завсідники цього закладу.

— Кімнати по срібному талеру, — байдуже кинув господар. — Якщо хочете компанію, це ще один талер.

— Я бачу, на вас справив враження мій одяг, — зауважив Зедд.

Огрядний господар посміхнувся куточком губ і простягнув м'ясисту долоню.

— Ціна є ціна. Вам потрібна кімната чи ні? Зедд впустив у простягнуту руку монетку.

— Треті двері ліворуч. — Господар кивнув у бік коридору. — Компанія потрібна, старий?

— Тобі доведеться ділитися з дамою. І я подумав, що гроші тобі потрібні. Непогані гроші. Якщо буде здобич. — Господар подивився на нього з цікавістю:

— Тобто?

— Кажуть, у тебе начебто зупинився один мій старий добрий приятель. Ми з ним давненько не бачились. І якщо ти зможеш вказати мені його кімнату, я буду так радий нашій зустрічі, що здуру розлучуся з золотим. Повним золотим.

Господар окинув Зедда оцінюючим поглядом.

— А у цього твого приятеля ім'я є?

— Ну, — стишив голос Зедд, — як і у багатьох твоїх клієнтів, у нього нелади з іменами. Він так погано їх запам'ятовує, що кожен раз змушений придумувати собі нове. Але я можу сказати тобі, що він високий, літній, і в нього довге, до плечей, сиве волосся.

Господар пожував губу.

— Він… зараз зайнятий.

Зедд дістав золотий, але, коли господар потягнувся за ним, швидко сховав монету в кулаці.

— Це ти так говориш. Я б вважав за краще сам судити, наскільки він зайнятий.

— Тоді ще талер.

Зедд змусив себе говорити тихо.

— За що?

— За час пані та за її товариство.

— Я не збираюся заводити знайомство з дамою.

— Це ти так говориш. А як побачиш її з ним, так настрій у тебе переміниться, пригадаєш молодість… У мене правило — гроші вперед. Якщо вона скаже, що ти їй тільки посміхнувся, отримаєш монетку назад.

Зедд зрозумів, що з сріблом доведеться попрощатися. Втім, зараз гроші не головне. Він поліз у внутрішню кишеню і дістав срібну монетку.

— Остання кімната праворуч, — буркнув господар. — А в сусідній кімнаті у нас гостя, яка не бажає, щоб її турбували.

— Я не буду непокоїти твоїх гостей. — Господар хитро посміхнувся.

— Вже на що вона страшна, я все одно запропонував їй компанію — за звичайну ціну, — але вона заявила, що коли хто потривожить її спокій, так вона з мене шкуру живцем здере, Бабі, у якої вистачило нахабства заявитися сюди самій, я повірив. Якщо ти її розбудиш, я поверну їй монету з твоїх грошей. Ясно?