Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Верна, тепер для різноманітності послухай ти мене! Мені було видіння. Слова не важливі. Важливе значення. — Він прибрав руки від голови і подивився їй в очі. — Ти повинна зробити те, що задумала, і відправитися за сестрами. У пророцтві не сказано, чи доб'єшся ти успіху, але я повинен йти з тобою. Якщо я зроблю щось інше, то помру. Це пророцтво з розгалуженням. Пророцтво «або-або».
Вона відкашлялася.
— Але… Мабуть, щось…
— Ні. Якщо я залишуся або спробую дістатися до Зедда, то помру. У пророцтві
Якщо ти змусиш мене залишитися, я помру. Якщо спробуєш відвезти до Зедда, я помру. Якщо ти хочеш надати мені можливість вижити, то повинна взяти мене з собою. Вибирай, аббатиса.
Верна сковтнула клубок у горлі. Сестра Світла, вона могла безпомилково визначити по каламутному серпанку в його очах, що дар повільно вбиває його. І вона розуміла, що Уоррен не став би брехати про пророцтво. Він міг би спробувати її обхитрити іншим способом, але брехати про пророцтво не став би ні за що на світі.
Він пророк. Пророцтва — його життя. А може, й смерть.
Вона взяла його руки в свої.
— Збери їжі на дорогу. І візьми двох коней. Мені потрібно дещо передати Еді, а потім я повинна переговорити з моїми радниками і дати їм вказівки. Я не дам тобі померти, Уоррен! — Верна поцілувала йому долоню. — Я тебе люблю! Разом у нас все вийде. Я не хочу спати. Давай не будемо чекати до ранку. Ми можемо рушити через годину.
Уоррен з вдячністю обняв її.
24
Стоячи в тіні, він бачив, як літній чоловік закрив двері і на мить затримався в напівтемному коридорі, застібаючи сорочку на товстому животі.
Пробурмотівши щось собі під ніс, чоловік пройшов по коридору і зник, спустившись по сходах.
Було вже пізно. До світанку залишалося лише кілька годин. Стіни були червоними, і свічки, встановлені перед посрібленими відбивачами в кінцях коридору, давали не дуже багато світла. Але для нього — в самий раз. Йому так навіть більше подобалося: затишні тіні у темряві ночі надавали особливого смаку нечестивим бажанням.
Розпусті краще відбуватися по ночах. В темряві.
Він стояв у тиші коридора, смакуючи своє бажання. Йому дуже довго довелося його пригнічувати. Він дав волю похоті і відчув, як її радісна, вимоглива біль заповнює його.
Закривши рот, він дихав носом, щоб гостріше відчути букет ароматів, і постійних, і швидкоплинних. Розправивши плечі, він дихав повільно і глибоко, насолоджуючись запахами — тими, що принесли з собою чоловіки, які приходили сюди, запахами їх ремесел: кінського, клею, штукатурки, ланоліну, яким солдати обробляли шкіряні обладунки, збройового мастила мигдалевого масла і вологої деревини.
Витончений
Він знову уважно оглянув коридор. З інших кімнат ніяких звуків не долинало. Навіть для такого закладу, як цей, година була вже пізньою. Товстун, ймовірно, був останнім клієнтом на сьогодні — зрозуміло, не вважаючи його самого.
Він любив залишатися останнім. Знання того, що відбувалося перед його приходом, і аромати, висячі в повітрі, дарували йому цілий букет відчуттів. У збудженому стані його почуття завжди загострювалися, і він смакував кожну деталь.
Він на мить прикрив очі, прислухаючись до з'їдаючої його всередині жадоби. Йому потрібна жінка. Вона вгамує його бажання. Для цього жінки тут і призначені. Вони пропонували себе добровільно.
Інші чоловіки, як той товстун, наприклад, просто лягали на жінку, через пару хвилин задоволено хрюкали, і всі справи. Вони ніколи не замислювалися про те, що відчуває жінка, що потрібно їй для того, щоб отримати задоволення. Ці селюки — тільки тварини, невігласи, які не розуміють, що насолода має бути одночасною. Їх думки зосереджені лише на об'єкті їх похоті, вони не бачать головного, того, що призводить до істинного блаженства.
Невловиме, швидкоплинне щось, що дарує неймовірні відчуття. Завдяки своїй незвичайній чуттєвості, рідкісним знанням він колекціонував ці дорогоцінні миті і зберігав у пам'яті, надаючи цьому ефемерному відчуттю ілюзію сталості.
Він вважав себе щасливцем, бо міг розуміти такі речі і повністю задовольнити жінку.
Нарешті він зітхнув глибше і повільно рушив по коридору, відзначаючи про себе, як тіні і тоненькі промені світла, що ллються від відбивачів, переміщаються по його тілу. І подумав, що, якщо захоче коли-небудь, зможе відчути дотик світла і темряви.
Він без стуку відчинив двері, з якої вийшов товстун, і ковзнувши у кімнату, із задоволенням відзначивши, що в ній теж панує напівтемрява. Одним пальцем він закрив двері за собою.
Жінка в кімнаті, злегка присівши, одягала трусики. Коли вона нарешті побачила увійшов чоловіка, то просто опустила плаття і недбало затягла шовковий поясок.
Запах вугілля, що горить в каміні, змішувався із слабким ароматом мила, тальку і дуже солодких парфумів. Але запах похоті і сперми був сильніше всього.
Вікон в кімнаті не було. Більшу частину приміщення займало ліжко, застелене зім'ятими ветхими простирадлами. В узголів'ї стояла невелика тумбочка для особистих речей. На стіні над ліжком висіло досить відверте зображення любовної пари.
Біля дверей стояв умивальник з потрісканою емаллю. За формою він нагадував печінку, а тріщини в емалі — артерії, ідучі по печінці. З рушника, що висів біля умивальника, все ще капала вода. Мильна піна в умивальнику тихенько похитувалася. Жінка тільки що вимилась.