Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Через те, що вона звивалася, він не потрапив в потрібне місце.
Вона застигла.
Вдруге він увігнав ножа точно туди, куди треба, — між хребцями, перерізавши спинний мозок.
Він обхопив її за талію, щоб вона не впала. Цього разу глухий стогін, який вирвався у неї, був справжнім. Ніхто в сусідніх кімнатах не відрізнить його від тих звуків, які вона зазвичай видає під клієнтом. Люди ніколи не помічають деталей.
А він помічав і насолоджувався цією різницею. Коли її рот розкрився у крику, він швидким рухом заткнув його скачаними
Він із задоволенням би послухав її несамовиті крики, але це поклало б передчасний кінець насолоді. Йому подобалися крики, зойки. Вони завжди щирі.
Він притиснувся губами до її скроні, вдихаючи запахи інших чоловіків, які ще зберігася в її волоссі.
— О, Роуз, ти принесеш мені величезну насолоду! Такої ти ніколи не доставляла жодному чоловікові. І я хочу, щоб ти теж її отримала. Я знаю, що тобі завжди цього хотілося. Я той самий чоловік, якого ти чекала. Я нарешті прийшов.
Він відпустив її, і вона зісковзнула на підлогу. Ноги в неї не працюють, так що вона нікуди не дінеться.
Вона спробувала вдарити його в пах. Він легко зловив її зап'ястя. Дивлячись в її небесно-блакитні очі, він розтиснув їй кулачок, взяв долоню великим і вказівним пальцем і вигинав до тих пір, поки не тріснули кістки.
Рукавами її сукні він зв'язав їй руки, щоб вона не могла вийняти кляп. Від її приглушеного завивання у нього радісно тремтіло серце. Через кляп він не міг розібрати слів, але вони все одно збуджували його, тому що в них чулася біль.
Почуття клекотіли в ньому як у киплячому казані. Нарешті голоси замовкли і залишили його наодинці з похоттю. Він не знав до пуття, що це за голоси, але був упевнений, що може чути їх виключно завдяки своєму видатному інтелекту. Він може ловити ці ефемерні послання, тому що у нього дуже гостре сприйняття й тому, що його завжди цікавлять деталі.
За її обличчю текли сльози. Бездоганно вищипані брови зійшлися на переніссі, і через це її чоло покрилося зморшками. Він ретельно перелічив їх, тому що він обожнював деталі.
Переляканими небесно-блакитними очима вона дивилася, як він знімає себе одяг і акуратно складає. Не годиться бруднити одяг кров'ю.
Тепер руки його не тремтіли і ніж він тримав міцно. Він встав над нею, голий і сильно збуджений — щоб їй було видно, як добре вона на нього впливає.
А потім приступив.
25
До кімнати, якою Річард користувався як кабінетом, Келен і Кара підійшли одночасно з коротко остриженою чорнявою дівчиною, яка тримала маленький піднос з гарячим чаєм. Раїна, яка стояла на варті біля дверей разом з Іганом і Докасом, широко позіхнула.
— Річард просив чай. Сера?
Молода
— Так, Мати-сповідниця. — Келен забрала у неї тацю.
— Я віднесу йому, Сара. Я все одно йду туди. Сара спалахнула і спробувала не віддати піднос.
— Але ви не повинні цього робити, Мати-сповідниця!
— Не кажи дурниць! Я цілком здатна пронести піднос десять кроків.
Заволодівши підносом, Келен відступила. Сара не знала, куди подіти руки, і просто вклонилася.
— Так, Мати-сповідниця, — пробурмотіла вона і втекла в збентеженні. У неї був такий вигляд, ніби її підстерегли на великій дорозі і пограбували. Сара, як і інші служниці, дуже серйозно ставилася до своїх обов'язків.
— Він давно тут? — Запитала Келен у Раїни.
— Так. — Раїна похмуро зиркнула на двері. — Всю ніч. Зрештою я поставила сюди взвод солдатів і пішла спати. Він і Бердіну змусив стирчати з ним всю ніч.
Треба думати, це і була справжня причина поганого настрою Раїни.
— Не сумніваюся, що так було потрібно, але я подивлюся, може, мені вдасться вмовити його перерватися і трохи поспати. Або хоча б дати відпочити Бердіні.
— Буду надзвичайно вдячна, — пробурмотіла Кара. — А то Раїна стає сварливою, якщо Бердіна вночі не спить.
— Бердіні теж потрібен сон! — Огризнулася Раїна.
— Впевнена, вони зайняті чимось важливим, Раїна, але ти, безумовно, права: якщо людина не висипається, то користі їй від цього немає. Я нагадаю про це Річарду.
Іноді він так захоплюється, що забуває про потреби інших людей.
Темні очі Раїн блиснули.
— Спасибі, Мати-сповідниця!
Тримаючи тацю однією рукою, Келен відкрила двері. Кара, що встала на пост замість Раїни, уважно простежила за Келен, щоб переконатися, що та не впустила тацю, і тільки після цього закрила двері.
Річард сидів спиною до дверей і дивився у вікно. Вогонь у каміні ледь жеврів.
Келен самовдоволено усміхнулася. Зараз вона покладе кінець його хвастощам.
Але перш ніж вона встигла поставити піднос і задзвеніти чашками, щоб привернути його увагу, Річард, не обертаючись, промовив:
— Радий, що ти прийшла, Келен. — Насупившись, вона поставила тацю на стіл.
— Ти сидиш спиною до дверей. Звідки ти знаєш, що це я, а не служниця, яку ти попросив принести чай? Річард нерозуміюче озирнувся.
— А чому, власне, я повинен вважати, що це служниця, коли це ти?
Здавалося, він щиро спантеличений її питанням.
— Клянуся, Річард, у мене іноді від тебе мурашки біжать по спині!
Про себе Келен вирішила, що він побачив її відображення в склі.
Річард підійшов до неї і поцілував її.
— Радий тебе бачити. Без тебе мені було самотньо.
— Ти добре спав?
— Спав? Ні, мабуть. Але хоча б заворушення припинилися. Не знаю, що б ми робили, якби знову зійшов червоний місяць. Просто не віриться, що люди здатні перетворитися на дикунів через таку дурницю.