Чорна рада

Кулиш Пантелеймон Александрович

Ч ѕанове полковники, осаули, сотники >= вс€ старшина, >= ви, братчики запорозьк>=њ, >= ви, козаки городов>=њ, а найб>=льш ви, моњ низов>= д>=тки! fо вас тепер оберну € слово, а вс€ рада нехай послухаЇ й розсудить. як заохочував € вас >=з собою на ¬крањну, на волю й на розкош>=, так чи вже ж € зло вам мислив? „и вже € вас думав ки€ми зам>=сть пал€ниць годувати? ќх, боже м>=й милий! —ерц€ свого вколупав би € та дав своњм д>=ткам; а тут ось сив>=њ голови с>=чов>=њ знай кињ та кињ вимагають. <= за що ж мусить погибати хоч би й оцей безталанний ќлекса —енчило? (ј ќлекса —енчило стоњть посеред колеса). «а

те, що трапилось, може, раз на в>=ку, вскочити в гречку! який же його б>=с утерпить, ходючи посеред спашу? ’>=ба в запорожц€ душа з лопуцька, не хоче того, чого й людська? fобре в —>=ч>= за се карати, а тут нам через ж>=нок швидко доведетьс€ перевести вс>=х братчик>=в. як вам здаЇтьс€, панове молодц>=, чи правду € кажу, чи н>=?

Ч —в€ту правду, пане гетьмане! —в€ту правду! загули кругом запорожц>=, €к >=з бочки.

Ч ј вам €к здаЇтьс€, батьки? Ч питаЇтьс€ в д>=д>=в. ј д>=ди сто€ть, понуривши голови, та й не знають, що йому й одв>=товати. fовгенько думали сив>=њ оселедц>=, довгенько один на одного згл€дували, киваючи головою, дал>= виступив знов наперед батько ѕугач да й каже:

Ч Ѕачимо, бачимо, вразький сину, Ч дармо, що ти гетьман, Ч до чого ми в тебе дожилис€! ”брав Їси нас у шори, €к сам схот>=в! ¬ивезли ми тебе на своњх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаЇш ”крањною орудовати! Ќедовго ж поорудуЇш! я тоб>= кажу, що недовго! оли вз€всь брехати по- собачи, то й пропадеш, €к собака! я тоб>= кажу, що пропадеш, €к собака!

Ч од>= лиш, батьку! Ч крикне Ѕрюховецький. Ч „ого се розпустив морду, €к хал€ву? “а се не —>=ч >= тут тоб>= гетьман не св>=й брат!

Ч ќт €ка нам честь за нашу працю! Ч кажуть д>=ди. Ч “им-то добре казано нам у —>=ч>=: Ђй, слухайте, батьки, сього ледащиц>=: п>=двезе в>=н вам москал€!ї ј ми таки не пойн€ли в>=ри, ми вповали, що ось немовбито господь поможе й на ¬крањн>= завести запорозьк>= пор€дки!

Ч ќ, ви голови цв>=л>=њ! Ч каже Ѕрюховецький. Ч яких же тут спод>=ватись пор€дк>=в, коли «апорозька —>=ч буде серед жонатого люду? ¬и думаЇте, що >= вс€кому про те байдуже, так €к вашим старим кост€м; а ми Ч так >=нше почуваЇмось… Ќе москал€ € вам п>=дв>=з, а роблю все по правд>=, що жоден братчик на мене не пожалуЇтьс€. Ќа —>=ч>=, посеред глухого степу, треба бурлакувати, а в городах, посеред миру Ч женитись та господарювати.

Ч ј х>=ба ж ти, Ч озвавсь батько ѕугач, Ч не казав нам, ока€нний, €к п>=дмовл€в нас у городи: Ђ’од>=мо, батьки, зо мною, заведемо своњ пор€дки по вс>=й ”крањн>=?ї ’>=ба ти не казав, що —>=ч буде —>=ччю, а запорожц>= будуть судити й р€дити всю етьманщину по своњм звича€м?

Ч азав, Ч одв>=туЇ Ѕрюховецький, Ч >= €к казав, так >= зробив. —ам>= бачите, що запорожц>= тепер перш>= пани на ¬крањн>=; понаставл€в € њх сотниками й полковниками, судитимуть >= р€дитимуть вони по запорозьких звича€х усю ¬крањну. Ќема вже й тепер н>= в м>=щанина, н>= в мужика се моЇ, а се твоЇ, все стало обще; козак усюди став господарем, €к у себе в кишен>=. „ого ж вам >=ще хочетьс€? ўоб € за дурницю бив ки€ми козака? Ќ>=, сього не буде: € своњм д>=ткам не ворог.

Ч «а дурницю! Ч кажуть д>=ди. Ч Ќа ч>=м держитьс€ —>=ч >= славне «апорожжЇ, те повернув ти на см>=х!

Ч Ќехай соб>= й держитьс€, коли йому так до смаку. ћи м>=ж людьми будемо жити по-людськи,

а кому в нас не по нутру, той нехай >=де на —>=ч њсти сушену рибу з сировцем.

Ч ћи таки й п>=демо, гаспед>=в сину! Ч каже батько ѕугач. Ч “и нас не випихай кол>=ном. “>=лько добре соб>= пам’€тай, що брехнею св>=т пройдеш, та назад не вернешс€. ѕлюйте, братц>=, на його гетьманство! ’од>=мо до своњх курен>=в! ей, д>=ти, хто за нами?

—>=чов>= батьки думали, що так >= висипле козацтво на њх оклик; аж козаки мовчки мовчать да один за одного тул€тьс€.

Ч ’то за нами? Ч покликне ще раз батько ѕугач. Ч ому любо з нечестивим пройдисв>=том у гр>=хах погибати, зоставайсь тут; а хто не хоче скал€ти золотоњ слави своЇњ, той гайда з нами за пороги!

“>=лько ж >= за другим разом н>=хто ан>= з м>=сц€.

Ч “ак ви, бачу, ус>= одним миром мазан>=! Ч каже тод>= батько ѕугач. Ч ѕропадайте ж, ледащиц>=! ўоб вас так щаст€-дол€ покинула, €к ми вас покидаЇмо! ѕху! ѕлюю й на той сл>=д, що топтав >=з паливодами! ѕлюйте й ви, батьки, Ч каже своњм товаришам, Ч а на прощаннЇ скажем сьому <=родов>=, чого ми йому бажаЇмо: воно ж йому й не минетьс€.

ќт >= почали д>=ди один за одним виходити з колеса. <= зараз первий, обернувшись, плюнув на св>=й сл>=д да й каже:

Ч ўоб же тебе побив несв>=тський сором, €к ти нашу стар>=сть осоромив!

<= другий плюнув да й каже:

Ч ўоб на тебе образи падали!

<= трет>=й:

Ч ўоб тебе пекло та морило! ўоб ти не знав н>= вдень н>= вноч>= покою!

<= четвертий:

Ч ўоб тебе, ока€нного, земл€ не прийн€ла!

<= п’€тий:

Ч ўоб ти на страшний суд не встав!

<=, вийшовши з радного колеса, забрали своњ кон>= з чурами да й рушили до Ќизу.

ј <=ванцев>= того було й треба. ѕосм>=€вшись довол>= з своњми розбишаками, каже:

Ч Ќу, тепер, братчики, нам сво€ вол€. ќдбули ми дурне мужицтво, одбули м>=щан, одбули й старих дундук>=в. “епер пийте, гул€йте >= весел>=тесь. ј мене щось на сон знемогаЇ. ѕ>=ду одпочину трохи. ѕетро —ердюк, проведи, брате, мене до господи.

ѕ>=шов <=ванець до гетьманського двору в замок, похилившись на козака; ледв>= ноги волочить, що аж низове козацтво стиха глузовало.

Ч ѕ>=дтоптавсь, Ч кажуть, Ч наш <=ван ћартинович.

Ч <=ще б не п>=дтоптатись, ст>=лько д>=ла наробивши!

Ч “а, мабуть, >= в головку на радощах лишне закинув.

ј в>=н, кл€тий, н>= од прац>= не втомивс€, н>= од гор>=лки не впивс€. …ого лукавий м>=зок коверзуЇ соб>= нову думку: €к би того безталанного —омка до посл>=да-години допровадити! ѕлутаючи по дороз>= ногами >= зажмуривши оч>=, €к к>=т, Ѕрюховецький скр>=зь зуби почав так против своЇњ думки закидати.

Ч „и чував ти, братику, щоб миш одкусила коли голову чолов>=ков>=?

«асм>=€всь козак:

Ч —е, пане €сновельможний, т>=лько таку гуторку проложено.

Ч м! Ч каже Ѕрюховецький. Ч ѕроложено! ј з чогось же то њњ вз€то… ќх, ноги зовс>=м не несуть! ¬ража стар>=сть над>=ходить. „и випив чолов>=к кубок меду, чи не випив, уже й голова й ноги хоч поодтинай.

Ч —е ви, пане гетьмане, Ч каже ѕетро —ердюк, Ч на радах так уходились.

Ч ќх, на радах, на радах! Ч мимрить Ѕрюховецький. Ч ѕослужив € козацтву щирою душею, а €к-то мен>= козацтво послужить!