Чорна рада

Кулиш Пантелеймон Александрович

Ч Ќ>=, м>=й голубе сизий, сього не буде!

Ч як не буде? “ак оце € перед Ўрамом брехуном зостанусь? ј що б же ти сього не д>=ждав! я т>=лько й радувавсь, що от же, Ч кажу, Ч старий буркун побачить, що й наш брат, запорожець, не зовс>=м ледащо; а ти в мене й посл>=дню рад>=сть одн>=маЇш!

Ч Ќевже оце, щоб т>=лько оправдати «апорожжЇ перед Ўрамом? Ч питаЇ —омко.

Ч ј то ж €кого мен>= ще б>=са? Ч каже ирило “ур. Ч “и ще подумаЇш, що в мене на ум>=, €к там кажуть, отчизна! ўо от би то визволю своЇю головою —омка Ч в>=н тепер б>=льш потр>=бен… азнаЇ-що! “ак робить т>=лько, хто й того не розшолопаЇ,

що сво€ сорочка до т>=ла ближче. “о €кби прийшлось положити голову за д>=тей абощо, так се було б св€те д>=ло, бо сказано: €кий батько д>=тей не жалуЇ? ј то п>=дстав п>=д обух голову за химеру! Ќ>=, м>=й доброд>=ю, в нас на ¬крањн>= таких божев>=льних не дуже густо! ј € ж х>=ба виродок?

Ч ќх, голово ти мо€ мила! Ч каже —омко. Ч “и >= в темницю прин>=с мен>= ут>=ху! “епер мен>= легше буде за правду пострадати, що правда не в одного мене живе в серц>= >= не загине вона на ¬крањн>=! ѕопрощаймос€ ж, поки побачимось на т>=м св>=т>=!

«апорожець насупивсь:

Ч “ак ти справд>= хочеш зостатис€ у с>=й р>=зниц>=?

Ч я вже сказав, Ч одв>=туЇ —омко, Ч що чужою смертю не куплю соб>= вол>=; а що раз сказав —омко, того й пов>=к не нарушить.

Ч “ак? Ч питаЇ ирило “ур, пильно дивл€чись —омков>= в в>=ч>=.

Ч “ак! Ч одв>=туЇ твердо —омко, дивл€чись на його.

Ч Ѕудь же прокл€та оц€ година! Ч каже тод>= запорожець, Ч ’то в нењ народитьс€ або зачне €ке д>=ло, щоб не знав н>= щаст€, н>= дол>=! Ќехай човни топл€тьс€ на мор>=! Ќехай кон>= спотикаютьс€ в ворот€х! ј €к кому бог пошле чесную смерть, нехай душа вертаЇтьс€ до мертвого т>=ла! ѕрокл€та, прокл€та, прокл€та однин>= >= дов>=ку! ѕрощай, брате м>=й р>=дний! Ќе загаюсь >= € на с>=м м>=зерн>=м св>=т>=!

ќбн€лись >= обидва заплакали.

¬ийшов ирило “ур >=з сироњ глибки, скинув >=з себе в>=длогу >= швиргонув сторожам.

Ч Ќате, Ч каже, Ч вам, >=родов>= д>=ти, за вход >= виход! «найте, що не кат <=ванц>=в, а ирило “ур приходив одв>=дати праведну душу!

<=знов, >=дучи мимо надв>=рнього сторожа, кинув подушку, що була в його за спиною зам>=сть горба.

Ч ¬>=зьми, Ч каже, Ч собако, щоб не спати на солом>=, стережучи неповинну душу!

<= п>=шов >=з замка. ”с>= по персню його пропускали. Ќезабаром знайшов свого побратима. “ой дожидавсь його з к>=ньми п>=д ветхою дзв>=ницею. ѕобратим не знав, що було на думц>= в ирила “ура, €к оставл€в в>=н тут його з к>=ньми; бо ирило “ур сказав т>=лько:

Ч ѕрийде до тебе чолов>=к >= скаже: ЂЎукай в>=тру в пол>=!ї Ч так саджай його на мого кон€ >= проведи до ЅугаЇвого fуба, а € вже знатиму, де з тобою злучитись.

—мутно було тепер ирилов>= “уру с>=дати на кон€, що дл€ —омка наготовив, ще смутн>=ш њхати до Ўрама да розказовати, що вже —омко м>=ж козацтво не вернетьс€.

ј Ўрам, б>=даха, жде не дождетьс€ його п>=д ЅугаЇвим fубом на Ѕабич>=вц>=. «аглед>=вши оддалеки двох козак>=в, аж не всто€в на м>=сц>= Ч скочив на кон€ >= п>=дб>=г назустр>=ч. як же побачив, що —омка немаЇ, то й голову пов>=сив. <= питав би, >= питати боњтьс€, да вже насилу зм>=г промовити:

Ч ј де ж —омко?

Ч ј ти справд>= пойн€в мен>= в>=ри? Ч каже ирило “ур. Ч ќтак мороч людей, то будеш запорожцем!

Ч ирило! Ч каже Ўрам. Ч од>= юродствовати, бо й голос тебе не слухаЇ. оли не вдалось, то хоть скажи чому?

Ч ј от чому, Ч каже запорожець.

Ч —омко, коли хочеш знати, такий же дурень, €к >= ми з тобою. Ђ„ужою смертю вол>= куповати не хочу!ї ”же € йому й отчизну, уже € йому правду п>=д н>=с тикав, а в>=н своЇ та й своЇ. —казано Ч дурному хоч к>=л на голов>= теши! « тим його й покинув Ч бодай лучче покинув свою голову!.. ѕрощай!

Ч ўо ж ти тепер думаЇш >=з собою чинити? Ч спитав Ўрам.

Ч ј що ж? ”же ж пак не те, що ти. ивий живе гадаЇ… ќце поњдемо до превражого сина винтовки та вкрадемо ще раз „ереван>=вну. ћабуть, њй на в>=ку написано моњх рук не минути. ћахнем аж у „орну ору та й заживемо там, п’ючи та гул€ючи. ѕрощайте, црощайте!

<=, вклонившись низько Ўрамов>= з сином, повернув кон€ >= полинув >=з побратимом до винтовчиного хутора.

Ч јж ось наздоган€Ї його ѕетро Ўраменко. Ч „ого ще оцей бабський реп’€х од мене хоче? Ч каже, зупинившись, ирило “ур.

Ч ирило! Ч каже Ўраменко. Ч ” тебе душа щира, козацька…

Ч ј вже ж не жид>=вська, Ч каже запорожець.

Ч ћи њдемо з панотцем на смерть у ѕаволоч.

Ч Ѕоже вам поможи: д>=ло не ледаче!

Ч ѕередай од мене два слова „ереван>=вн>=, передай так, €к з того св>=ту!

Ч fобре, Ч каже ирило “ур>= Ч передам.

ј чорногорцю потиху шепче:

Ч «наю наперед: €ку-небудь любосну н>=сен>=тницю.

Ч —кажи њй, що й на т>=м св>=т>= њњ не забуду! Ч каже ѕетро.

Ч fобре, скажу.

Ч Ќу, прощайте ж, братц>=, нав>=ки!

Ч ѕрощай, брате, Ч каже запорожець, Ч та не забувай >= нас на т>=м св>=т>=.

–оз’њхались. “од>= ирило “ур засм>=€всь да й каже:

Ч як-то ми тим св>=том завчасу пор€дкуЇмо! ј там, може, чорт€ки так припечуть, що й ус>= любощ>= к нечистому з голови вилет€ть!

XVIII

“епер би то отеЇ треба нам њхати сл>=дом за Ўрамом >= його сином, >= все, що з ними д>=€лось, по р€ду опов>=дати; т>=лько ж, €кби почав € виставл€ти в картинах да в речах, €к той “етер€ обл>=г ѕаволоч, €к хот>=в достати >= вистинати усе м>=сто за турбац>=ю супротив гетьманськоњ зверхност>= >= €к старий Ўрам головою своЇю одкупив полковий св>=й город, то б не скоро ще ск>=нчив своЇ опов>=даннЇ. Ќехай же останетьс€ та >=стор>=€ до >=ншого часу, а тепер скажемо коротко, що Ўрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до “етер>= >= прийн€в усю вину на одного себе. <= “етер€, ока€нний, не усумнивсь його, праведного, €к бунтовника, на смерть осудити й, осудивши, повел>=в йому серед обозу в>=йськового голову одт€ти. “ак, зогнавши з св>=ту свого ворога, удовольнивсь, дав ѕаволоч>= впок>=й >= од>=йшов >=з в>=йськом до свого столечного м>=ста.

“ого ж року, вступаючи в ос>=нь, о св€тому —>=меон>=, одт€то голову й —омков>= з ¬асютою у город>= Ѕорзн>=, на ончар>=вц>=. Ѕрюховецький доказав таки свого, хоть п>=сл€ й прийн€в слушну кару од гетьмана fорошенка: пропав п>=д ки€ми собачою смертю.

“ак-то той щирий козарлюга >= п>=п, <=ван Ўрам паволоцький, >= славний лицар —омко пере€славський, не врадивши н>=чого супротив лихоњ украњнськоњ дол>=, пол€гли од беззаконного меча шановними головами. ’оть же вони >= пол€гли головами, хоть >= вмерли лютою смертю, да не вмерла, не пол€гла њх слава. Ѕуде њх слава славна пом>=ж земл€ками, пом>=ж л>=тописами, пом>=ж ус>=ма розумними головами.