Чорна рада

Кулиш Пантелеймон Александрович

Ч <=, пане €сновельможний! ѕро що ви турбуЇтесь! Ч сказав козак —ердюк. Ч “а ми за вас ус>= голови положимо!

Ч олови! Ч бурчить <=ванець. Ч Ѕуло б з мене й одноњ голови, €кби хто зум>=в њњ положити, щоб дов>=ку не встала.

”см>=хнувсь ѕетро —ердюк да й думаЇ: Ђѕ>=дтоптавсь, п>=дтоптавсь пан гетьман!ї

ј в>=н >=де, т€жко ступаючи, справд>= мов п’€ний; дал>= знов пробовкне де€ке слово, >= все на —омка наворочуЇ, чи не догадаЇтьс€ —ердюк; а —ердюков>= ѕетру ще таки невдогад. як же почали вже зближатись до замкового будинку, то Ѕрюховецький >= каже:

Ч „и

бачиш ти, ѕетре, коло стан>=, при сам>=й земл>= в>=конце? “ам сидить у мене вельможний —омко, що гордував колись ус>=ма, >= не було йому р>=вн>= на всьому св>=т>=. як тоб>= здаЇтьс€ се диво?

Ч fиво велике, Ч каже ѕетро —ердюк, Ч н>=чого сказати. —лужить вам добре фортуна, пане гетьмане.

Ч ќтже € розкажу тоб>= щось >=ще дивн>=ше. ќсь слухай лишень, братику, €кий мен>= сон сьогодн>= перед св>=том снивс€. «даЇтьс€, йшов € п’€ний додому, от до сього будинку, й прийшов, >= л>=г спати, >= виспавсь, >= проснувсь ранком Ч проснувсь, аж мен>= кажуть, що вноч>= чудо велике створилось: —омков>= миш голову одкусила! як тоб>= здаЇтьс€, ѕетре? ѕроти чого сей сон мен>= приснивс€? оли б ти мен>= сей сон одгадав, знав би €, €к тоб>= одд€чити.

«агадавсь козак, дал>=, помовчавши, й каже:

Ч ўо ж, пане гетьмане? —ебто проти того, щоб запорожець перекинувсь пацюком?

ќбн€в <=ванець ѕетра —ердюка за с>= слова. fал>=, вв>=йшовши до св>=тлиц>=, зн€в з руки щирозлотий перстень да й каже:

Ч ќц€ каблучка вс€кого переверне в такого пацюка, що проберетьс€ хоч скр>=зь дванадц€теро дверей, куди треба. ¬>=зьми, над>=нь, н>=де тебе не зупин€ть. ўо ж ти одступаЇш, наче од лихого з>=лл€?

Ч “ого одступаю, Ч каже —ердюк ѕетро, Ч що хоч низовець на вс€ке характерство здатен, да за таке ще зроду в нас н>=хто не бравсь! ѕрощай, пане гетьмане! ћоже, з хмелем >= тв>=й сон пройде. ќставсь Ѕрюховецький, €к остуджений.

Ч , Ч каже, Ч так, мабуть, правда сьому, що кажуть: зроду-зв>=ку козак не був >= не буде катом! Ч >= почав ходити по св>=тлиц>=.

ѕоходив, походив.

Ч „орт знаЇ €к>=, Ч каже, Ч забобони! Ѕуц>=м не все один б>=с, чи задавити €ку погань на рад>=, чи шпирнути ножем п>=д б>=к у глибц>=!

ўе пом>=ркував трохи, ход€чи.

Ч ћабуть, Ч каже, Ч що не все одно!.. „ом же ось € сам не пiду з њм розправитись!.. ѕоки —омко був —омком, € ставав на його смiливо, а тепер мене €кийсь острах бере…

«нов почав походжати мовчки.

Ч азна-€к дол€ чоловiка ворочаЇ! „ом же оце нема в мене сили до закiнчанн€? Ѕула сила свiт на св>=й лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем боюсь… ўо ж, €к на ћоскв>= зробл€ть не по-нашому? рош>= грошима, бо€ре бо€рами, а цар Ч душа праведна…

XVII

ћ>=зкуЇ соб>= ледачий <=ванець, ходючи по св>=тлиц>=, аж ось ув>=йшов вартовий:

Ч якийсь чолов>=к маЇ про негайне д>=ло €сновельможного спов>=стити.

fозволив гетьман позвати перед себе. ”в>=йшло €кесь опудало. Ќа голову насунув кобен€к, т>=лько оч>= видно, а сам у широк>=й семр€з>=; на спин>= чималий горб. Ѕрюховецький сам не знав, чого зл€кавсь; так уже гр>=шна душа його тривожилась.

Ч ’то ти такий?

Ч “ой,

кого тоб>= треба.

” …ванц€ п>=шов мороз поза спиною.

Ч ого ж, Ч каже, Ч мен>= треба?

Ч “об>= треба такого, щоб заворожив на впок>=й етьманщину, бо он усюди, кажуть, купл€тьс€ круг пан>=в люде та компонують, €к би —омка на волю визволити; та й н>=женськ>= м>=щане шепот€ть про —омка, €к жиди про ћус>=€.

Ч ўо ж ти за чолов>=к?

Ч я чолов>=к соб>= м>=зерний Ч швець >=з «апорожж€, та €к пошию кому чоботи, то вже других не треба буде.

Ч як же ти заворожиш етьманщину?

Ч ј так. ѕ>=ду т>=лько та розкажу —омков>= тв>=й сон; зараз усе >= втихомиритьс€.

Ч fи€воле! Ч скрикнув Ѕрюховецький. Ч «в>=дки ти м>=й сон знаЇш?

Ч ќд усатого пацюка знаю.

Ч Ѕуде ж тому пацюков>=!

Ч ”гамуйсь, пане гетьмане, на сю годину; лучче подумай, €к од свого ворога скор>=ш одкараскатись, щоб через тебе та й ус>=м нам не було Ч сьогодн>= пан, а завтра пропав.

fовгенько помовчав Ѕрюховецький.

Ч ќдкрий, Ч каже, Ч голову; € подивлюсь, чи не нечистий справд>= до мене присус>=джуЇтьс€.

Ч Ќечистому багацько д>=ла й по монастир€х, Ч одв>=туЇ той да й одкинув в>=длогу.

Ѕрюховецький аж одшатнувсь:

Ч ирило “ур!

Ч :ить, пане гетьмане! Ѕуде й того, що ти знатимеш, хто був —омков>= катом, Ч каже ирило “ур >= накривсь >=знов в>=длогою.

Ч Ќевже ти оце в>=зьмешс€ за таке д>=ло? Ч питаЇ Ѕрюховецький.

Ч ј чому ж? Ч каже. Ч ’>=ба в мене руки не людськ>=?

Ч “и ж, кажуть, був трохи св>=й >=з —омком!

Ч “ак, €к чорт >=з попом. я вже давно на його чигаю, >= в иЇв>= Ч сам здоров знаЇш Ч трохи не доказав йому дружби. ј наш>= дундуки под€кували мен>= ки€ми. ќтака в св>=т>= правда!

Ч «а що ж ти на його злишс€?

Ч я то вже знаю, за що! ” мене сво€ приключка, а в тебе сво€. я в тебе не питаю, не питай >= ти в мене. Ќе гай мене, пане €сновельможний, та коли хочеш, щоб € тоб>= под€кував за сотницький ур€д, що настановив мене сотником, скажи мен>= т>=лько, €к до його добратис€.

Ч ќт €к, Ч каже. Ч ¬>=зьми ти оцей перстень. ѕропуст€ть тебе з ним, куди схочеш.

Ч арна каблучка, Ч каже ирило “ур. Ч ўе й сагайдак >=з стр>=лкою на печат>= вир>=зано.

ј Ѕрюховецький:

Ч —е, коли хочеш знати, той самий перстень, що пок>=йний ’мельницький зн€в у сонного Ѕарабаша. я сам њздив >=з сим знаком >= в „еркаси до Ѕарабашихи. ѕок>=йний гетьман подарував мен>= його на пам’€тку.

Ч ге! Ч каже ирило “ур. Ч ўо то з доброњ руки подарунок! “ак от в>=н на добро й здавс€, Ч да й вийшов >=з св>=тлиц>=.

<=ванець сам пров>=в його за двер>=, а в>=н йому шепче:

Ч Ћ€гай спати, не турбуйсь. ѕеред св>=том приснивсь тоб>= сон, перед св>=том >= справдитьс€.

ѕ>=шов ирило “ур, похилившись, у своњй в>=длоз>= з горбом. Ќ>=хто б не п>=знав тепер його молодецькоњ ходи, н>= високого стану. “ак соб>=, наче горбатий д>=д. ”же надвор>= стемн>=ло. ќсь добираЇтьс€ в>=н до —омковоњ глибки. «араз у надв>=рн>=х дверей стоњть козак >=з ратищем. Ќаставив супротив ирила “ура ратище: