Діти капітана Гранта (др. перевод)
Шрифт:
– А куди йде “Дункан”?
– спитав він.
– До Америки, пане Паганелю.
– А куди саме?
– До Консепсьона.
– В Чілі! В Чілі!
– вигукнув бідолашний вчений.
– А я ж мав їхати до Індії! Що казатиме пан Картфаж, голова Центральної комісії! А пан Авозак! А пан Кортамбер! А Вів’єн де Сен-Мартен! Як мені тепер показатися на засіданнях Географічного товариства!
– Заспокойтесь, пане Паганелю, - сказав Гленарван, - не побивайтеся так. Усе владнається. Ви трохи запізнитесь, та й по всьому, а річка Яру-Дзангбо-Чу повсякчас на вас чекатиме в Тібетських горах. Невдовзі
– Дякую вам, сер. Видимо, доведеться скоритися долі. Але подумайте, яка надзвичайна пригода! Тільки зі мною могло таке скоїтися. А моя каюта, замовлена на “Шотландії”!
– Ну, про “Шотландію” раджу вам тим часом не згадувать.
– Мені здається, - мовив Паганель, ще раз оглянувши судно, - “Дункан” - яхта, призначена для прогулянок?
– Так, пане Паганелю, - відповів Джон Манглс, - і вона - власність лорда Гленарвана...
– ...котрий просить вас якнайширше користатись з його гостинності, - докінчив його мову Гленарван.
– Сердечно дякую вам, сер, - сказав Паганель.
– Я щиро зворушений вашою люб’язністю. Але дозвольте мені висловити одне скромне міркування. Індія - прекрасна країна, на кожному кроці вона вражає мандрівника казковими несподіванками; безперечно, дамам не довелось там бувати... Словом, стерничому варто лише повернути кермо, й “Дункан” полине до Калькутти так само швидко й легко, як і до Консепсьона, - адже яхта заради розваги...
Він урвав сам себе, побачивши, що його пропозицію зустріли похитуванням голови на знак незгоди.
– Пане Паганелю, - заговорила Гелена, - якби йшлося про веселу морську прогулянку, я, не міркуючи довго, відповіла б вам: гаразд, попливемо до Індії! І лорд Гленарван пристав би на це залюбки. Але “Дункан” повинен повернути на батьківщину потерпілих на морі й покинутих на берегах Патагонії людей, і ми не можемо відмовитися од цієї людяної мети.
За кілька хвилин французький мандрівник був уже в курсі всіх подій. З хвилюванням вислухав він розповідь про чудесну знахідку документів, історію капітана Гранта, великодушну пропозицію Гелени.
– Пані, дозвольте мені висловити щирий захват перед вами, - сказав Паганель.
– Хай ваша яхта йде й далі своїм шляхом! Мене згризло б сумління, коли б я затримав вас хоч на один день.
– Так ви не хочете поїхати з нами?
– спитала Гелена.
– Це неможливо, пані, я повинен виконати доручену мені справу. Я покину яхту на першій стоянці.
– Тобто на острові Мадейра, - зауважив Джон Манглс.
– Нехай на острові Мадейра. Відтіль усього сто вісімдесят льє до Ліссабона, там я чекатиму нагоди повернутися назад з якимсь пароплавом.
– Гаразд, пане Паганелю, - мовив Гленарван, - усе буде так, як ви забажаєте; що ж до мене, то я щасливий запропонувати вам бути моїм гостем на “Дункані” ще на ці кілька днів. Сподіваюсь, ви не надто нудьгуватимете в нашому товаристві.
– О, сер, я дуже радий, що так приємно помилився! Але ж, погодьтеся, становище людини, яка намірялась їхати до Індії, а пливе в Америку, вельми сміховинне.
Всупереч цим скорботним роздумам Паганелеві довелося скоритися обставинам, однаково зарадити собі він нічим не міг. Він показав себе милою, веселою на вдачу і напрочуд
Коли Паганель дізнався, що леді Гелена - дочка відомого мандрівника Вільяма Туффнеля, то вибухнув цілим водоспадом захоплених вигуків. Він знав колись її батька. Який це відважний дослідник! Як часто вони листувались ще тоді, коли Вільям Туффнель був член-кореспондент Паризького географічного товариства! І саме він, Паганель, разом з паном Мальт-Брюном рекомендував Туффнеля в члени Товариства! Яка зустріч! І яка втіха - подорожувати вкупі з дочкою Вільяма Туффнеля!
Наприкінці він попросив у леді Гелени дозволу її поцілувати й дістав згоду, хоч, можливо, це й було деяким порушенням звичаїв.
Розділ VIII
НА БОРТУ “ДУНКАНА” ОДНІЄЮ ХОРОШОЮ ЛЮДИНОЮ СТАЛО БІЛЬШЕ
Морські течії біля берегів Північної Африки гарно прислужилися яхті, і вона швидко наближалась до екватора. 30 серпня вдалині забовваніла Мадейра. Гленарван, дотримуючи обіцянки, запропонував своєму гостеві зробити зупинку, щоб висадити його на берег.
– Дорогий лорде, - мовив Паганель, - я говоритиму з вами відверто. До моєї появи на судні ви мали намір зупинятись на Мадейрі?
– Ні, - відповів Гленарван.
– Тоді дозвольте мені на власний розсуд скористатись з наслідків моєї прикрої неуважності. Острів Мадейра надто добре відомий. Географ не знайде там нічого цікавого. Про цей острів уже все розповіли, все написали, і до того ж славетне місцеве виноробство зовсім занепало. Уявіть собі лишень, на Мадейрі вже немає виноградників! Виробництво вина, що 1813 року сягало 22 тисяч піп [22] , упало 1845 року до 2669, а нині не перевищує 500 піп. Сумна картина! Отож, якщо вам однаково, краще пристаньмо на Канарських островах.
22
Піпадорівнює 50 гектолітрам. (Прим. автора.)
– Що ж, зробимо зупинку на Канарських островах, - відповів Гленарван.
– Збочувати із шляху нам не доведеться.
– Я це знаю, дорогий лорде. На всіх трьох групах островів, які входять до складу Канарських, є багато чого цікавого для дослідження, не згадуючи вже про Тенері-феський шпиль, котрий завжди мені хотілось побачити. Це - щаслива нагода. Я скористаюся з неї і, очікуючи судно, що повезе мене до Європи, зійду на цю славетну гору.
– Чиніть, як вам до вподоби, дорогий Паганелю, - відповів Гленарван, мимоволі посміхаючись.