Діти капітана Гранта (др. перевод)

Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль

Він мав підстави посміхатись.

Канарські острови лежать неподалік од Мадейри. Двісті п’ятдесят миль - невелика відстань для такого швидкохідного судна, як “Дункан”.

31 серпня, о другій годині дня, Джон Манглс і Паганель прогулювались по палубі. Французький учений засипав свого співбесідника питаннями про Чілі. Раптом капітан перервав його, показуючи цяточку на південному обрії.

– Пане Паганелю!

– Що там, мій любий каштане?

– Гляньте в цей бік. Ви нічого не бачите?

– Нічого.

– Ви не туди дивитесь. Треба дивитись не на обрій, а вище, на хмари.

– На хмари? Нічого там не знаходжу.

– А тепер гляньте на кінець бушприта.

– Нічого не бачу.

– Ви не хочете бачити! Та що б там не було, Тенеріфеський

шпиль чітко вимальовується над обрієм, хоч до нього звідсіль близько сорока миль.

Хотів Паганель бачити чи ні, але йому довелось через деякий час, аби не набути слави сліпака, визнати те, що існувало вочевидь.

– Ви вже помітили його?
– мовив Джон Манглс.

– Так, так, чудово видно. Оце він і є, той уславлений Тенеріфеський шпиль?
– зневажливо запитав географ.

– Оце він і є.

– Він начебто не дуже й високий.

– Однак він здіймається над рівнем моря на одинадцять тисяч футів, - зауважив Джон Манглс.

– Це нічого не варто проти Монблану.

– Можливо, але коли вам доведеться видиратися на цей шпиль, ви тоді відчуєте, який він високий.

– Видиратися! Навіщо це здалося, мій любий капітане, видиратися на нього після Гумбольдта [23] та Боплана [24] . Цей Гумбольдт - справжній геній! Він зійшов на гору й так досконально описав її, що вже нічого й додавати. Він визначив п’ять смуг: смугу виноградників, смугу лаврового дерева, соснову смугу, смугу альпійського вересу і, врешті, неродючу смугу. Гумбольдт добрався до самого вершечка, де не було навіть місця, щоб сісти. Відтіль його зір обіймав простір, рівний чверті Іспанії. По тому він спустився в глиб вулкана, на самісіньке дно згаслого кратера. Що ж мені робити на цій горі після такої видатної людини, скажіть, будь ласка?

23

Гумбольдт О. (1769-1859) - видатний німецький природознавець, географ і мандрівник, один із засновників сучасної фізичної географії.

24

Боплан Е.– французький ботанік, сучасник Гумбольдта, з яким він подорожував по Південній Америці й островах Тихого океану.

– Ваша правда, відкривати там уже більше нічого, - погодився Джон Манглс.
– Шкода, бо ви знудитесь, очікуючи в порту попутне судно. Там немає чого й розраховувати на будь-які способи розважитися.

– За винятком своїх власних, - докинув Паганель, сміючись.
– Але скажіть, друже мій Манглсе, на островах Зеленого Мису є місця постійних стоянок пароплавів? Що ви про це знаєте?

– Звичайно, є. Нема нічого легше, як висісти в Вілья-Прайя.

– Не кажучи вже про перевагу, що нею не можна знехтувати?
– зауважив Паганель.
– Адже острови Зеленого Мису лежать неподалік од Сенегалу, де я зустріну своїх співвітчизників. Я знаю, цю групу островів вважають за нецікаву, відлюдну, підсоння там шкідливе для здоров’я. Але географ скрізь знаходить щось цікаве. Бачити - це означає вчитися. Є люди, які зовсім не вміють бачити і, подорожуючи, набираються розуму не більше, ніж слимаки. Гадаю, до їхньої братії я не належу. В мене зовсім інша вдача, інші погляди.

– Зробимо так, як ви волієте, - сказав Джон Манглс.
– Я певен, що ваше перебування на островах Зеленого Мису збагатить географічну науку. Ми обов’язково там зупинимося, щоб набрати вугілля, отже, ви нас анітрохи не затримаєте.

По цій мові капітан дав наказ обійти Канарські острови з заходу, й славетний Тенеріфеський шпиль залишився ліворуч од яхти. “Дункан” плив далі, не притишуючи ходу, і 2 вересня, о п’ятій годині ранку, перетнув тропік Рака. Погода змінилася. Повітря стало вологе й важке, як завжди о порі дощів, в “часи калюж”, як то кажуть іспанці. Це час вельми

неприємний для мандрівників, але дуже корисний мешканцям африканських островів, котрим бракує лісу, отже й вологи. Розбурхане море не дозволяло пасажирам виходити на палубу; але жваві розмови в кают-компанії не вщухали.

Наступного ранку Паганель заходився складати свої речі, готуючись висісти на берег. “Дункан” уже йшов поміж островами Зеленого Мису. Він проплив повз острів Сель, пустельний і понурий, немов велика піщана могила; проминув розлогі коралові мілини, лишивши осторонь острів Сен-Жак, перетнутий з півночі на південь ланцюгом базальтових гір, що завершувався двома невисокими похмурими скелями.

Нарешті Джон Манглс увів яхту до бухти Вілья-Прайя, де вона й кинула якір на глибині у вісім брасів [25] поблизу міста. Погода була жахлива, прибій лютував, хоч бухта й мала захисток проти морських вітрів. Йшов ливний дощ, його потоки ледве дозволяли розгледіти місто, зведене на просторій терасі, котра спиралася на відноги скелястих гір вулканічного походження триста футів заввишки. Крізь щільну дощову завісу острів виглядав надто сумовито.

25

Брас– морська сажень; дорівнює, за французькою системою, 1,6 метра, за англійською - 1,8 метра.

Леді Гелена, що збиралася відвідати місто, не змогла здійснити свого наміру. Вугілля вантажили з великими труднощами. Отже в той час, як небо і море змішували свої води в невимовному безладді, пасажири “Дункана” мусили сидіти в кают-компанії, наче в’язні. Всі розмови, природно, точилися навколо погоди. Кожен казав своє, опріч майора, що так само байдуже споглядав би, мабуть, і на всесвітній потоп. Паганель, похитуючи головою, походжав туди й сюди по каюті.

– Це наче навмисне, - повторював він.

– Справді, сили природи повстали проти нас, - погоджувався Гленарван.

– А я все ж таки їх здолаю.

– Та як же ви можете не зважити на таку зливу?
– мовила Гелена.

– Мені вона не страшна. Я боюся тільки за свої речі й прилади: адже вони загинуть.

– Небезпечно лише сходити на берег, - сказав Гленарван.
– А як дістанетеся до Вілья-Прайя, влаштуєтесь не так уже й кепсько. Правда, трохи бруднувато, в сусідстві з мавпами й свинями, стосунки з ними мало приємні, але той, хто подорожує, не повинен надто перебендювати. До того ж можна сподіватися, що місяців за сім чи вісім вам пощастить відбути до Європи.

– Сім або вісім місяців!
– скрикнув Паганель.

– Щонайменше. В період дощів на острови Зеленого Мису судна заходять зрідка. Але за цей час ви можете зробити багато корисного. Цей архіпелаг мало досліджений, ще не вивчені його топографія, кліматологія, етнографія, гіпсометрія [26] , тут є над чим попрацювати.

– Ви змогли б обслідувати головні місцеві ріки, - мовила Гелена.

– Тут немає річок, пані, - відповів Паганель.

– Як немає великих, то маленькі.

26

Гіпсометрія– виміри рельєфу місцевості.

– Немає ніяких.

– Тоді струмки, ручаї.

– їх також тут не існує.

– Тоді поцікавтесь лісами, - мовив майор.

– Щоб були ліси, потрібні дерева, а дерев тут немає.

– Чудова країна, що й казати, - зауважив майор.

– Не сумуйте, дорогий Паганелю, - сказав Гленарван, - на розраду вам залишаються гори.

– О, вони тут невисокі й зовсім не цікаві, сер! До того ж їх уже давно досліджено.

– Досліджено?
– здивувався Гленарван.

– Его ж. Така вже моя нещаслива доля. Якщо на Канарських островах раніш за мене побував Гумбольдт, то тут мене випередив геолог Шарль Сен-Клер Девіль.