Де зерно, там і полова

Кропивницький Марко Лукич

Мотря. Пос­та­но­ви­те кварт зо дві горілки - прав­да, що в нас і такі вже є, котрі ли­мо­на­ду п'ють, - то наші ка­ва­ле­ри зра­зу прий­муть вас у свою юр­бу!

Роман. Ко­ли б тільки й кло­по­ту, то й піввідра мож­на.

Мотря (драж­нить). Чис­то! "І піввідра"!.. Всіх ку­пи­мо й про­да­мо?

Роман. Не в тім си­ла…

Мотря. Еге ж, що ко­би­ла си­ва?

Роман. Од­на­че у вас дівча­та гострі на язик!

Мотря.

А що на сер­це, то ще гостріші!

Роман. Я ж уве­чері прий­ду. (Укло­нив­шись, пішов в крам­ни­цю).

Мотря. Ми­лості про­си­мо, до­ки цих не зно­си­мо!

Хведоска. Ну й яка-бо ти! Цить-бо!.. Він ще й розгнівається!

Мотря. А хіба в нього сер­це з пер­цем? Ну, Хве­доню, що?

Хведоска. Що та­ке?

Мотря. От і зустріли­ся, і пох­рис­то­су­ва­ли­ся!..

Хведоска. Хіба не мож­на?

Мотря. На­ди­ви­ли­ся вво­лю од­но дру­го­му в вічі? Ще хтось ди­вив­ся та аж зе­ленів!..

Хведоска. Хто?

Мотря. Опісля довідаєшся! Він усміхнув­ся, ти зітхну­ла; потім він зітхнув, ти усміхну­ла­ся - навіщо та й роз­мо­ва? А перснів ба­га­то зняв?

Хведоска. І не ду­мав!

Мотря. Ану, по­ка­жи пальці! Я всі твої персні знаю. Ну вже ж і па­ру­бок - ква­ша якась, а не па­ру­бок! Хоч би од­но­го перс­те­ни­ка зняв!..

Хведоска. Так би я йо­му й да­ла, як­раз!..

Мотря. А де ж йо­го пи­сан­ка? Чи й пи­сан­ки не дав?

Хведоска (по­ка­зує пи­сан­ку). Осьдеч­ки-о!

Мотря. Та й гарнісінька! Що-то як ба­гач!

Хведоска. І навіщо він її дав, ду­же потрібна! Віддам її ко­му-не­будь…

Мотря. Віддай мені?

Хведоска (хо­ва). Навіщо ти йо­го кли­ка­ла на ву­ли­цю?

Мотря. Ой Хве­до­ню, Хве­до­ню!.. Ану, глянь мені в вічі!

Хведоска. Не хо­чу!

Мотря. Ду­маєш від ме­не ви­хо­ва­тись?

Хве­дос­ка. Сест­рич­ко, го­луб­ко! Не ка­жи ніко­му, ніко­му!..

Пішли.

ЯВА 13

Ро­ман і Сам­рось.

Самрось (під чар­кою). Приїздіть же сьогодні до нас, кум­цю-душ­ко! (До Ро­ма­на). От ба­чиш, який я справ­ний? Хоч і до­до­му те­пер… Вмент вро­див­ся, як на па­пері спи­са­ний! По­га­няй!..

Роман. За­лив очі, тільки бли­маєш?

Самрось. Знаєш, як кум-ла­вош­ник ка­же: "Ніког­да і вовік да не за­бу­де чо­ловік…"

Роман. Чо­го?

Самрось. "Да

не за­бу­де!.." Так во­но й далі, як по скла­дам, так і по вер­хам!.. Аз, бу­ки, вєді, гла­голь, доб­ро, єсть… А ти ро­зум­ний? От ти і роз­жуй, ку­ди во­но націля. Чай-чай, примічай, ку­ди чай­ки ле­тять? Гля­ди тут, а я там!.. Он ку­ди во­но влу­ча!..

Роман. Ме­ли в гурт, завт­ра роз­бе­ре­мо. Мудрій!

Самрось. Один ду­рень уки­не ка­ме­ня, а де­сять ро­зум­них не ви­тяг­нуть,- от тобі й за­мок! А ти одімкни!

Роман. От нас­мок­тав­ся!

Самрось. Хто? Я не п'яний, ні! Я не п'ян, ну тільки грубіян!

Роман. Воїн!

Самрось. Ав­жеж! Роз­дай­сь, мо­ре,- тріска пли­ве!..

Роман. Замість то­го, щоб до­ма роз­говітись, у своїй сім'ї…

Самрось. Ов, ти ро­зум­ний! Та­кий ро­зум­ний, аж дур­ний! До­ма не­ма мені прос­то­ру!.. Кум-ла­вош­ник зробе ме­не по­ме­щи­ком, бо вже мені міщанське коліно на­доїло!.. А вга­дай: на чім кум горілку нас­тоює? Не вга­даєш! Ну і смаш­на ж!.. Там та­ка смаш­на, що й мерт­вий зач­мо­кав би гу­ба­ми!.. Ви­пив нат­ще­сер­це…

Роман. А як батько бла­га­ли: "Не пий, Сам­ро­се, хоч до обід".

Самрось. А що мені батько? Во­ни ме­не ко­ли-не­будь би­ли? Ні! Які ж во­ни мені батько? У ме­не є ма­ма­ша. Ма­ма­ша ме­не би­ли ка­чал­кою, ну, я їм і ско­рю­ся-о! "Ніког­да і вовік да не за­бу­де чо­ловік!.." Я ма­ма­шин, а ти батьків,- от ми й поділи­ли­ся! Ме­не тре­ба бу­ло би­ти, ой як би­ти!.. Ме­не не би­ли, си­ли з ме­не не ви­товк­ли, во­на й му­цюється в мені!.. Тобі он ку­ди шлях, а мені он ку­ди: путь-до­ро­га стов­по­вая!..

Роман. Де ж це Зінька?

Самрось. І бу­ду бун­ту­вать? А що ти мені вдієш?

Роман. А те, що й що­ра­зу! Візьму на обе­ре­мок і та й уки­ну у хур­го­на.

Самрось. Не дам­ся! Я за­по­ро­жець! Бо­ва Ко­ро­ле­вич! Дмух­ну на те­бе, і ти впа­деш!.. Кум-ла­вош­ник, як тільки дмух­ну на нього, так зра­зу і бер­киц­не, аж но­ги за­де­ре!

Роман. Ду­рять те­бе та гроші з ки­шень вигріба­ють.

Самрось. Ме­не? Ов! Ні!.. Ми з ку­мом-ла­вош­ни­ком візьмем зем­лю в орен­ду, всю ок­ру­гу візьмем, а ма­ма­ша гро­шей да­дуть!.. Куп­лю ма­маші хваїто­на, зон­ти­ка, щоб і в хаті під зон­ти­ком сиділи,- он як я ма­ма­шу по­чи­тую! Сьогодні "праз­ник праз­ни­ков, розрішеніє ви­на і єлея. Алілуя!" Я сам у свят­цях ви­чи­тав.

Роман. Ну, годі, гай­да їха­ти!

Самрось. Ані з місця!

Роман (бе­ре йо­го за по­пе­рек.). Як ба­чу, то я те­бе чес­тю не вбла­гаю?