Дисертаційний прорахунок
Шрифт:
Батурін стояв і, щиро дивуючись несподіваному переродженню бридкого каченяти, дивився їй услід.
Коли Юля зайшла в лабораторію, всі вже були на місцях. Дудін одразу помітив, що вона чимось збентежена. Якийсь час вона не могла зосередитись. Він увів команду в термінал. На екрані побігли рядки. Почав читати і помітив нісенітницю.
— Навіщо так? Складіть програму самонавчання системи. Ось так, дивіться.
Його пальці забігали по клавіатурі, а сам він не зводив очей з Юлі. Вона припала до екрана, почала щось швидко
— Не пишіть! — спинив її новою фразою. — Все це вже у вас у комп’ютері. Вводьте дані. Не так. Створіть інформаційну структуру…
Він залишив дисплей, вийшов з “акваріума” і за мить зупинився за спиною в Юлі.
— Ай-ай! — сказав, усміхаючись. — Зрозумійте: комплексна система подання знань і методи роботи з нею — це головне завдання кібернетики. Для нас важливо не наповнити, а вміло організувати. Пам’ятаєте, Мішель Монтень, який жив давно до нас, говорив: “Добре влаштований мозок — важливіше, ніж просто наповнений”. Ходімо зі мною, я вам щось покажу.
Вони вийшли у коридор. Він узяв її за руку. Біля кабінету Білобородька зупинилися.
— Тепер тримайтеся. Він відчинив двері:
— Можна, Левку Андрійовичу?
— Заходь, заходь, шановний! А-а, Юлія Володимирівна!
Юля здивовано зиркнула на Дудіна. Директор ніколи не називав її на ім’я і по батькові та й бачив усього кілька разів за всі п’ять років її роботи в інституті.
Дудін, помітивши подив на Юлиному обличчі, всміхнувся, натиснув кнопку, і директор зник.
— Що це? — відсахнулася Юля.
— Наша з вами робота! Те саме зображення, для якого ви створювали програму. Візуальний робот! Зображення, змонтоване комп’ютером і кероване програмою. Але, створивши зображення, треба створити й кібернетичного двійника: характер Білобородька, його особливості, логіку мислення. Це має бути система, яка сама навчається; От ви й повинні вдихнути в неї розумне. Я проводжу експеримент — вивчаю стандартні вимоги до управління і суб’єктивні фактори індивідуума. А ви працюєте з програмою. Зараз. Тут. Білобородько у міськкомі на нараді, вам ніхто не заважатиме.
— Чи не освідчився ти замість мене Маші в коханні? — пожартував Ковальов, побачивши схвильованого і радісного Дудіна. — Кому це квіти?
— Дівчині, звичайно. Не тобі ж.
— Сьогодні і я заслужив.
Ковальов увімкнув прилад. Спалахнуло яскраве світло. В кінці кімнати виникло чітке зображення Віктора: усміхнене обличчя, сяючі очі.
— У тебе успіх, — вигукнув Дудін, а сам подумав: “Що б сказав Віктор, коли б дізнався про існування такої самої системи там, у кабінеті директора? До всього він береться сам: розробляє схеми, паяє, налагоджує… Мабуть, ніхто не навчив, що кожну роботу слід поділяти на найпростіші операції, щоб їх можна було виконувати колективно. Адже так швидше. Поки він тут морочиться, ми розробили інтелектуальну систему. Щоправда, за його ідеєю”.
Дудін роздумував, а сам спостерігав, як зображення копіює
— Тебе не дивує феномен звуку? — спитав Ковальов.
— Ні. У зоні поєднання лазерних променів збуджується плазма. Вона й звучить.
— Браво! Ти розв’язав складну задачу. Я теж дійшов такого висновку.
— Між іншим, на створення плазмового гучномовця вже є патент.
— Отже, стереотип? Пам’ять, логіка… Я думав, ти сам розв’язав проблему.
Дудін відчинив двері в коридор, спрямував пучки лазерів на протилежну стіну. Потім розвернув пристрій до вікна, зображення з’явилося на вулиці. Дудін зміщував пристрій, і виникала ілюзія, наче дорогою йде людина.
Цікаво, якщо спрямувати промені до прохідної, прямо до вахтера, у вестибюль, чи вдасться сфокусувати їх на такій відстані? Подивимося, наскільки кращий об’єктив, розроблений Ковальовим.
Підсунув прилад до вікна, настроїв об’єктив, змістив регулятор і виразно побачив зображення біля прохідної. Плавно повів його до охоронця. Зразу ж із приміщення почали вибігати люди. Дудін різко змістив лазери. Зображення від ривка потрапило у вікно чиєїсь квартири в будинку напроти. Пролунав несамовитий крик — Дудін поспішно вимкнув апаратуру.
— Людей можна налякати! — пробурмотів він і несподівано побачив на тротуарі Филимоненка.
Одразу впізнав цього зарозумілого більярдиста. Ввімкнув пристрій і спрямував промені на тротуар.
— Філю, привіт, — вимовив він тихо.
Той обернувся, щось сказав. Дудін не міг почути. От якби відчинити вікно… Миттю розчахнув стулки і, продовжуючи зміщувати зображення так, щоб воно наступало на Филимоненка, промовив:
— За що ж ти лупцюєш людей?
— Нікого я не лупцював.
— Через якийсь програш на більярді!
Филимоненко щосили розмахнувся і стусонув кулаком зображення. Удар просвистів у повітрі. Филимоненко втратив рівновагу і мало не впав. Дудін змістив зображення і зареготавсь.
— Покидьок ти, Філю, — спокійно сказав Дудін. — Я ж з тобою розмовляю по-хорошому, справедливо докоряю тобі, виховую, а ти знову битися?
Филимоненко копнув ногою… повітря.
Дудін крутнув ручку — зображення опинилося над ним.
Филимоненко на мить заціпенів, потім, несамовито закричавши, кинувся до автобуса.
Дудін був задоволений: він бачив страх і ганебну втечу бешкетника — його було справедливо покарано. І в цю мить Дудін згадав про троянди. Він збирався їх подарувати Юлі. То, може, зараз?..
…Юля сиділа за столом у кімнаті гуртожитку і захоплено читала журнал. Надворі вже посутеніло. У відчинене вікно вривався вуличний гомін. Нараз щось стривожило її. Вона підійшла до вікна і побачила, що в сутінках над широкою вулицею прямо до неї йде людина! Як же це? Другий поверх. І, придивившись, ахнула, — вона пізнала Ковальова. У руках він тримав троянди.